• п’ята частина населення Землі (1,2 мільярда людей) живе менше, ніж на один долар у день, що вважається рівнем абсолютної бід­ності [4];

• половина населення Землі змушена задовольнятися менше, ніж двома доларами на добу, що за визначенням Світового банку є рівнем бідності [5];

• найзаможніші 20 відсотків населення Землі мешкають у найбагат- ших країнах, на які припадає 86 відсотків світового ВВП, 82 від­сотки експортних ринків, 68 відсотків усіх прямих іноземних інве­стицій, 74 відсотки усіх телефонних ліній, — тоді як на 20 найбід- ніших відсотків населення Землі припадає 1,5 відсотки світового ВВП;

• 88 Відсотків користувачів Інтернету живуть в індустріалізованих країнах, а 0,3 — у найбідніших;

• середній прибуток мешканців найбагатших 20 країн у 37 разів пе­ревищує середній прибуток громадян 20 найбідніших, і цей роз­рив збільшився вдвічі впродовж останніх 40 років [6];

• щодня 40 тисяч дітей вмирають від недоїдання та хвороб [7];

• із 3 мільярдів світової робочої сили — 750 мільйонів і 1 мільярд працюють відповідно у неформальному секторі та підсобному сільському господарстві країн, що розвиваються [8].

Така невтішна статистика й ситуація погіршуються останніми ро­ками через економічні кризи, загострення політичного протистояння в світі та погіршення здоров’я населення.

2. Оцінювання соціальних проблем

Варто зауважити, що науковці віддавна прагнуть об’єктивно оці­нювати соціальну ситуацію та соціальні проблеми, інколи й урозріз із офіційним, політичним дискурсом щодо цієї теми. Так, у 70-ті роки XX століття двоє американських учених — М. та М.-Л. Мірінгофф запропонували використовувати щорічний показник — “Індекс соці­ального здоров’я”, який включає вимірювання стану розв’язання 16 ключових соціальних проблем. При розрахунку цього показника до уваги беруть, зокрема рівень безробіття, відсоток дітей, які зроста­ють у бідності, середній тижневий заробіток, рівень знущання над дітьми, забезпеченість медичними страхуванням [9]. Запропонована система оцінювання була орієнтована передовсім на визначення й порівняння ситуації в різних місцевостях США, але сам підхід до вив­чення соціального становища є досить цікавим, бо він враховує знач­но більше детермінант соціального благополуччя, аніж зайнятість та прибуток.

Найвідомішим показником, який часто використовують у со­ціальній політиці, є Індекс людського розвитку (ІЛР), який розрахо­вують, виходячи з очікуваної тривалості життя при народженні, рівня освіти та розміру реального ВВП на душу населення (у табл. 1.1 наведено рейтинг країн за 2002 рік, а у таблиці 2.2 — порівняння між країнами, що належать до різних регіонів або мають різний еконо­мічний розвиток). Згідно з оцінками ООН, 2002 року перше місце в світі за цим індексом посіла Норвегія (2000 року на першому місці була Канада), а останнє — Сьера-Леоне. Україна опинилася на 80-му місці із 173 (2000 року вона була на 78) [10; 11]. ООН, роблячи оцінку країни, нині зважає й на такі аспекти людського розвитку України, як подолання бідності, соціальне забезпечення, управління, збере­ження та охорона довкілля, подолання ВІЛ/СНІДу [12].

Таблиця 1.1

Рейтинг країн за індексом людського розвитку (ІЛР)

Країни, що мають високий людський розвиток (ЬідЬ Ііитап йеуеіортепі)

1. Норвегія	19. Нова Зеландія	37.
2. Швеція	20. Італія	38.
3. Канада	21. Іспанія	39.
4. Бельгія	22. Ізраїль	40.
5. Австралія	23. Гонконг	41.
6. США	24. Греція	42.
7. Ісландія	25. Сінгапур	43.
8. Нідерланди	26. Кіпр	44.
9. Японія	27. Корея	45.
10. Фінляндія	28. Португалія	46.
11. Швейцарія	29. Словенія	47.
12. Франція	30. Мальта	48.
13. Великобританія	31. Барбадос	49.
14. Данія	32. Бруней	50.
15. Австрія	33. Чехія	51.
16. Люксембург	34. Аргентина	52.
17. Німеччина	35. Угорщина	53.
18. Ірландія	36. Словаччина