4. Адміністрування соціальної політики

Як і в інших країнах, влада в Мексиці має три гілки — законодав­чу, виконавчу та судову; має федеральний, регіональний (рівень шта­тів) і місцевий рівень. При цьому виконавча влада домінує над інши­ми, а політична система фактично контрольована президентом краї­ни, котрий одночасно очолює сформований ним уряд. Так, у ниніш­ньому уряді, розділеному на три блоки (“Зростання з якістю”, “Соці­альний розвиток”, “Порядок і повага”), діє кілька відомств, що від­повідають за реалізацію соціальних програм, зокрема:

• Міністерство освіти;

• Міністерство охорони здоров’я;

• Міністерство праці та соціального забезпечення;

• Міністерство соціального розвитку;

• Федеральне управління з питань розвитку корінного населення;

• Федеральне управління підтримки та соціальної інтеграції осіб із функціональними обмеженнями;

• Національна рада з питань навчання для життя та роботи;

• Адміністрація президента з питань стратегічного планування та регіонального розвитку;

• Міністерство економіки;

• Мексиканський інститут соціального страхування тощо [31]. Президента обирають раз на шість років і тільки на один термін.

Законодавча влада належить двопалатному конгресу, членів якого обирають у мажоритарних округах і за партійними списками.

На відміну від США органи влади мексиканських штатів і місце­вого самоуправління (муніципалітети) не відіграють такої значної ролі як у соціальній політиці, так і взагалі у політичній структурі, адже збирання більшості податків є прерогативою федеральних ор­ганів. Водночас політологи зазначають, що у нове тисячоліття Мек­сика вступила з ідеями федералізації та децентралізації, які прихо­дять на зміну напівавторитаризму, властивому країні у період прав­ління Інституційно-революційної партії [32].

5. Соціальні програми

Мексика — перша країна у світі, котра вписала термін “соціальне страхування” у свою Конституцію ще 1917 року. Проте ця програма соціального забезпечення не була впроваджена аж до 1943 року. Со­ціальне страхування, яке, зокрема, передбачає субсидіювання медич­ного обслуговування та госпіталізації, декларативно повніше, аніж, наприклад, у Сполучених Штатах, і справді більше нагадує корпора­тивну модель. Проте на практиці у невеликих поселеннях, особливо в сільській місцевості й особливо для корінного населення, медичні послуги недоступні [33].

У табл. 7.4 представлено програми соціального забезпечення в Мексиці. Серед найважливіших соціальних програм, які фінансують за рахунок страхових внесків працюючих та роботодавців, відзначи­мо: забезпечення в старості, на випадок інвалідності та в разі втрати годувальника; забезпечення у разі хвороби та народження дитини; у разі травми на виробництві.

Окрім виплат, наведених у табл. 7.4, існують також інші соціальні виплати. Наприклад, трудове законодавство Мексики передбачає, що роботодавець сплачує вивільненому працівнику одноразову до­помогу в розмірі 3-місячної заробітної платні плюс 20 днів за кожен відпрацьований рік. Із фондів соціального страхування виплачуть допомогу тільки безробітним віком 60-64 років (у розмірі 95 % пенсії за віком).

Із фонду страхування на випадок старості та інвалідності випла­чують шлюбний грант (у розмірі однієї мінімальної заробітної платні у федеральному окрузі).

Крім лікарень і медичних закладів, які належать до державної си­стеми 8єдиго 8осіаІ, призначених для тих, хто офіційно отримує зар­платню й сплачує страхові внески, у Мексиці діє чимало інших ме­дичних закладів. По-перше, приватних, котрі надають послуги за кошти пацієнта, недоступних для значної частини населення. По- друге, так званих безкоштовних, які належать, наприклад, Червоно­му Хресту.

В останні роки деякі програми підтримки малозабезпечених (на­приклад, субсидіювання цін у сільській місцевості) замінено прямою грошовою допомогою нужденним родинам [35].

Хоча програми соціального страхування на випадок народження дитини пропонують певну підтримку породіллі, на практиці вагітні жінки зазнають дискримінації, бо роботодавці примушують їх про­ходити тест на вагітність при працевлаштуванні та звільнення на підставі вагітності стали частим явищем після впровадження NАРТА [36].

Щодо пенсійного забезпечення, то впровадження 1997 року пен­сійної реформи оцінюють як позитивний крок, хоча фінансовий ри­зик залишається доволі високим, оскільки існує вимога інвестувати 65 відсотків збережень працівників у державні бонди (облігації) та за­боронені інвестиції за кордон, котрі могли б диверсифікувати зао­щадження у разі повторення стрімкої інфляції. За два роки після впровадження приватної пенсійної системи 14,5 мільйона праців-