3. Політична система та ідеологічні погляди на соціальну політику

Сучасна політична система Мексики багато в чому сформована її історичним, колоніальним спадком, тими соціальними цінностями, які культивувалися впродовж сторіч. Нагадаємо, що заселена індіан­цями територія була завойована іспанцями в 1519-1521 роках і зали­шалася під орудою Іспанії три століття. 1821 року вона стала неза­лежною державою (два роки залишаючись імперією, пізніше ставши республікою). Важливою віхою в історії стала анексія Техасу США (1845 рік), котра спричинила мексиканську війну 1846-1848 років, що закінчилася поразкою Мексики та втратою на користь США знач­них територій. Далі історія набирала трагічних обертів. Ось який ко­роткий виклад пропонує енциклопедія УСЕ: 1854-1876 роки — лібе­ральна революція, громадянська війна, уряд Б. Хуареса Ґарсії (лібе­ральні реформи), інтервенція, у 1864-1867 роках Мексиці нав’язана імперія (Максиміліан Фердинанд Йосиф), згодом — відновлення рес­публіки; 1877-1911 роки диктатура П. Діаса де ла Круса, повалена мексиканською революцією 1910-1917 років; від 1929 року — прав­ління Інституційно-революційної партії (РЯІ), яка ставила за мету здійснення постулатів революційної конституції 1917 року на прак­тиці дедалі більш бюрократичним і неефективним [23].

У 70-80-х роках ХХ століття керівництво країни зробило “нео­ліберальний” поворот, що виявився у дерегуляції виробництва і тор­гівлі, впровадженні приватного соціального страхування, зокрема пенсійного, та в інших аспектах. Утім, це не врятувало країну від кри­зи 1980-х, а згодом від ще одного, надзвичайно серйозного потрясін­ня в середині 90-х. Останнє збіглося зі вступом у дію NАРТА й заго­стренням етнічних і соціальних конфліктів, що призвело до скоро­чення іноземних інвестицій та більшого втручання міжнародних ор­ганізацій у внутрішню політику Мексики [24].

У часи правління Інституційно-революційної партії, коли зроста­ла економічна та соціальна нерівність, склалася система соціального забезпечення, що отримала назву “сегментованої” [25]. Для такої си­стеми властиве співіснування системи соціального страхування, яка охоплює працівників формального сектору економіки, державної системи медичного обслуговування для малозабезпечених громадян і частини представників середнього класу, державних програм профі­лактики деяких захворювань і широкої мережі приватного страху­вання та приватного соціального обслуговування як для бідних, так і для багатих людей, а також середнього класу.

Деякі фахівці зараховують мексиканську модель до корпоратив­ної, успадкованої від Іспанії [26], бо в ній важливу роль відіграють різні зацікавлені групи. Проте традиційне уявлення про корпора- тизм, де профспілки як організації найманих працівників відігра­ють важливу роль у формуванні соціальних програм, як-от у Німеч­чині чи Франції, не характеризує мексиканську ситуацію, оскільки тільки 20 відсотків робочої сили Мексики належить до профспілки, а профспілкові лідери відомі своєю корумпованістю, прихильністю до Інституційно-революційної партії, безумовною підтримкою по­літики уряду [27].

Серед інших ознак мексиканської моделі соціальної політики, котра не могла й не може компенсувати соціальні наслідки прора- хунків у виробничій сфері, можна згадати такі:

• державний контроль за соціальною політикою, орієнтація на по­пулізм у прийнятті політичних рішень [28];

• фрагментованість соціальних програм, за які відповідають різні органи, котрі мають права та повноваження, визначені домовле­ностями між зацікавленими сторонами;

• централізованість багатьох аспектів соціальної політики, неефек­тивність соціальних програм, низька якість послуг [29];

• різноплановий, подекуди різновекторний зовнішній вплив на си­стему соціальної підтримки (з боку політичних утворень, етнічних рухів, католицької церкви, профспілкових, робітничих лідерів, міжнародних організацій і міжнародного капіталу, страхових компаній, приватних надавачів послуг тощо);

• низький рівень охоплення соціальним страхуванням (регіональна нерівномірність охоплення, неохоплення працюючих у нефор­мальному секторі);

• адресність програм соціальної допомоги, їхня спрямованість на найбідніших;

• залучення організацій у громаді, надання державної підтримки мікробізнесу та будівництву інфраструктури в сільській місцево­сті, що обмежує внутрішню мобільність незайнятої робочої сили на мексиканському ринку праці.

Попри зростання зовнішнього боргу країни та дефіциту держав­ного бюджету, у період 1980-1990 років витрати федерального уряду на охорону здоров’я, освіту та соціальне забезпечення майже подвої­лися [30].

2000 року В. Фокс, колишній керівник “Кока-Коли” в Мексиці, представник правоцентристської Партії національної дії, ставши президентом країни, поклав край 71-річному перебуванню при владі Інституційно-революційної партії. У своїй передвиборчій програмі він обіцяв ініціювати демократичні зміни в Мексиці, подолати ко- румпованість урядових і судових структур, поліпшити економічне становище мексиканців. Обіцянки Фокса втілюються в життя зі знач­ними труднощами, адже його політичні опоненти мають неабиякий вплив у конгресі, де Інституційно-революційній партії належить дві третини місць, і регіональних органах влади.

Мексика являє собою цікаву модель для вивчення, бо вона зазнає поступової демократичної трансформації від політично стабільної однопартійної системи, в якій важливу роль відігравали військові, й разом із тим соціально неблагополучної ситуації. Колоніальні іспан­ські традиції, боротьба корінного населення за свої права, значний вплив церкви та родинних традицій, зокрема взаємодопомоги, сусі­дство зі Сполученими Штатами, яке має психологічний, культурний, політичний та економічний вплив, зростання ролі недержавних і міс­цевих організацій, залежність від міжнародних кредитів — усе це, бе­зумовно, позначається на нинішній політичній системі Мексики.