5. Соціальні програми

У цілому американські федеральні програми соціального забезпе­чення поділяють на три групи: соціальне страхування, державна до­помога та охорона материнства й дитинства (див. табл. 6.5). Окрім інструментів соціальної політики, властивих описаним раніше євро­пейським моделям, у США до соціального забезпечення зараховують допомогу з харчуванням та медичне забезпечення вразливих груп на­селення.

Таблиця 6.5

Деякі федеральні програми для малозабезпечених

Соціальне страхування	Державна допомога	Охорона здоров’я матерів і дітей
Страхування на випадок старості, втрати годуваль­ника, втрати працездатно­сті, медичне забезпечення людей похилого віку (“Медікер”); Страхування на випадок безробіття; Компенсація працівникам	тимчасова допомога нуж­денним сім’ям (ТАОТ); медичне обслуговування нужденних (“Медікейд”); додатковий соціальний дохід (881); загальна допомога (зок­рема надання одягу, при­тулку тощо); продуктові талони.	планування родини; програми для дітей- інвалідів; програми харчування жінок і немовлят; програми харчування дітей (обіди в школах).

Після впровадження законодавства про особисту відповідаль­ність в останні роки суттєво посилили вимоги щодо отримання ін­ших видів допомоги, зокрема продуктових талонів і виплат у рамках додаткового соціального прибутку (881), медичного обслуговування для нужденних.

Система соціального страхування, у рамках якої підтримують добробут майже 40 мільйонів американців, — це найбільша у світі урядова програма соціального забезпечення з річними виплатами понад 360 мільйонів доларів [42]. Вона поки що має прибуток, однак постаріння населення змушує фахівців і політиків обговорювати ідею її реформування [43]. Адже, попри численні поправки, уточнення й доповнення, федеральні програми залишаються такими, якими вони були кілька десятиріч тому і не зовсім відповідають соціально-еконо­мічним умовам часу глобалізації.

У таблиці 6.6 узагальнено інформацію щодо системи соціального страхування, яка переважно побудована на солідарній основі, при

цьому розмір виплат розраховують за умовними (квартальними) ба­лами, залежними від трудового стажу та сплачених внесків (податків на соціальне забезпечення). За один рік можливо заробити максимум чотири бали, а для отримання більшості виплат необхідно щонай­менше 40 балів. Мета цієї програми полягає не в тому, щоб стати єди­ним джерелом прибутку для її бенефіціаріїв, а в доповненні прибут­ку, отримуваного від приватної пенсії, заощаджень, інвестиції. Тому коефіцієнт заміщення не надто високий: працівник із середнім заро­бітком отримує лише 40 відсотків від свого середнього заробітку [44].

У додаток до наведеної у таблиці 6.6 інформації, варто окремо зу­пинитися на фінансуванні медичного обслуговування в США. Нині це одна з тих сфер, що викликає чи не найбільше розмов та обурення “на побутовому рівні”. І не дивно, адже США — фактично єдина ін­дустріальна країна світу, де немає універсального медичного забезпе­чення. Через високу вартість приватного медичного страхування 45 мільйонів американців узагалі не мають страховки, й ще 33 мільйони змушені обходитися обмеженим страхуванням, а чимало бенефіці- аріїв “Медікер” не в змозі доплатити за послуги та ліки [46]. Хоча реформа медичного обслуговування належить до “популярних” тем, пропозиції робочої групи, очолюваної Г. Клінтон, щодо впровад­ження обов’язкового медичного страхування для всіх громадян, об’єднання приватного страхування з державним були заблоковані 1994 року. Спроба радикальних змін у політиці охорони здоров’я викликала опір політиків. Частина з них вважали і вважають, що сі­м’ї та конкретні особи повинні мати свободу самі обирати плани ме­дичного страхування, що державний апарат і так завеликий, а дер­жавне регулювання медичного страхування його ще збільшить. Про­ти виступили також приватні страхові компанії, роботодавці, котрі не бажали сплачувати додаткові податки, представники медичної га­лузі, зацікавлені у збереженні статус-кво, за якого лікарі належать до однієї з найвище оплачуваних професій в Америці, частина громад­ськості (стурбованої перспективою посилення бюрократизації меди­цини).

Щодо політики регулювання ринку праці, то в США, де уряд не втручається в багато економічних аспектів діяльності підприємств і організацій, проголошено “політику рівних можливостей” при наймі на роботу, регулюють питання безпеки праці, заохочують робото­давців у найменш розвинених регіонах чи регіонах із високим рівнем безробіття тощо. До характерних ознак американського ринку праці