Клас павукоподібні (arachnidа)

Павукоподібні — одні з найстародавніших мешканців суші (відомі з верхнього силура). Поширені всюди. Це хижаки, паразити — кровососи і рослиноїдні. Представниками павукоподібних є скорпіони, сінокоси, павук — хрестовик, тарантули, кліщі тощо. Відомо близько 40 тис. видів.

Для павукоподібних характерний поділ тіла на головогруди і черевце (сегментоване у скорпіонів і не сегментоване у павуків). У кліщів відсутній поділ тіла на відділи. Ходильних кінцівок 4 пари. Очі прості. Вусиків немає. Органи дихання — трахеї або легені. Різностатеві.

Тіло павукоподібних (довжина від 0,1 мм. до 17 см.) вкрите тонкою хітинізованою кутикулою, під якою розташовуються гіподерма і базальна мембрана. Кутикула виконує захисну функцію. Головогруди несуть 6 пар членистих кінцівок. Дві пари видозмінених кінцівок оточують ротовий отвір. Перша пара — хеліцери — мають на кінці кігті, в яких відкриваються протоки отруйних залоз; їх секрет має паралізуючу дію. Друга пара — педипальпи; вони утримують і повертають здобич. У скорпіонів педіпальпи мають вид клішень.

Функцію ходильних ніг виконують 4 пари кінцівок головогрудей. Черевце дорослих павукоподібних позбавлене типових кінцівок. Їх видозміною є павутинні бородавки, розташовані на кінці черевця.

Самі павутинні залози (в кількості до 1000) знаходяться в порожнині черевця. Вони виділяють клейку речовину, що витягується, котра застигає на повітрі, утворюючи павутину. Для ловлі здобичі павук будує ловильну сітку. Комаху, що потрапила в павутину, він паралізує введенням секрету «отруйних» слинних залоз, який починає розщеплювання поживних речовин і приводить до «розрідження» їжі. Тільки після цього павук всмоктує напіврідку їжу, перетравлення якої закінчується у нього в організмі. Таким чином, травлення у павука можна назвати зовнішньо-внутрішнім. Функцію насоса при живленні виконує забезпечена сильними м'язами глотка. У середню кишку відкриваються протоки печінки, і в ній відбувається всмоктування перетравлених речовин. Неперетравлені залишки через задню кишку й анальний отвір виводяться назовні.

 

Схема будови павука-хрестовика: 1 — очі; 2 — отруйна залоза; 3 — кінцівки ротового апарату; 4 — мозок; 5 — рот; 6 — смоктальний шлунок; 7 — легеня; 8 —статева залоза; 9 — павутинні бородавки; 10 — серце.

Органи виділення — еволюційно знову виниклі мальпігієві трубочки, які відкриваються в травний канал на межі середньої і задньої кишок, і коксальні залози — видозмінені метанефридії, що відкриваються біля основи першої пари ходильних кінцівок.

Кровоносна система незамкнена. Серце розташовується на спинній стороні черевця у вигляді трубки над кишечником. У деяких дрібних кліщів серце відсутнє. З серця кров по судинах тече до голови. У передній частині вона виливається в проміжки між органами й прямує до заднього кінця тіла. На черевній стороні кров, що збагатилася киснем, збирається в судини й повертається в серце. Кров павукоподібних містить дихальний пігмент — гемоціанін.

Дихальна система представлена парою легеневих мішків і трахейними трубочками. Трахеї відкриваються на черевці дихальними отворами — стигмами.

Нервова система побудована за типом черевного нервового ланцюжка, в якому відбувається зменшення числа гангліїв за рахунок їх злиття. Метамірність нервового ланцюжка виражена у скорпіонів і не виражена у кліщів.

Органи зору — прості очі, розташовані на головогрудях (від 2 до 12). Чутливі волоски на педіпальпах сприймають коливання повітря; саме за ними павук дізнається про здобич, що потрапила в сітку. Розвинені також органи нюху й хімічного чуття.

Парні статеві залози розташовуються в черевці. Розмноження статеве. Запліднення внутрішнє. Самка набагато більша за самця — в цьому полягають ознаки статевого диморфізму. Восени, після запліднення, самка павука плете кокон і відкладає в нього яйця. Вони зимують в коконі, а весною з яєць виходять маленькі павуки (прямий розвиток). У скорпіонів спостерігається живородіння.

Найважливішими рядами павукоподібних є фаланги (Solpugae), скорпіони (Scorpiones), павуки (Агаnеі), кліщі (Асагіnа).

Кліщі мають дрібні, деякі навіть мікроскопічні розміри (від 0,1 до 10 мм). Тіло у більшості видів не розчленоване і не сегментоване. Хітин шкірястий, легко розтяжний, але окремі ділянки його є ущільненими (щитки). Форма й характер розташування щитків має значення для систематики.

Усі кліщі мають шість пар кінцівок. Дві пари (хеліцери і педипальпи) перетворено на ротовий апарат, колюче — сисний або гризуче — сисний. Решта чотири пари (ходильні ноги) складається з декількох члеників (6—7), перший з яких (основний, таз або кокса) зрощений із тілом.

Дихання здійснюється за допомогою трахей. Є одна пара стигм, розташованих або біля основи хеліцер, або біля основи ніг. Стигми знаходяться на невеликому щитку (перитрема).

Органи виділення представлені мальпігієвими судинами.

Травна система кровосисних форм дуже розгалужена, особливо у самок.

Нервова система характеризується злиттям всіх гангліїв нервового ланцюжка й головного мозку в загальну масу. Органи чуття представлені в основному органами дотику та нюху. Очі можуть бути відсутні.

Кліщі різностатеві. Статевий отвір розташовується між основами тієї або іншої пари ніг. Самки відкладають велику кількість яєць.

Життєвий цикл. Розвиток на відміну від інших павукоподібних відбувається з метаморфозом, включаючи яйце, личинку, німфу й імаго (статевозріла форма). Личинка має три пари ніг і дихає через поверхню тіла. Після линяння вона перетворюється на німфу. Німфа має чотири пари ніг, дихає за допомогою трахей (з'являються стигми), але не має статевого отвору (рис. 70). Німфальних стадій може бути декілька. Німфа після линяння перетворюється на імаго. Більшість кліщів, що мають медичне значення, є кровосисними. Тваринами — годувальниками кліщів є ссавці, птахи й рептилії.

Стадії розвитку кліщів (тайговий кліщ): а — личинка; б — німфа; в — імаго (самка із спинної сторони); г— імаго (самець із спинної сторони).

Розрізняють одно -, дво- і трьохазяйних кліщів. У однохазяйних всі стадії розвитку проходять на одному й тому самому хазяїні. При двохазяйному типу розвитку личинка та німфа живляться на одному хазяїні, а імагінальна форма — на іншому. У трьохазяйних кліщів (тайговий кліщ) кожна стадія шукає собі нового хазяїна. В останньому випадку розвиток може розтягуватися на тривалий термін, наприклад, у тайгового кліща до 5 років.

Разом із кров'ю хазяїна в організм кліща проникають збудники різних захворювань, які при переході на іншого годувальника можуть передаватися йому, що сприяє циркуляції збудників захворювань. Термін життя кліщів досить тривалий — від 6 міс. до 20-25 років.

Велике значення з погляду паразитології має здібність кліщів до трансоваріальної передачі збудників захворювань подальшим поколінням, що різко збільшує тривалість існування природного вогнища хвороби і має важливе епідеміологічне значення.

Найбільше значення з погляду медицини мають кліщі сімейства іксодових і аргазових, а також коростяний кліщ сімейства акариформних.

Значення павукоподібних. Павуки, харчуючись комахами, знищують велике число шкідників. Самі вони є їжею дрібних ссавців, птахів, ящірок. Небезпеку для людини представляють отруйні павуки (каракурт, тарантул). Кліщі — паразити рослин — знижують врожайність бавовнику, зернових. Коморний кліщ викликає загибель насіння зернових, робить муку непридатною для використовування в їжу. Коростяний кліщ поселяється в шкірі людини й викликає хворобу коросту. Попередити це захворювання можна утриманням у чистоті предметів домашнього побуту, дотриманням гігієнічних правил. Важкі захворювання можуть передавати людині при кровоссанні тайгові та селищні кліщі. Це різні види енцефаліту, кліщові тифи. Роль кліщів у передачі людині енцефаліту була відкрита й вивчена Є. Н. Павловським і JI. О. Зільбером. Тайгові кліщі мешкають у великих лісових масивах. Заходами захисту від них може бути спеціальний одяг. Для попередження зараження енцефалітом людині роблять щеплення.

Скорпіони (Sсогріоnеs) мають розчленоване на голово груди і черевце тіло Черевце членисте ї складається з двох відділiв: широкого переднього і довгого вузького заднього, який часто неправильно називають «хвостом». Останній членик черевця здутий і має гострий, кігтеподібний шип — жало; всередині цього членика є дві отруйні залози, що відкриваються двома отворами на кінці жала. Здобич скорпіон убиває уколом жала, перегинаючи при цьому «хвоста» через спину до жертви, яку утримує педипальпами.

Скорпіони — живородящі Самка народжує кілька десятків розвинених особин, які певний час сидять на спині матері. Статевої зрілості скорпіони досягають у віці 4-5років.

Скорпіони, які належать до кількох видів, живуть на півдні Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закавказзі, Середній Азії. Весь день скорпіони ховаються під камінням, у земляних нірках, під корою, в тріщинах скель і глинобитних стінах будівель, між дровами і можуть проникати в житло. Вночі виходять на полювання. Живляться комахами, павуками тощо.

Укуси скорпіонів, які живуть у нашій зоні, для людини, як правило, не смертельні, але викликають сильний біль, напухання кінцівок, гарячковий стан, сонливість тощо. Як специфічний засіб проти укусів використовують антитоксичну протискорпіонну сироватку.

Укуси великих тропічних видів (наприклад, африканського скорпіона, що має близько 17 см завдовжки) можуть призводити іноді до смерті.