57. Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі

Першою проблемою, яку вдалося владнати на основі компромісів в межах співробітництва країн антифашистської коаліції, було врегулювання відно­син з колишніми союзниками Німеччини в Європі.

Це здійснювалося в три етапи.

Перший етап - відбувався ході другої світової війни: на Московській конференції міністрів закордонних справ, на конференції у Теге­рані, в Ялті та у Потсдамі. Згідно рішень цих конференцій підготовку мирних договорів було покладено на Раду міністрів закордон­них справ (РМЗС) 5 великих держав (США, Великобри­танії, Франції, СРСР та Китаю). Основою мирних договорів мали стати угоди про перемир'я. До вироблен­ня цих нових документів величезної ваги було залучено тільки країни, які підписали капітуляцію.

Другий етап - попередньої роботи над цими дого­ворами. Відбулися засідання РМЗС у Лондоні (11 вересня - 2 жовтня 1945 p.), Нарада міністрів закордонних справ СРСР, Великобританії та США в Москві (16-26 грудня 1945 p.), II сесія РМЗС у Парижі (квітень - липень 1946 p.) та мирна конференція у Парижі (липень - жовтень 1946 p.). На цьому етапі постійно виникали конфлікти між за­хідними державами й СРСР. Їх було подолано шляхом взаємних поступок та компромісів.

Третій етап - завершення підготовчого процесу та укладення 10 лютого 1947 p. в Парижі мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини в Європі.

У договорах було накреслено заходи, спрямовані на демократизацію й дефашизацію цих країн, передбачав­ся їх вступ до ООН.

Територіальні угоди у більшості випадків обумовлю­вали повернення до передвоєнних кордонів.

Італію було позбавлено усіх колоній, вона зобов'язу­валася знищити свої військові укріплення на кордонах.

Воєнні угоди передбачали встановлення лімітів для національних армій цих країн, виведення окупаційних військ з їхніх територій, крім Угорщини та Румунії, де за­лишалися радянські війська для підтримання комуніка­ційних зв'язків з Австрією.

Економічні угоди передбачали часткову виплату ре­парацій. Долю Австрії вдалося вирішити аж у травні 1955 p., коли СРСР, США, Англія та Франція уклали у Відні Дер­жавний договір з цією країною, за яким вона проголошу­валася нейтральною.

Велике значення мало встановлення загальноприйнятого режиму судноплавства по Дунаю. У 1948 p. на конференції у Белграді, в якій взяла участь і Україна, зав­дяки перевазі прибічників СРСР (США, Англію та Фран­цію було виключено з числа запрошених) було вироблено рішення, вигідні для СРСР. До системи судноплавства увійшов тільки сам Дунай - без приток та каналів.

58. Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією

Досить важливою та складною проблемою було мир­не врегулювання на Далекому Сході

Можна відокремити кілька етапів мирного врегулювання.

Перший етап - відбувався під час другої світової війни, коли було досягнуто домовленості щодо вступу СРСР у війну з Японією. СРСР тоді висунув низку своїх умов: збереження чинного стану МНР, повернення Ра­дянському Союзу Південного Сахаліну й передання йому Курильських островів.

26 червня 1945 p. США, Англія й Китай ухвалили Пот­сдамську декларацію, що вимагала від Японії капітуляції й викладала принципи, які буде запроваджено після цьо­го: демілітаризація та окупація для забезпечення гаран­тованого виконання умов, проголошених декларацією, покарання воєнних злочинців, демократизація країни.

Другий етап - з 2 вересня 1945 p. до 1949 p.

Після беззастережної капітуляції Японії її окупували американські війська. Головнокомандувачем було при­значено генерала Макартура.

На конференції міністрів закордонних справ СРСР, США та Англії у Москві у грудні 1945 p. було прийняте рішення про утворення Комісії у справах Далекого Сходу у складі представників СРСР, США, Англії, Австралії, Канади, Китаю, Франції, Нідерландів, Нової Зеландії, Індії та Філіппін. Вона мала працювати у Вашингтоні або у То­кіо. Її завдання - сформулювати принципи політики щодо Японії. Діяла також щойно утворена Рада союзних держав з пи­тань Японії. Втім ця Рада фактич­но не функціонувала.

У жовтні 1945 p. генерал Макартур схвалив директи­ву японському уряду, що передбачала:

• демократизацію, право трудящих об'єднуватися у профспілки;

• демократизацію системи освіти;

• ліквідацію абсолютизму;

• демократизацію економіки, ліквідацію засилля великих фамільних трестів (дзайбацу);

• рівноправність жінок.

3 травня 1947 p. набула чинності Конституція Японії. Згідно зі статтею 9, передбачалася відмова Японії від війни як суверенного права нації й від використання збройної сили як засобу розв'язання міжнародних конфліктів та взагалі від власних збройних сил.

У підготовці мирного договору у Раді союзних держав з питань Японії зростала напруженість між СРСР та США, тому усі спроби скликати конференцію з приводу укладення договору були невдалими: СРСР вважав, що мирний договір по­винна підготувати Рада міністрів закордонних справ, а США наполягали на тому, щоб покласти це на Комісію у справах Далекого Сходу.

Третій етап - з 1949 по 1951 pp. - так званий «зво­ротний курс». Початок його був пов'язаний з піднесен­ням національно-визвольного руху, проголошенням КНР у жовтні 1949 p., після тривалої громадянської війни в Китаї, активізацією радянської політики в Азії.

США більше не підтримували Китай, а зосередили свою увагу на Японії. Генерал Макартур, покладаючись на праві партії, розпочав боротьбу проти лівих сил, зок­рема розпустив профспілки, які вдавалися до політичної діяльності, заборонив державним службовцям членство у політичних партіях.

12 липня 1951 p. було опубліковано спільний англо-американський проект мирного договору. Передбачало­ся скликати конференцію для його підписання. Що й було зроблено. Мирна угода з Японією була підписана на конференції у Сан-Франциско.