36. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.

Переговори між СРСР, Англією та Францією відбувалися в Москві в три етапи.

1. Середина квітня — середина червня 1939 р. — обмін нотами, переговори з послами в Москві — У. Сідсом (Ан­глії) й Ж. Пайяром (Франції). Англія пропонувала Радян­ському Союзу дати односторонні гарантії Польщі та Ру­мунії. СРСР у відповідь 17 квітня запропонував Англії та Франції укласти на 5—10 років союзний договір із воєнною конвенцією про взаємну допомогу. Проте Ан­глія відмовилася від радянської ініціативи.

З травня М. Литвинова, прихильника європейської ко­лективної безпеки, на посаді наркома закордонних справ заступив В. Молотов. Це була ознака змін у зовнішній по­літиці СРСР. Радянський уряд шукав можливостей уникнуги воєнної загрози з боку Заходу й зміцнити безпеку країни шляхом переговорів з обома блоками.

Уряди Англії та Франції вважали свої контакти з Ра­дянським Союзом насамперед знаряддям тиску на Німеч­чину, аби домогтися від неї якихось поступок, і, крім то­го, як писав американський посол у Лондоні Дж. Кенне-ді (батько Джона Кеннеді), засобом «зв'язати Росію», щоб вона не уклала угоди з Німеччиною.

2 червня уряд СРСР передав Англії та Франції чіткі проекти договору про взаємодопомогу й воєнної конвенції трьох держав. Це внесло деякі зміни у ведення переговорів. Вирішено перейти від обміну нота­ми до прямих переговорів у Москві.

2. Другий етап — політичні переговори із середини червня до 23 липня 1939 р. Москва запросила до прямих перегово­рів міністра закордонних справ Англії. Але Галіфакс відмо­вився. В Москву направили У. Стренга — ке­рівника одного з департаментів Форін офісу. Стренг, звичайно, мало допоміг справі — Лондон дав йому вказівку саботувати й зволікати з переговорами.

У липні англійська дипломатія розглядала два можли­вих результати переговорів у Москві — їх зрив або укла­дення обмеженого пакту. Водночас вона вела таємні пере­говори з німецькими дипломатами. Так, радник Чемберлена Г. Вільсон мав бесіди з німецьким чиновником з особливих доручень X. Вольтатом щодо можливості під­писання англо-німецької угоди про відмову від застосу­вання сили у взаємовідносинах і про «розмежування сфер інтересів» (невтручання Німеччини в справи Британської імперії, а Англії — в справи «Великого німецького райху»).

Про це ж вели таємні переговори в Лондоні міністр зовнішньої торгівлі Р. Хадсон з X. Вольтатом, Г. Вільсон з німецьким послом Г. Дірксеном та особистим секрета­рем Ріббентропа Т. Кордтом.

Все це спонукало радянський уряд припинити не­ефективні політичні переговори з Англією та Францією й запропонувати їм проведення воєнних переговорів з ме­тою укладення воєнної конвенції.

3. Третій етап — воєнні англо-франко-радянські перего­вори. Вони відбулися в Москві 12 — 21 серпня 1939р.

Радянський уряд призначив для цих переговорів деле­гацію високого рангу — наркома оборони К. Є. Вороши-лова, начальника Генерального штабу Б. М. Шапошни-кова, наркома ВМФ М. Г. Кузнецова, начальника ВПС РСЧА О. Д. Локгіонова та ін. Це свідчило про велике зна­чення, яке надавав переговорам Радянський Союз.

Уряди Англії та Франції відрядили до Москви другоряд­них військових. Так, керівником англійської делегації був призначений відставний адмірал П. Дракс. У Москві виявилося, що в нього немає офіційних повноважень для підписання угоди.

Французьку воєнну місію очолив маловідомий генерал Ж. Думенк.

Англійський генерал Хейвуд заявив, що Англія може виставити 5 піхотних і 1 ме­ханізовану дивізію. Думенк зазначив, що французька ар­мія сконцентрується «на вигідних місцях для дії танків та артилерії й перейде в контратаку».

Переговори були не просто безглуздими, це було зну­щання над самою ідеєю воєнного співробітництва трьох держав перед загрозою агресії Німеччини.

Начальник Генерального штабу Червоної Армії Б. М. Шапошников у доповіді 15 серпня виклав радян­ські пропозиції: Радянський Союз готовий виставити проти агресора в Європі 136 дивізій, 5 тис. важких гармат, до 10 тис. танків, до 5,5 тис. бойових літаків. При цьому радянська делегація розглянула три варіанти спільних воєнних дій СРСР, Англії та Франції.

Варіант 1. У випадку нападу агресорів на Англію та Францію Радянський Союз одразу готовий виставити збройні сили, що дорівнюватимуть 70 % англо-французьких сил, виставлених проти Німеччини.

Варіант 2. Якщо агресор нападе на Польщу та Руму­нію, вони мобілізують усі свої сили, Англія та Франція негайно оголосять війну Німеччині, Радянський Союз «виставить 100% від збройних сил, які виділять Англія та Франція».

Варіант 3. У випадку нападу Німеччини на СРСР че­рез Прибалтику Радянський Союз виставить 120 піхотних і 16 кавалерійських дивізій, а Франція й Англія — 70% цих сил. Польща зобов'язана, як їхня союзниця, вистави­ти проти Німеччини не менш як 45 дивізій.

Західні місії по суті знехтували радянськими пропози­ціями, навіть не відповіли, чи Польща пропустить через свою територію радянські війська. Переговори зайшли у безвихідь.

К. Є. Ворошилов запропонував припинити 21 серпня переговори, поки уряди Англії та Франції «не внесуть пов­ної ясності» у свої позиції.