
- •Географія
- •Світові економі-географи
- •2. Петро Семенов-Тянь-Шанський
- •Українські економ-географи
- •Формування політичної карти
- •1. Античний період (V тис. До н.Е – Vст. Н.Е.)
- •2. Середньовічний період (Vст. Н.Е. - кінець хVст. Н.Е.)
- •3. Колоніальний (хVст. Н.Е. – 1914р.)
- •Типологія країн світу
- •Соціально-економічна типологія країн світу
- •Державний лад країн
- •Форма державного устрою та адміністративно-територіальний поділ
- •Міжнародні організації
Географія
Соціально-економічна географія – географічна наука, що вивчає загальні закономірності розвитку населення і господарства у цілому світі і у певних його регіонах та країнах.
Методи дослідження у соціальній і економічній географії світу:
1. Картографічний – передбачає складання та аналіз тематичних карт світу, окремих його регіонів та країн.
2. Статистичний (математичний) метод полягає в аналізі цифрових даних та побудові на їх основі найрізноманітніших графіків, діаграм, карт для всебічного аналізу сучасного стану й визначення тенденцій розвитку соціально-економічних процесів і явищ.
3. Порівняльно-географічний метод – передбачає зіставлення (порівняння) різних регіонів, країн, міст для складання прогнозів щодо ефективного розміщення галузей промисловості та підприємств.
Світові економі-географи
1. Костянтин Арсентьєв (1789-1865рр) – один із творців російської системи статистики, запропонував декілька сіток економічного районування Росії. Написав підручник «Коротка загальна географія».
2. Петро Семенов-Тянь-Шанський
3. Іван Александров (1875-1936рр) – один із творців і тереоретиків радянської школи економічного районування. Запропонував створювати поряд з ГЕс енергоємні виробництва.
4. Микола Косоловський – радянський економ-географ. Розробляв теорію економічного районування. Вів так поняття як виробничий цикл і територіально-виробничий комплекс.
5. Іннокентій Герасимов та Юліан Саушкін вважали вчення про райони (їх формування, розвиток, перспективи, практичне значення) ядром усіх географічних наук, у тому числі економічної і соціальної географії (теорія регіонального розвитку).
6. Ян Машбиць – засновник концепції проблемного країнознавства. Розробив нову схему комплексної характеристики країн.
7. Франсуа Перру – учений, що сформував концепцію «полюсів зростання».
8. Джон Фрідман – учений, розробник концепції глобальних (світових) міст.
9. Г. Ахенваль та Ф. Бюшинг – засновники камеральної статистики.
Камеральна статистика – розділ географії, який займається вивченням та описом території, населення, політики, економіки і т.д. різних держав.
10. І. Тюнен (1783-1850рр.) – учений, що вперше використав модель просторового моделювання в економічній географії.
11. П. Відаль де Бланш (1845-1918рр.) – учений географ, що започаткував школу географії людини у Франції. Написав книжку «Географія людини як частина географії життя».
12. Ф. Ратцель (1844-1904рр.) – учений географ, фундатор антропогеографії. Написав книжку «Антропогеографія».
13. Ж.Ж.Е. Реклю (1830-1905рр.) – учений географ, засновник сучасного країнознавства. Йому належить багато томна праця «Нова всесвітня географія. Земля і люди».
14. А. Вебер (1868-1958рр.) – учений географ, що висунув теорію штандорта (місцеположення)
Теорія штандорта - теорія, за якої розміщення
промисловості визначають три групи чинників – витрати на транспорт,
орієнтація на робочу силу і на населені пункти, щоб використа ти перева-
ги виробничої та соціальної інфраструктури.
15. В. Кристаллер (1893-1969рр.) – учений географ, який висунув «теорію центральних міст»
16. А. Льош (1906-1945рр.) – учений географ, який є найвидатнішим представником школи просторового аналізу.
17. В. Бунге (1928р.), П. Хаггет – учені географи, представники школи просторового аналізу.
18. Е. Тейф (1921-2001рр.) – американський учений географ, який вніс великий вклад у розвиток географії транспорту.
19. Р. Хартшон (1899-1902рр.) – учений географ, який заснував поведінкову географію.
20. Е. Ульман (1912-1976рр.) – учений географ, один із засновників сучасної географії транспорту.
21. Т. Хагерстранд (1916-2004рр.) – учений географ, автор теорії просторової дифузії інновацій, тобто поширення нововведень.