Основні клінічні прояви нейроциркуляторної дисфункції.

1. Головні болі; запаморочення; тривалі болі в області серця, зумовлені порушеннями церебрального кровотоку та недостатністю тонусу вен. Характерна риса цефалгій у дітей з нейроциркуляторною дисфункцією - посилення головного болю при впливі факторів, що ускладнюють венозний відтік - у ранкові години після нічного сну, при приступах кашлю.

2. Функціональні зміни з боку нервової системи та психоемоційні розлади.

3. Прояви синдрому дизадаптації (млявість, підвищена стомлюваність, зниження працездатності, неадекватність до фізичних навантажень, метеозалежність, підвищена чутливість до гіпоксії й ін.)

4. Ознаки порушення транскапілярного обміну (набряклість кінцівок, поліартралгії та ін.)

5. Порушення функції гіпоталамічної області (ожиріння, порушення терморегуляції).

Порушення терморегуляції - характерна ознака вегетативних порушень у дитячому віці. Температура може триматися на субфебрильних цифрах (37,2⁰-37,5⁰) дуже довго - місяцями, що нерідко розглядають як наслідок хронічного соматичного захворювання або перенесеної інфекцієї. При цьому «температурні хвости» затягуються на багато тижнів. Кризові підйоми температури до (39⁰ - 40⁰ ), гіпертермічні кризи, виникають на тлі емоційних переживань, при цьому діти відзначають «жар», легкий головний біль, відзначаються скарги астенічного характеру. У цілому ж діти зберігають активність, приймають участь в іграх. Температура знижується спонтанно.

До особливостей температурних порушень відноситься те, що вони, як правило, відсутні в період літнього відпочинку дітей і відновлюються з початком навчального року (так названі «хвороби вересня»). При огляді дітей з підвищенням температури внаслідок вегетативної дисфункції звертає на себе увагу нормальна (холодна) температура шкірних покривів чола, кінцівок. Фактично підвищена температура реєструється лише в пахвовій западині, при цьому можуть бути термоасиметрії.

До ознак розладів терморегуляції у дітей із ВД відносять мерзлякуватість (погану переносимість низьких температур, протягів, сирої погоди), тому такі хворі люблять тепло одягатися, у них легко виникає озноб.

Важливо відзначити, що, на відміну від інфекційних лихоманок, будь-які гіпертермічні прояви проходять при засипанні; уночі у цих дітей температура нормальна. Підйом температури дуже сильно лякає батьків. Вимір температури у дитини все частіше набуває нав'язливий характер, що вкрай негативно позначається на дітях і їх батьках. Таке поводження батьків веде до фіксації дитини на своєму дефекті, формує у неї додатково психогенні реакції фобічного та депресивного характеру.

Вегетативно-судинна дисфункція - це клініко-патогенетична форма вегетативних дисфункцій, клінічні прояви якої пов'язані з порушеннями нейрогуморальної регуляції серцевої діяльності та системного кровообігу в результаті функціонального ушкодження вегетативних структур різного рівня.

Залежно від провідного симптомокомплексу виділяють дизрегуляцію за кардинальним типом (кардіопатії) або за васкулярним типом (з гіпертензією або гіпотензією).

Для функціональних кардіопатій, що переважають у картині вегетативно-судинних дисфункцій, характерна наявність аритмій (екстрасистолія, пароксизмальна тахікардія), на ЕКГ можуть реєструватися атріовентрикулярні блокади, синдром передчасного збудження Вольфа-Паркінсона-Уайта та Клерка-Леві-Кристеско, ранньої реполяризації міокарда шлуночків, ваготонічний синдром, зміна положення сегмента ST, форми та полярності зубця Т, як ознаки порушення фази реполяризації міокарда шлуночків.

Вегетативно-вісцеральна дисфункція – це клініко-патогенетична форма вегетативних дисфункцій, що пов'язана з порушенням вегетативної регуляції внутрішніх органів у результаті функціональних порушень у вегетативних структурах різного рівню.

Клінічні прояви вегето-вісцеральної дисфункції у дітей дуже різноманітні. Це порушення в дихальній системі (почуття недостачі повітря, задишка, глибокі гучні подихи, що мають нав'язливий характер, ваготонічний (холінергічний) тип бронхіальної астми), дискінезії травного каналу та жовчовивідних шляхів, мікціонна недостатність (нейрогенний сечовий міхур, денний та нічний енурез).

Пароксизмальна вегетативна недостатність – це клініко-патогенетична форма вегетативних дисфункцій, що характеризується вегетативними кризами (пароксизмами), які є результатом перенапруги вегетативної нервової системи та зриву адаптаційних процесів, найбільш важким проявом дизрегуляції.

Розрізняють симпатико-адреналові, вагоінсулярні, змішані вегетативні кризи.

Таблиця 37