Вегетативні дисфункції (g90) у дітей.

Вегетативні дисфункції (ВД) – це захворювання організму, що характеризуються симптомокомплексом розладів психоемоційної, сенсомоторної і вегетативної активності, пов'язані з надсегментарними й сегментарними порушеннями вегетативної регуляції діяльності різних органів і систем.

У цей час це одна з найбільш частих патологій дитячого віку, що зустрічається у загальній популяції у 20% дитячого населення.

У кожної дитини є фактори, що здатні відігравати роль причинних та провокуючих:

Етіологічні фактори:

1. Спадкові (особливості ВНС, порушення чутливості рецепторів та ін.).

2. Несприятливий перебіг вагітності й пологів.

3. Ушкодження ЦНС (інфекції, пухлини травми та ін.).

4. Психоемоційна напруга, неврози.

5. Гормональний дисбаланс.

6. Гострі та хронічні інфекційні захворювання, соматичні захворювання, хронічні вогнища інфекції.

Провокуючі фактори:

• Гіподинамія.

• Надмірні фізичні навантаження.

• Оперативні втручання та наркоз.

• Метеорелогічні умови.

• Алергія.

• Остеохондроз.

• Синдром а. Vertebralis - це ішемія в басейні хребетних артерій, що кровопостачають стовбур мозку, гіпоталамус, потиличні частки, внаслідок різних ушкоджень шийного відділу хребта.

В залежності від етіології, розрізняють:

• ювенільну ВД, зумовлену гормональним дисбалансом у пре- і пубертатному періоді дитинства;

• Стрес-емоційну ВД, пов'язану із психоемоційною напругою, гострим і хронічним стресом;

• Інтоксикаційну ВД, зумовлену впливом вогнищ хронічної інфекції, соматичних та інфекційних захворювань на вегетативні структури, що регулюють серцеву діяльність;

• перинатально-зумовлену, викликану несприятливим плином вагітності й пологів;

• ідіопатичну ВД.

Патогенез вегетативних порушень пов'язаний з дисфункцією в інтегративних системах мозку, що здійснюють взаємодію багатьох функціональних систем організму.

Перераховані вище етіологічні фактори призводять до ушкоджень вегетативної нервової системи на органному, клітинному, мембранному, внутрішньоклітинному рівнях, що й становить морфологічний субстрат вегетативної дисфункції та психологічних відхилень, які призводять до порушень: обміну речовин, гомеостазу, гемо- та імуногенезу, інервації внутрішніх органів та судин, медіаторної та гормональної ланок регуляції біологічно активними речовинами; до гіпо- та гіперчутливості периферичних та центральних рецепторів.

Згідно із провідними механізмами патогенезу, вегетативна дисфункція - це самостійне захворювання, що має поліетіологічну природу та поєднує три провідних синдроми (психовегетативний, вегетосудиннотрофічний та синдром прогресуючої вегетативної недостатності), та клінічно включає патологію серця, судинної циркуляції, неврологічні і трофічні порушення та розлади адаптації.

Залежно від клінічних особливостей і провідних патогенетичних механізмів вегетативні дисфункції у дітей підрозділяють на 4 групи, розрізняючи фазу клінічних проявів і фазу ремісії.

Класифікація вегетативних дисфункцій у дітей.

1. Нейроциркуляторна дисфункція (НЦД).

2. Вегетативно-судинна дисфункція (ВСД).

3. Вегетативно-вісцеральна дисфункція (ВВД).

4. Пароксизмальна вегетативна недостатність (ПВН).

Нейроциркуляторна дисфункція – це клиніко-патогенетична форма вегетативної патології, що зумовлена спадковою неповноцінністю апарату, що регулює судинний тонус церебральних судин.

При нейроциркуляторній дисфункції спостерігається порушення тонусу мозкових судин. Переважає гіпертонічний тип реоенцефалограми з ознаками порушення венозного відтоку. У цих хворих судини головного мозку більш чутливі до психоемоційного стресу.