45. Види циклічних коливань і методи їхнього регулювання.Нециклічні коливання в економіці

Важливим критерієм класифікації економічних циклів є їхня довготривалість. Узагальнення практики економічного розвитку ринкових країн за тривалий проміжок часу (останні двісті років) дозволяє перш за все виділити цикли ділової активності тривалістю 7-11 років. Їх в економічній літературі, оскільки економіка зазнає і більш коротких (малих) і більш тривалих (довгих) коливань, називають середніми циклами. Вони особливо рельєфно виражені в структурі економіки, здійснюють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів і тому їх називають базисними циклами.Методами регулювання таких відхилень економіки від макроекономічної стабільності є методи державного централізованого регулювання.Антициклічне регулювання економіки являє собою комплекс дій держави, які націлені на зменшення амплітуди циклічних коливань. Воно включає в себе два види економічної політики: 1) політику стримання (її використовують тоді, коли в економіці відбувається підйом і з’являється загроза надвиробництва товарів та послуг, інфляційного зростання цін), основні заходи якої повинні привести до обмеження сукупного попиту, та 2) політику експансії. Останню, навпаки, застосовують тоді, коли в економіці спостерігаються кризові явища і необхідно збільшити сукупний попит. Основними заходами політики експансії є зниження облікової ставки, купівля державних паперів на відкритому ринку, зниження норми обов’язкових банківських резервів, додаткові витрати держбюджету, зменшення податкових ставок, прискорення виконання інвестиційних програм, підвищення заробітної плати тощо.

Короткі (малі) коливання тривають 3-4 роки. Їхнє існування пов’язане з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою цих циклів, як вважають вчені, є процес поновлення споживчих властивостей товару, його “життєвий цикл”. Методами регулювання таких циклів є маркетинг і стратегічне планування, які здійснюються окремими суб’єктами ринкового господарства. Періодичність великих циклів (їх ще називають “довгими хвилями” Н.Кондратьєва) складає 40-60 років. Матеріальною основою такої циклічності вчені вважають зміну базових технологій і поколінь машин, тобто стрибки у галузі технічного прогресу. Ці цикли, на відміну від середніх, існування яких обумовлено строком служби засобів праці, охоплюють вже увесь технологічний спосіб виробництва. Протягом одного технологічного способа може змінитися декілька поколінь техніки. І тільки тоді, коли в межах цього технологічного способу виробництва вичерпаються можливості удосконалення техніки, приходить час нового технологічного способу виробництва, початку нової “довгої хвилі”. Починається вона в найбільш передових у технологічному відношенні країнах, а потім поступово поширюється на інші країни, тобто інтернаціоналізується. Методами регулювання великих хвиль є розвиток міжнародного співробітництва і кооперації праці.

Нециклічні коливання, на відміну від циклічних коливань,не мають чітко визначеного періоду повторюваності. Прикладом останніх стали структурні кризи:- нафтова (енергетична);- сировинна;- фінансова (валютна);- екологічна.Риси структурних криз:- є наслідком диспропорції між окремими сферами та галузями економіки;- мають затяжний характер;-часто не збігаються з циклічними кризами;- впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну картину циклічного розвитку.

Нафтова криза 1974-1975 рр. проявилась у стрімкому зростанні світових цін на нафту та нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту та її продукти переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. Як наслідок,ця криза значно поліпшила стан краін-експортерів та погіршила стан країн - імпортерів нафти. Фінансові кризи проявляються у формі розладу фінансової системи, якому властиві:стрімке зростання рівня інфляції;криза неплатежів;різке коливання валютних курсів та курсів цінних паперів; -- відплив із країни іноземного капіталу;стрімке зростання дефіциту державних бюджетів;надмірні урядові зовнішні борги тощо. Екологічні кризи є проявом суперечності між економічними потребами суспільства, які невпинно зростають, та обмеженими можливостями довкілля компенсувати завдані економічною діяльністю людини збитки.