43. Сутність суспільного продукту та макроекономічні моделі його відтворення

Сукупний суспільний продукт — узагальнюючий результат виробничої діяльності суспільства. Він являє собою сукупність усіх благ, що створені суспільством за певний проміжок часу (як правило за рік). Розраховують сукупний суспільний продукт по-різному. Залежно від того, які елементи включають до його складу, слід розрізняти: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт. Сукупний продукт за умов товарного виробництва має не тільки натурально-речову, а й вартісну структуру. За своєю натурально-речовою формою суспільний продукт поділяється на засоби виробництва та предмети споживання. Вартісна структура може бути представлена таким чином: c + v + m, де c – вартість спожитого постійного капіталу, v – вартість змінного капіталу, m – вартість додаткового продукту предметів споживання, які використовуються для особистого споживання членів суспільства.

Існування суспільства неможливе без постійного споживання людиною матеріальних та нематеріальних благ, які є результатом постійного функціонування виробництва, його повторення. Процес суспільного виробництва взятий не як одноразовий акт, а в безперервному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням. Особливе місце серед складових суспільного відтворення займає відтворення виробничих відносин, стан якого безпосередньо впливає на всі інші елементи відтворення, і відтворення суспільного продукту, як основи життєдіяльності людини. При цьому важливо досягти не тільки зростання суспільного продукту за обсягом, а й поліпшення його структури.

У процесі розширеного відтворення кожна з частин сукупного суспільного продукту (ССП) виконує різні функції і виступає у різних функціональних формах. Та частина ССП, за рахунок якої відновлюються спожиті засоби виробництва, виступає як фонд заміщення (ФЗ). Після реалізації суспільного продукту вона повинна бути знову повернена у виробництво, щоб забезпечити початок нового виробничого циклу. Частина суспільного продукту, яка надходить у споживання у вигляді оплати праці, прибутків підприємців, різноманітних соціальних виплат, складає фонд споживання (ФС). Частина ССП, яка йде на розширення виробництва (нагромадження), – є фондом нагромадження (ФН).

Перший в історії політекономії системний аналіз встановлення балансових пропорцій між натурально-речовими та вартісними елементами сукупного суспільного продукту зробив французький економіст Ф.Кене. Подальший розвиток підходу Ф.Кене до аналізу процесу відтворення сукупного суспільного продукту здійснив К.Маркс, який розробив модель реалізації ССП за умов простого та розширеного відтворення. Аналіз умов реалізації ССП дозволив К.Марксу прийти до висновку, що процес відтворення знаходиться в тісному взаємозв’язку з обміном продуктів обох підрозділів і потребує певної пропорційності в самих підрозділах і між ними. Коли порушуються такі пропорції, то виникає диспропорційність, економічні потрясіння, кризові явища. Модель відтворення К.Маркса, безсумнівно, зробила значний внесок в розвиток макроекономічної теорії і протягом тривалого періоду використовувалася багатьма вченими в якості базисної моделі визначення умов досягнення макрорівноваги і безперервності економічного розвитку. Проте значні зміни, які відбулися в розвинених країнах світу в XX столітті, призвели до того, що не всі параметри моделі стали в повній мірі віддзеркалювати реалії функціонування суспільного виробництва. Так, деякі абстракції, які застосував К.Маркс, стали науково невиправданими. актуальними стали питання про джерела економічного зростання, визначення його оптимальних темпів, соціально-економічних наслідків тощо. У пошуках відповідей на ці та інші питання, які обумовлені перш за все НТР, вчені стали розробляти теорії економічного зростання. Серед численних моделей економічного зростання виділяються два основних підходи до моделювання процесу зростання – кейнсіанський та неокласичний. Кейнсіанськими та неокейнсіанськими називають ті моделі зростання, які ґрунтуються на аналізі попиту. Особливо виділяється такий фактор, як інвестиції, які мультиплікативно збільшують доход (ефект мультиплікатора). Водночас інвестиції самі обумовлюються зростанням доходу (ефект акселератора). До неокейнсіанських моделей відноситься, наприклад, модель Е.С.Домара і Р.Харрода. Неокласичні моделі враховують чинники, які впливають на пропозицію валового продукту. Модель Р.Солоу показує, як заощадження , зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання.