3. Економічні категорії. Економічні закони.

Економічні категорії – це найбільш загальне, логічне поняття, теоретичний вираз економічних явищ і процесів, які реально існують. Економічні категорії мають 1) об’єктивний характер, оскільки в дійсності існують ті виробничі відносини, виразом яких вони є; 2) історичний характер – поява певних виробничих відносин означає й появу нових економічних категорій. Так, за умов натурального виробництва не виникало відносин купівлі-продажу, а значить, не було і таких категорій, як товар, вартість та ін. Практично всі поняття, які в процесі аналізу використовує політична економія, відображають певну сторону виробничих відносин і є економічними категоріями (гроші, ціна, капітал, прибуток, заробітна плата тощо).

Пізнання економічних явищ за допомогою економічних категорій дозволяє перейти до більш глибокого вивчення їх суті – визначення об’єктивних, стійких, причинно-наслідкових зв’язків у виробничих відносинах. На цьому етапі пізнання мова вже йде про економічні закони. Економічні закони мають об’єктивний характер, тобто діють незалежно від свідомості й волі людей, проте, і це відрізняє економічні закони від законів природи, оскільки вони проявляються через господарську діяльність людей, то людина в певній мірі може впливати на дію економічних законів. Ось чому в західній економічній літературі економічні закони називають принципами та, характеризуючи певні сталі зв’язки, роблять припущення “за незмінюваності всіх інших умов”.

З метою поглибленого вивчення економічних законів вчені-економісти здійснюють їхню певну класифікацію. Якісна визначеність останньої залежить від підходу, на базі якого дослідник вивчає економічні закономірності розвитку суспільства. Ті вчені, які в якості основи використовують формаційний підхід, виділяють та аналізують такі основні види законів: 1) загальні економічні закони – вони діють у всіх без винятку способах виробництва (закон економії часу, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, закон усуспільнення виробництва й праці, закон зростаючих потреб); 2) специфічні економічні закони – вони діють лише в межах одного способу виробництва та виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва (тут мова йде про конкретні економічні закони тієї чи іншої формації). В межах цієї групи законів ще, як правило, виділяється основний економічний закон формації, в якому виражаються мета й засоби її (при капіталізмі таким законом К.Маркс вважав закон додаткової вартості); 3) особливі економічні закони – вони діють при наявності певних умов і можуть охоплювати декілька формацій. Так, з появою товарно-грошових відносин починають діяти закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон грошового обігу тощо.

Вчені, які при вивченні економічних відносин відштовхуються від цивілізаційного підходу (а він передбачає розгляд світової історії як єдиного планетарного цілого з поступовою зміною цивілізацій, не враховує класові умовності, проголошує пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, національними), виділяють в процесі аналізу тільки дві групи законів: 1) загальні економічні закони, що діють на всіх етапах розвитку суспільства та 2) особливі економічні закони, які діють при наявності певних умов.

Необхідно зазначити, що і перша, і друга класифікації є науково-обгрунтованими, в цілому характеризують сутність та якісну визначеність існуючої на тому чи іншому етапі економічного розвитку систему економічних законів, а їхня поява та використання обумовлені цілями економічного аналізу, який здійснюється дослідниками.