30. Крогооборот та оборот капіталу підприємства. Час і швидкість обороту капіталу. Основний і оборотній капітал. Амортизація.

Рухом капіталу є його кругооборот та оборот. Кругооборот капіталу — рух самозростаючої вартості, в процесі якого капітал послідовно набуває і позбувається трьох форм — грошової, продуктивної та товарної і проходить три стадії — обігу, виробництва і знов обігу та відбувається самозростання вартості — виробництво і реалізація засобів вартості.Перша стадія кругообороту промислового1 капіталу здійснюється у сфері обігу і починається з грошової форми капіталу (Г). Змістом цієї стадії є відносини купівлі промисловим капіталістом товарів (Т), засобів виробництва (Зв) і робочої сили (Рс), тобто перетворення грошової форми капіталу в продуктивну форму (Т3вРс), здатну створити додаткову вартість.

Рухом капіталу є його кругооборот та оборот.

Кругооборот капіталу — рух самозростаючої вартості, в процесі якого капітал послідовно набуває і позбувається трьох форм — грошової, продуктивної та товарної і проходить три стадії — обігу, виробництва і знов обігу та відбувається самозростання вартості — виробництво і реалізація засобів вартості.

Перша стадія кругообороту промислового1 капіталу здійснюється у сфері обігу і починається з грошової форми капіталу (Г). Змістом цієї стадії є відносини купівлі промисловим капіталістом товарів (Т), засобів виробництва (Зв) і робочої сили (Рс), тобто перетворення грошової форми капіталу в продуктивну форму (Т3вРс), здатну створити додаткову вартість.

Другою стадією кругообороту капіталу є виробництво товарів і додаткової вартості. На цій стадії капітал з продуктивної форми перетворюється на товарний капітал (Т'), тобто набуває товарної форми.

Товарний капітал (Т') є особливою функціональною формою існування збільшеної вартості в процесі виробництва.

Під промисловим, на відміну від торговельного, позичкового та інших видів капіталу, розуміють капітал, що функціонує в галузях матеріального виробництва.

Третя стадія кругообороту капіталу знову здійснюється у сфері обігу. На цій стадії (Т' — Г') реалізуються вироблені товари і втілена в них додаткова вартість, а товарний капітал набуває початкової — грошової форми, що означає завершення кругообороту капіталу.

Грошовий, продуктивний і товарний капітал — це не самостійні види, а функціонально особливі форми одного й того самого промислового капіталу. Функцією грошового капіталу є підготовка матеріально-речових умов для створення додаткової вартості, функцією продуктивного і товарного капіталу — виробництво і реалізація додаткової вартості.

Промисловий капітал одночасно перебуває в усіх трьох функціонально особливих формах, тобто одна його частина функціонує у формі грошей, друга — у формі засобів виробництва і робочої сили, а третя — у формі готових товарів. Відмінність функцій цих форм промислового капіталу є передумовою їх відособлення та перетворення на самостійні види капіталу — торговий, позичковий тощо. Рух капіталу не обмежується його одноразовим кругооборотом — прагнення капіталіста до збільшення маси додаткової вартості спонукає його до безперервного відновлення процесу кругообороту капіталу, що позначається поняттям «оборот капіталу».

Оборот капіталу — безперервно повторюваний кругооборот капіталу від моменту авансування капіталу до моменту його повернення капіталісту в тій самій формі.

Зміст обороту капіталу становить проходження всією авансованою капітальною вартістю всіх стадій виробництва та обігу товарів. Капітал, авансований у засоби праці (будівлі, машини та обладнання), не може повністю обернутися в межах одного кругообороту одночасно, оскільки на товари, що виробляються упродовж одного кругообороту капіталу переноситься лише та частка вартості засобів праці, яка у ньому споживається. Тому повний оборот вартості різних елементів продуктивного капіталу, втіленого у засобах праці, потребує різної кількості кругооборотів та різних термінів часу. Час обороту капіталу визначається як сума проміжків часу, протягом якого вартість усіх елементів авансованого капіталу проходить стадії виробництва та обігу. Тому час обороту капіталу — це період, що триває від моменту авансування капіталу у грошовій формі до моменту його повернення своєму власнику у тій самій формі.

Поняттям, що перебуває в оберненій залежності від обороту капіталу, є число обороту капіталу, яким відображають швидкість обороту капіталу. Зрозуміло, якщо час обороту капіталу становить 6 місяців, то капітал обертається двічі на рік, якщо ж час обороту капіталу становить 12 місяців, то капітал здійснює лише один оборот упродовж року. Тобто, чим меншим є час обороту капіталу, тим більшим є число оборотів капіталу на рік. Тому швидкість обороту капіталу визначають за формулою:

п = О/о,

де п г число оборотів капіталу; О — одиниця вимірювання швидкості обороту капіталу (рік, тобто 12 місяців); о — час обороту капіталу.

Маса і норма додаткової вартості перебувають у прямо пропорційній залежності від швидкості обороту капіталу.

Фактором, що впливає на швидкість обороту капіталу, є склад продуктивного капіталу. Різні елементи продуктивного капіталу по-різному переносять свою вартість на продукт. Залежно від способу такого перенесення продуктивний капітал поділяється на основний і оборотний.

Основний капітал — елементи продуктивного капіталу (будівлі, споруди, машини, обладнання), вартість яких переноситься на товари поступово та повертається у грошовій формі частинами, в міру їх споживання та зношування.

Перенесені на продукт частини вартості спожитих елементів основного капіталу після реалізації товарів набувають форми амортизаційних відрахувань і надходять до фонду амортизації, призначеного для поновлення різних елементів основного капіталу після повного їх фізичного і морального зношування.

Фізичним зношуванням основного капіталу є процес втрати засобами праці своїх продуктивних властивостей, внаслідок чого вони стають непридатними до подальшого виробничого використання.

Оборотні капітали утворюють оборотні засоби виробництва. Ефект використання оборотних засобів характеризується швидкістю обороту.

Швидкість = обсяг реалізованої продукції -залишок оборотних засобів

Тривалість обороту дня = 365-число обертів

Оборот капіталу – це не окремий акт, а процес який постійно відновлюється. Тривалість обороту залежить від продукції, яка виробляється. Різні складові основного капіталу, мають різний час обернення. Повною заміною старих складових елементів основного капіталу завершується реальний оборот основного капіталу. Скорочення часу обороту капіталу веде до збільшення маси прибутку. Час складається із часу виробництва і часу обігу. Час виробництва – це час протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Знаходиться під впливом робочої сили. Час обігу – це час, протягом якого капітал, перебуває у товарній чи грошовій формі перебуває у сфері обігу. Час обігу включає в себе:

- час продажу товару (перетворення товарного капіталу в грошовий)

- час купівлі елементів капіталу

- перетворення грошового капіталу в продуктивний

- час завершення виробництва у сфері обігу

Час обороту капіталу – це сума часу протягом якого вся авансована капітальна вартість проходить процес виробництва та обігу.

Швидкість – число обертів за рік.

Число обертів = 12 місяців -час обороту в місяці.

Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на :

1. основний

2. оборотний.

Основний капітал – частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами. До нього відносять: частину авансового капіталу, яка втілюється в засобах праці – споруди, машини, устаткування, інструмент.

Існує 2 види зношування основного капіталу:

1. фізичний знос – матеріальний знос машини...за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання; цей знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, інше. У результаті фізичного зносу праці втрачають частину своєї вартості.

2. моральний знос – передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є дві форми морального зносу: перша форма – підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці, це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів; друга форма – з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості.

Амортизація основного капіталу – заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт, що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації.

Оборотний капітал – частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації.

До складу оборотного капіталу входять предмети праці, а також капітал, витрачений на робочу силу. Особливістю оборотного капіталу є те, що на відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу витраченого на робочу силу на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості.

Амортизáція (пізньолат. amortisation — погашення, сплата боргів) — теж що і амортизаційні відрахування; - процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою. Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).

31. Витрати (або вартість) виробництва в економічній теорії визначаються згідно концепції альтернативної вартості і є вартісною оцінкою блага з боку його виробника.

Слід розрізняти бухгалтерський та економічний підходи до обліку витрат.

Бухгалтерський підхід до обліку витрат відрізняється тим, що він враховує лише явні затрати, ті, які пройшли по рахунках цього обліку. Економічний підхід характеризується тим, що він враховує не лише явні, або бухгалтерські витрати, але й не явні витрати, або витрати втрачених можливостей (Приклад: виробниче приміщення, яке фірма може здати в оренду, або використовувати для власних цілей).

Слід розрізняти два види витрат:

• Бухгалтерські витрати – витрати, які мають явний характер і знаходять відображення на рахунках бухобліку.

• Економічні витрати – включають в себе бухгалтерські (явні) витрати і неявні витрати, або витрати втрачених можливостей (альтернативні витрати).

І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати: зарплата, оклади службовців, вартість матеріалів та орендна плата.

Слід також знати поняття безповоротних втрат – це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути, то вони не повинні чинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішення. Наприклад, придбання спеціалізованого обладнання, призначеного для заводу. Припустимо, що це обладнання призначене для виконання певних цілей і не може бути використане в альтернативних цілях. Оскільки обладнання не має альтернативного застосування, його вартість втраченої альтернативи дорівнює нулю. Таким чином воно не повинно бути складовою частиною поточних чи майбутніх витрат. Тому ці витрати, якщо вони вже виникли, не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки фірми.

2. У короткостроковому періоді деякі з виробничих ресурсів фірми постійні, проте іншими можна маніпулювати з метою зміни рівня виробництва продукції. На цій підставі можна виділити різні методи оцінки виробничих витрат.

Сумарні витрати виробництва (СВт) – складаються із двох компонентів: фіксованих витрат (ФВт), які фірма робить не залежно від рівня випуску продукції, а також змінних витрат (ЗВт), які коливаються разом з рівнем виробництва. Наприклад, залежно від обставин ФВт можуть містити витрати на експлуатацію заводу, страхові послуги і, можливо, мінімальну кількість працівників – ці витрати не змінюються незалежно від обсягу виробництва фірми. До складу зміних витрат входять – зарплата, оклади та вартість сировини – ці витрати зростають разом із збільшенням виробництва продукції.

32.Доходи підприємства.

Дохід є спонукальним мотивом і джерелом діяльності підприємства. Підприємство приводить у рух усі виробничі фактори - капітал, працю, природні ресурси - для створення продукту, його наступної реалізації та утворення доходу. Загальний дохід підприємства - це сума доходу, отриманого фірмою від продажу певної кількості продукції. (Кількість проданого товару залежить від попиту на нього).

Таким чином, TR=PxQ, де TR (Total Revenue) - загальний дохід підприємства або виручка підприємства, P (Price) - ціна, Q (Quanting) - кількість проданої продукції. Розрізняють такі види доходу: валовий і чистий.

Валовий доход – це виручка, одержана підприємством від реалізації продукції (робіт, послуг). Він являє собою добуток ціни одиниці продукції і кількості продукції. Більш докладний аналіз валового доходу потребує розгляду таких понять, як середній і граничний валовий доходи.

Середній валовий доход характеризує середню ціну одиниці продукції і вимірюється таким чином:

Граничний валовий доход – це додатковий доход, що є результатом продажу додаткової одиниці продукції. Кожного разу, приймаючи рішення щодо збільшення обсягів виробництва, підприємець повинен аналізувати співвідношення граничного доходу та граничних витрат. Якщо при певному обсязі виробництва граничний доход дорівнює граничним витратам, не слід збільшувати кількість виробленої продукції. Та одиниця продукції, для якої характерна рівність граничного доходу і граничних витрат, є граничною одиницею продукції, отправним моментом виробництва.

Поняття "дохід" ширше поняття "прибуток". Прибуток підприємства є складовою частиною доходу підприємства. Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Бухгалтерський прибуток – це надлишок валового доходу над бухгалтерськими витратами, або валовий доход мінус зовнішні (бухгалтерські) витрати. Економічний прибуток – надлишок валового доходу над економічними витратами (сукупності зовнішніх та внутрішніх витрат). Розраховується він таким чином: бухгалтерський прибуток мінус внутрішні витрати з урахуванням нормального прибутку.

В практиці господарювання широкого використання набув показник бухгалтерського прибутку, при цьому розрізняють балансовий прибуток і чистий прибуток.

Чистий прибуток – це частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після виплат першочергових платежів (податків до бюджету, процентів по позиках банків та ін.)

Прибуток – це абсолютний показник діяльності підприємства. З точки зору економічного аналізу дуже важливе значення має такий відносний показник, як норма рентабельності (прибутковості). Слід знати, що економісти використовують різні показники рентабельності. Усі вони показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого та ін.) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо). Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам суб’єктів підприємницької діяльності, оскільки дозволяє більш ґрунтовно підійти до оцінки складових господарської діяльності підприємства та оцінити їхній внесок (позитивний чи негативний) в кінцеві результати діяльності.

Наведений вище матеріал, по суті, являє собою загальну, кількісну характеристику прибутку як кінцевої мети функціонування підприємства. А що ж являє собою прибуток як економічна категорія? За економічною природою прибуток є перетвореною формою додаткового продукту, або, якщо вести мову про вартісний вираз останнього, чистого доходу. Внаслідок відхилення ціни товару від його вартості чистий доход кількісно не збігається з вартістю додаткового продукту. Джерело чистого доходу – додаткова і певною мурою необхідна праця.

Чистий доход є категорією розподілу і виражає відносини між власниками засобів виробництва, виробниками та споживачами з приводу його створення, реалізації й привласнення.