2. Предмет і функції політекономії. Методи політекономії.

Політична економія – це теоретична економічна наука, предметом якої виступають виробничі відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва. Вивчаючи виробничі відносини, що складаються на всіх фазах суспільного виробництва (виробництва, розподілу, обміну, споживання), політекономія дає можливість відповісти на широке коло питань: що, як і для кого виробляти, як в умовах обмежених ресурсів досягти максимальної віддачі від виробничих витрат, чим визначається характер суспільного виробництва, яка роль відносин власності в організації механізму функціонування економічної системи, з’ясовує сутність економічних законів розвитку суспільства та виробляє на основі цього рекомендації для формування економічної політики.

Політекономія виконує такі основні функції:

1. Теоретико-пізнавальну – полягає в розкритті сутності економічних законів та категорій і форм їх вияву, механізму їхньої дії;

2. Методологічну – політекономія виступає як теоретичний фундамент комплексу економічних наук (галузевих, функціональних, стикових);

3. Практичну – полягає в обґрунтуванні необхідності та шляхів вдосконалення економічних відносин, розробці науково-обгрунтованих пропозицій щодо покращення економічної діяльності людини;

4. Виховну (її ще інколи називають світоглядна або ідеологічна) – вона покликана формувати новий тип економічного мислення, сучасний світогляд людини.

Метод (спосіб дослідження, пізнання) у політекономії являє собою сукупність засобів, прийомів та принципів наукового пізнання економічних процесів і явищ, їх уявного відтворення й розкриття взаємозв'язку та взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил функціонування й розвитку економічної системи. З цією метою використовуються як загальнонаукові, так і специфічні для цієї науки методи пізнання. Провідне місце серед них належить діалектичному методу.

Діалектичний метод належить до загальнонаукових і грунтується на використанні законів і принципів філософії, родоначальником якої був видатний німецький філософ Г. Гегель. Сутність цього методу полягає в тому, що процеси і явища (в тому числі і економічні) досліджуються не ізольовано, а у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності і не у статиці, а в динаміці, розвитку. Останнє слід розуміти як накопичення кількісних змін, що призводить до змін якісного характеру. При цьому джерелом розвитку виступають внутрішні суперечності досліджуваного процесу або явища.

Важливе значення тут має метод наукової абстракції – свідоме спрощення досліджуваного об’єкту шляхом виключення з аналізу несуттєвих явищ та фактів. Такий підхід дозволяє встановити суть процесів, з’являється можливість формулювати наукові поняття, економічні категорії, закони. Процес дослідження повинен носити системний характер – він передбачає розгляд будь-якого явища як частку єдиної цілісної системи, вивчення внутрішніх структурно-функціональних, причинно-наслідкових, ієрархічних, прямих і зворотних зв’язків в ній. В економічних дослідженнях широко використовується метод аналізу і синтезу. Так, в процесі аналізу йде процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини, а в процесі синтезу дослідження йде в зворотному порядку. В політекономії широко використовуються економіко-математичні і статистичні методи, що дає можливість аналізувати не лише якісні, а й кількісні параметри процесів, що вивчаються. Для вивчення схожості та відмінності господарських явищ використовують метод порівнянь, а також метод поєднання логічного та історичного підходів. Широко в економічній науці застосовується такий загально науковий метод, як індукція і дедукція. Індукція являє собою рух думки від одиничного до всезагального, від знання меншого ступеня спільності до знання більшого її ступеня. Дедукція – рух думки від всезагального до одиничного.

Важливою складовою методу виступає суспільна практика – процес пізнання реальної дійсності починається з практики й завершується практикою, яка визначає істинність або хибність теоретичних положень