Продуктивність праці: фактори, резерви та вимірювання

С утність і значення продуктивності праці Фактори і резерви росту продуктивності праці

Показники і методи вимірювання продуктивності праці

66

67

Буряк П.Ю. , Карпінський Б.А. , Григор'єва М.І.

У спіх у взаємостосунках з людьми залежить від доброзичливого прагнення з'ясувати для себе точку зору іншої людини.

К. Гуд

Найперше, що потрібно засвоїти у взаємостосунках із людьми, це те, що їм не потрібно заважати бути щасливими - так, як вони цього прагнуть, якщо тільки це не заважає нам стати щасливими - тим способом, яким ми цього хочемо.

Г. Джеймс

ЕКОНОМІКА ПРАЦІ Й СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

В ринкових умовах фундаментальне значення для активного розвитку як окремої особи так і підприємств загалом відводиться продуктивності праці. Сане через неї визначається результативність виробничої діяльності в конкретний момент часу. М акр о економічним показником, який відображає продуктивність є ВВП. Зокрема, він в Україні доходить до 250 млрд. грн., що для такого рівня держави вкрай недостатньо (необхідно на порядок більше).

Зміни ставлення до речей, які тебе турбують, і ти будеш від них у безпеці.

М. Аврелій

В результаті вивчення даного

розділу необхідно:

• знати про сутність і значення продуктив­ ності праці, фактори і резерви її росту,

• вміти визначити поняття "продуктив­ ність праці", назвати показники і застосу­ вати методи вимірювання продуктивності праці.

В народі усе іде у взаємозв'язку: все підвищується й все понижується одночасно. Політичний зміст притуплюється одночасно із зникненням духовної міцності.

І. Шерр

68

69

Буряк П.Ю. , Карпіиський Б.А. , Григор'єва М.І.

ЕКОНОМІКА ПРАЦІ И СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

4.1. Сутність і значення продуктивності праці

Продуктивність праці - це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції. Продуктивність праці - це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, затраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку.

Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

Отже, економія робочого часу є не що інше, як більш загальне вираження росту продуктивності праці..

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівників -головної продуктивної сили суспільства. Його застосування дозволяє оцінити ефективність праці як окремого працівника, так і колективу підприємства.

При дослідженні питання про економічний зміст продуктивності праці необхідно виходити з того, що праця, затрачувана на виробництво тієї або іншої продукції, складається з живо)'праці, що витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції, і минулої праці, упредметненої в раніше створеній продукції, використовуваної у тому або іншому ступені для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія -у повній мірі; машини, споруд, будинку тощо-частково).

Реальною функцією живої конкретної праці є не лише створення нової вартості, але і перенесення робочого часу, матеріалізованого в речовинних елементах виробництва, на знову створюваний продукт. Тому продуктивна сила конкретної праці характеризується його здатністю створювати нову споживчу вартість потрібної якості і зберігати при цьому минулу (упредметнену) працю. Таким чином, продуктивність праці відбиває ступінь корисного використання не тільки самої живої праці, але і приводить у рух кошти виробництва, тобто може характеризуватися витратами як живої, так і сукупної (живої й упредметненої) праці. У зв'язку з цим розрізняють поняття: ріст продуктивності живої (індивідуальної) і ріст продуктивності 70

суспільної праці (тобто усієї праці: як живої, так і минулої), про що не можна судити лише з огляду на економію витрат живої праці на даній ділянці виробництва.

Так, загальна тенденція зростаючої продуктивності праці проявляється у тому, що частка живої праці в продукті зменшується, а частка упредметненої праці (у вигляді сировини, матеріалів, палива, електроенергіїїт.д.) зростає, але так, що загальна сума праці, що закладена в одиниці продукту, скорочу­ється. У цьому і полягає сутність підвищення продуктивності суспільної праці.

Зміна співвідношення між витратами живої й упредметненої праці може відбуватися по-різному в залежності від рівня розвитку продуктивних сил. При переході від ручної праці до механізованої витрати живої праці на одиницю продукції різко знижуються, а витрати минулої- збільшуються. На вищому етапі науково-технічного прогресу, коли одні машини заміняються іншими, більш досконалими, відбувається одночасне зниження витрат і живої, і упредметненої праці на одиницю продукції, але витрати живої праці знижуються в більшому ступені, ніж витрати минулої праці, тому частка живої праці в продукті зменшується, а частка минулої збільшується. Звідси, чим вище рівень технічної озброєності праці, тим більшу роль у його економії буде відігравати скорочення витрат упредметненої праці.

Ріст продуктивності суспільної праці може відображатися в наступних основних формах:

• скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживчої вартості, що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів;

• ріст маси споживчої вартості, виробленої в одиницю часу, що відображається не у витратах, а у результатах праці;

• зміна співвідношення між живою й упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці;

• збільшення маси і норми додаткової вартості.

Ріст продуктивності праці не може бути безмежним. Економічно розумні межі росту продуктивності праці диктуються умовою збільшення маси споживчої вартості і підвищення якості продукції. Інакше економія робочого часу втрачає зміст. Відомі випадки, коли прагнення до безмірного росту продуктивності праці за рахунок скорочення чисельності працюючих приводило до зменшення обсягу і якості продукції, що випускається. У кожен визначений момент часу в конкретному виробництві ріст продуктивності праці має об'єктивні межі - техніко-організаційний рівень виробництва. За цією межею перспективи подальшого росту продуктивності праці повинні бути

71

Буряк П.Ю. , Карпінський Б.А. , Григор'єва М.І.

В одночас, класифікація факторів важлива ще тому, що вона дозволяє перейти від простої реєстрації змін у рівні продуктивності праці до активного виявлення причин, які обумовили ці зміни, а отже, до виявлення невикористаних резервів. Дослідження факторів необхідно також для більш точної оцінки успіхів в галузі підвищення продуктивності праці. Не знаючи, з чого складається загальний приріст продуктивності праці, таку оцінку дати важко, тому що фактори, що впливають на продуктивність праці, далеко не рівноцінні та не однозначні. Одні дають стійкий приріст, а вплив інших є змінним. Нарешті, різні фактори вимагають неоднакових зусиль і витрат для приведення їх удію. Тому досить важливо знати, за рахунок чого відбудеться приріст продуктивності праці. Класифікація факторів продуктивності праці повинна припускати не тільки їхнє теоретичне обґрунтування, але і розробку такої системи, що охоплювала б усі зміни, що відбуваються у визначеній ланці виробничого процесу, і в той же час забезпечувала б можливість проведення розрахунків щодо визначення кількісного значення цих факторів у підвищенні продуктивності праці в досліджуваному періоді.

Досліджуючи та аналізуючи весь комплекс факторів росту продуктивності праці, їхню функціональну взаємозалежність, необхідно виділити усередині цього комплексу провідну ланку. Такою ланкою є науково - технічний прогрес. Зокрема, науково-технічний прогрес - це поступальний, органічно взаємопов'язаний у конкретному періоді розвиток науки і техніки, що зумовлює (стимулює) еволюційні та революційні зміни у межах наявного технологічного способу виробництва, а опосередковано - зміни інших елементів економічної системи (відносин економічної власності, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин та господарського механізму), всієї сукупності суспільних відносин (політичних, соціальних, правових тощо).

Водночас, для прискорення науково-технічного прогресу в Україні потрібна корінна зміна структурної й інвестиційної політики, спрямовуючи її в першу чергу на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, упровадження прогресивної технології і новітньої техніки, підвищення частки витрат на активну частину основних виробничих фондів - машини й обладнання. Це дозволить також суттєво скоротити частку ручної праці і тим самим прискорити ріст продуктивності праці.

Всі інші фактори підвищення продуктивності праці діють слідом за змінами в техніці і технології або одночасно з ними.

Велику роль у підвищенні продуктивності праці відіграють організаційно - економічні й управлінські фактори.

ЕКОНОМІКА ПРАЦІ Й СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

Д о цієї групи факторів відносяться: удосконалювання форм організації суспільного виробництва (поглиблення спеціалізації і концентрації); удосконалювання організації праці (поглиблення і розвиток поділу і кооперації праці; застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення нормування праці; упровадження нових форм оплати і стимулювання праці; широке застосування сімейного, колективного й орендного підряду й ін.); удосконалювання керування виробництвом і розвиток господарського механізму (удосконалювання організаційних структур у виробництві і керуванні, планування і ціноутворення; широке впровадження повного госпрозрахунку і самофінансування; перетворення державних підприємств в орендні, кооперативні, акціонерні, змішані, спільні за участю іноземного капіталу тощо).

У сучасних умовах особливо зростає роль соціально-психологічних факторів росту продуктивності праці, що відбивають безпосередні зв'язки людини з технікою. До цієї групи факторів відносяться: підвищення кваліфікації і загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення умов праці, підйом рівня життя, розвиток сфери обслуговування, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, розвиток методів мотивації і психологічного впливу, ріст творчого характеру в праці, підвищення трудової і суспільної активності шляхом розвитку самоврядування в трудових колективах, раціональне використання вільного часу тощо. Означене сприяє активізації діяльності, створює комплекс умов для оптимального використання трудового потенціалу, усунення обмежень у реалізації здібностей і розвитку ініціативи працюючих, забезпечуючи цим нарощування продуктивності економіки території, а з нею й її прибутковості.

Зокрема, продуктивність економіки території - це її здатність формувати і виробляти суспільно необхідний продукт та економіко-фінансова політика і механізми щодо забезпечення ефективного функціонування підприємницького потенціалу в інтересах розвитку території.

Продуктивність економіки території- це інтегральний результат діяльності суб'єктів господарювання, який відображається через системний ряд кількісних, а в окремих випадках і якісних показників. До категорії визначальних макроекономічних показників продуктивності економіки території відноситься валовий внутрішній продукт (валовий регіональний продукт) та інвестиції в розрахунку на душу населення.

74

75

Буряк П.Ю. , Карпінський Б.А. , Григор'єва М.І.