9.5. Складання профілю траси

Нівелювання траси завершують графічним оформленням польових спостережень – складанням профілю траси за даними журналу нівелювання і пікетажної книжки. Для надання профілю кращої наочності лінію профілю перебільшують, тобто наносять висоти в більш крупному (звичайно в 10 разів) масштабі, ніж горизонтальне прокладення. Поперечні профілі складають в одному масштабі для горизонтальних і вертикальних відстаней.

Побудову профілю починають із розрахунку розташування лінії умовного горизонту на міліметровому папері (рис. 37). Нижче цієї лінії роблять розграфлення паралельними лініями для запису необхідних даних. Висоту умовного горизонту обирають так, щоби найнижча точка профілю розташовувалася вище від лінії умовного горизонту на 2-4 см. У відповідний рядок заносять усі пікети і плюсові точки, після чого від лінії умовного горизонту відкладають висоти пікетів і плюсових точок у прийнятому для вертикальних відстаней масштабі.

Усі нанесені по відмітках точки послідовно з’єднують прямими лініями й отримують лінію профілю.

Отримані за результатами нівелювання траси висоти називають відмітками землі, або фактичними відмітками. Фактичні відмітки виписують у відповідну графу. В графі відстаней виписують відстані між точками лише в тому випадку, якщо є плюсові точки. Під лінією графи відстаней виписують номери пікетів.

На плані прямих і кривих наносять точки початку і кінця кривих. Від цих точок проводять лінії вверх до лінії пікетів. Навколо цих ліній виписують відстані до найближчих пікетів.

Від початку кожної кривої до її кінця проводять умовні дуги. Якщо поворот траси вправо – дугу проводять вверху, якщо траса повертає вліво – знизу. Навколо дуг виписують усі елементи кривої. Відрізки прямих ліній між кінцем попередньої кривої і початком наступної кривої називають прямими вставками.

Посередині кожної прямої вставки виписують її довжину, а під нею – румб. Контролем відстаней служить сума довжин усіх прямих вставок і кривих, яка повинна дорівнювати довжині всієї траси.

Румб вихідної лінії траси отримують прив’язкою до пунктів геодезичної мережі. Румби прямих вставок обчислюють за врівноваженими кутами повороту траси.

Посередині плану місцевості проводять вісь траси прямою лінією червоного кольору. В точках повороту траси показують стрілками напрямками поворотів. На плані умовними знаками показують ситуацію.

У самій нижній графі виписують назви ґрунтів, якими проходить траса. Зверху траси показують прив’язки до реперів і положення реперів відносно осі траси.

Поперечні профілі будують над тими точками, від яких вони побудовані на місцевості. Зверху профілю роблять підписи згідно з існуючими настановами по виробництву робіт.

Профіль оформлюють тушшю в три кольори: чорною, червоною і синьою.

Рис. 37. Профіль траси

10. Нівелювання поверхні

У практиці будівництва дуже часто виникає необхідність визначення з підвищеною точністю різниці висот розташованих на майданчику точок і графічному зображенні рельєфу на порівняно невеликих ділянках місцевості. Такі задачі мають місце при спорудженні аеродромів, гідротехнічних об’єктів, будівництві міст і промислових підприємств, осушенні боліт, зрошені земель і т. ін.

Масштаб плану і висота перерізу рельєфу встановлюються в залежності від його призначення. Співвідношення масштабу плану і висоти перерізу рельєфу можуть бути прийняті такі: для масштабу 1 : 500 – 0,25-0,50 м; 1 : 1000-1:2000 – 0,5-1,0 м; 1 : 5000 – 1-2 м.

Відстань між точками місцевості, висоти яких визначаються, залежить головно від складності рельєфу і відповідно до масштабу плану вважається такою, що дорівнює 5, 10, 20, 40 або 60 м.

На місцевості в точках встановлення рейки на рівні поверхні землі забиваються кілочки, а поруч із ними – «сторожки» з підписом номера точки.

У залежності від рельєфу і ступеня залісності ділянки існують різні способи нівелювання поверхні. Основними з них є: спосіб квадратів, спосіб паралельних ліній, спосіб полігонів і полярний спосіб.

Спосіб квадратів застосовується на відкритій місцевості з невеликими коливаннями висот. Сітка квадратів (рис. 38) будується на місцевості за допомогою теодоліта і мірної стрічки. Висоти точок визначаються нівелюванням уперед або нівелюванням зсередини. В першому випадку передача висот точок здійснюється від станції 1, в другому – від зв’язкової точки 3 г. Отже, з кількох станцій, що створюють замкнутий хід, передаються висоти на всі точки.

Рис. 38. Спосіб квадратів

Спосіб паралельних ліній (рис. 39) застосовується як на відкритій, так і в закритій місцевостях. Положення точок місцевості визначається побудовою паралельних ліній (поперечників) від магістральних теодолітних або мензульних ходів. При цьому відстані між точками іноді можуть бути різними (узгодженими з рельєфом місцевості для кращого його зображення).

Рис. 39. Спосіб паралельних ліній

Довжина паралельних ліній повинна бути такою, щоби не внести суттєвої похибки в плані (при провішуванні) і по висоті (при нівелюванні висячих ходів).

Спосіб полігонів (рис. 40) зручніше застосовувати на відкритій місцевості з крупними формами рельєфу. Планова основа нівелірної зйомки створюється замкнутими теодолітними ходами по вододілах і водозливах. Периметр полігонів і їх кількість залежать від площі ділянки і характеру рельєфу.

Одночасно з прокладанням ходів перпендикулярно сторонам розмічуються поперечники.

Нівелювання точок на сторонах ходу і поперечниках здійснюється будь-яким із вказаних раніше способів.

Рис. 40. Спосіб полігонів

У півзакритій місцевості з добре вираженим рельєфом застосовується полярний спосіб нівелювання ділянки (рис. 41). Планове положення поворотних і інших точок полігону визначається теодолітними або мензульними ходами.

Рис. 41. Полярний спосіб

Відстані від місць встановлення нівеліра до точок при зйомці в масштабі 1 : 2000 і дрібніше дозволяється визначати віддалеміром. Перевищення визначають нівеліром, як і при нівелірній зйомці способом квадратів.