9. Прокладання теодолітних ходів і полігонів. Прив’язка їх до пунктів геодезичної мережі

Полігонометричні ходи, в яких кути вимірюють теодолітом малої точності, а довжини ліній – стрічками або оптичними віддалемірами такої ж точності, прийнято називати теодолітними ходами.

Як уже зазначалося вище, теодолітна зйомка складається із прокладання теодолітних ходів і полігонів по території зйомки та в зйомці ситуації місцевості.

При зйомці сільськогосподарських земель теодолітні ходи найчастіше прокладають по межах землеволодінь і землекористувань, а діагональні ходи – всередині. Перед прокладанням теодолітних ходів вершини кутів на місцевості закріплюють (позначають), як зазначалося вище.

Рис. 33. Теодолітний хід між вихідними пунктами

В залежності від призначення геодезичної мережі, заданої точності і щільності шуканих і вихідних пунктів теодолітні ходи прокладаються або у вигляді відокремлених ходів між двома вихідними пунктами А і С (рис. 33), або у вигляді системи ходів, що перетинаються і спираються на декілька вихідних пунктів, наприклад А, В і С (рис. 34). Відокремлені ходи, які спираються на два вихідних пункти, часто називають розімкнутими.

Загальна точка D (рис. 34), в якій перетинаються або сходяться ходи, називається вузловим пунктом (точкою).

Рис. 34. Система ходів з однім вузловим пунктом (точкою)

Рис. 35. Система ходів із трьома вузловими пунктами (точками)

Інколи доводиться прокладати теодолітні ходи, які створюють і більш складні системи, з декількома вузловими пунктами (точками) (рис. 35).

Теодолітні ходи, які прокладаються по межах землекористувань, часто мають форму замкнутої ламаної лінії, що спирається на один вихідний пункт (рис. 36). Такий хід прийнято називати полігоном або замкнутим ходом.

Рис. 36. Полігон (замкнутий хід) Рис. 37. Вільний (висячий) хід

Теодолітний хід, якій спирається тільки на один вихідний пункт, називається вільним або висячим теодолітним ходом (рис. 37).

Разом із прокладанням теодолітних ходів можна визначати координати бокових пунктів (рис. 33). У цьому випадку геодезичною основою забезпечується не тільки траса ходу, але й значна смуга прилеглої до неї місцевості.

Як бокові пункти, окрім спеціально встановлених для цієї цілі тичок, доцільно використовувати добре видимі з оточуючої території місцеві предмети (башти, вежі, труби і т. ін.).

При прокладанні теодолітного ходу вимірюють горизонтальні кути (ліві за рухом ходу) у вершинах кутів ходу і довжини ліній між цими вершинами. Кути вимірюють теодолітом одним повним прийомом. Якщо розходження значень кута при вимірюванні його у півприйомах недопустиме, то спостереження кута виконують заново.

Кожну лінію вимірюють двократно за допомогою стрічки або віддалеміра, який за точністю може замінити стрічку (нитковий віддалемір для цього непридатний). Для обчислення горизонтального прокладення вимірюють кут нахилу всієї вимірюваної лінії або її частини. При недопустимому розходженні результатів двократного вимірювання лінії вимірювання повторюють до отримання допустимого розходження між результатами вимірювань.

Усі відліки при вимірюванні кутів і ліній записують у польовий журнал.

Теодолітний хід прив’язують до пунктів геодезичної мережі, на початку і в кінці ходу. На початку теодолітного ходу теодоліт встановлюється на вихідному пункті, з якого видно інші геодезичні пункти (хоча б один) і вимірюється горизонтальний кут між геодезичним пунктом, який видно та першою точкою теодолітного ходу (рис. 38). В кінці теодолітного хода теодоліт встановлюється на вихідний геодезичний пункт і вимірюється горизонтальний кут між останньою точкою теодолітного ходу і геодезичним пунктом, який видно з вихідного.

Рис. 38. Прокладання теодолітного ходу

Для підвищення точності й уникнення грубих помилок при прив’язці ходу вимірюють не по одному горизонтальному куту, а по кількох, якщо з вихідного пункта видно не один, а два-три геодезичні пункти.