3. Реформація у Франції

У 20-ті рр. XVI ст. у Франції почали поширюватися реформаційні ідеї. Зародження ідей реформи церкви у Франції розпочалося також у гуманістичних колах. Палким прихильником ідеї очищення церкви був видатний гуманіст Лефевр д'Етапль (1450 чи 1455—1536 чи 1539), який виклав свої погляди на реформу церкви ще 1512 р., за п'ять років до славнозвісного виступу М. Лютера. Він першим сформулював два визначальні принципи майбутньої Реформації — виправдання вірою і необхідність визнання Святого Письма єдиним джерелом релігійної істини. Тоді ж він розпочав перекладати Біблію французькою мовою. Лефевр своєю діяльністю підготував Реформацію, хоча сам і не став протестантом.

Великий вплив на розвиток протестантизму у Франції мало поширення ідей Лютера з переселенням туди його послідовників із Німеччини. У Південній Франції з'явилося чимало прихильників кальвіністського вчення. Прихильників кальвіністського вчення у Франції називали гугенотами (від західношвейцарського - "спільний", "товариши").

 

Мал. Франція в ХVІ – першій половині ХVІІ ст.

 

Проте більшість французів кальвінізм не підтримала. Населення півночі країни, в тому числі Парижа, залишалося прихильниками католицизму. На відміну від Німеччини, католицька церква у Франції підкорялася королю та була символом національної єдності країни. Зрештою, селянство, яке складало більшість населення, також було вірним католицизму.

Король Франциск І упродовж тривалого часу не чинив перешкод поширенню реформаційних ідей, оскільки під час боротьби проти Карла V користувався підтримкою німецьких князів-протестантів. Проте в середині 1530-х рр. король вирішив, що протестанти занадто розперезалися, і почав їх переслідувати. У 1535 р. було заарештовано 300 протестантів і 35 засуджено до спалення. З 1540 р. в країні розгорнула діяльність інквізиція. Новий король Генріх ІІ у перший рік свого правління створив для боротьби проти кальвіністів спеціальну “Вогняну палату”, яка за перші три роки діяльності ухвалила 500 звинувачувальних вироків.

Але це не могло зупинити поширення реформаційних ідей у Франції. Серед населення країни поглиблювався розкол на прихильників і противників Реформації.

 

4. Причини й початок громадянських війн

На зламі 50—60-х рр. Франція переживала тяжку кризу. Розрахунки французьких дворян на воєнну здобич, нові землі та посади внаслідок італійських війн не виправдалися. Розчаровані дворяни звинувачували у невдачах короля. До того ж “революція цін” привела до різкого зменшення їхніх прибутків. У цій ситуації реформаційні ідеали приваблювали дворянство насамперед можливістю захопити церковні землі. Водночас ті, хто залишалися вірними королю і католицькій церкві, розраховували отримати у винагороду за свою вірність володіння супротивників.

Отже, більшість французького дворянства розмірковувала, до якого угруповання приєднатися з більшою вигодою для себе. На чолі прихильників католицької церкви стояла родина лотаринзьких герцогів Гізів. Вождями гугенотів були принци з родини Бурбонів, яким належало королівство Наварра на кордоні Франції та Іспанії.

Обидва угруповання спиралися на підтримку інших держав. Католиків підтримував король Іспанії Філіпп ІІ, кальвіністів — англійська королева Єлизавета І, німецькі князі та швейцарці.

Між цими двома угрупованнями і розпочалися війни, які тривали 36 років (1562—1598 рр.) і дістали назву гугенотських (релігійних) або громадянських війн.

Причинами війн було загострення релігійної боротьби між католиками і кальвіністами та ускладнення політичної ситуації у Франції на межі 50—60-х рр.

Французький уряд намагався проводити політику віротерпимості.

З метою досягнення компромісу між католиками і кальвіністами 1560 р. в Орлеані після 75-річної перерви було зібрано Генеральні штати. Але примирити ворогуючі сторони не пощастило. У 1562 р. було зроблено ще одну спробу досягти миру — опубліковано едикт (указ), за яким кальвіністи отримали право відкрито збиратися і здійснювати свої богослужіння, але тільки поза міськими мурами. За задумом прихильників політики віротерпимості це повинно було покращити ситуацію але вийшло навпаки: кальвіністи (які переважно були міщанами) вважали цей дозвіл образою, а в католиків ця поступка викликала роздратування. Через місяць і країні розпочалася громадянська війна.

Приводом до війни стало вбивство гугенотів у місті Вассі. Герцог Гіз у березні 1562 р., проїжджаючи зі своїм загоном через нього, напав на гугенотів, які зібралися відправляти богослужіння. Було вбито 23 чоловіки та майже 200 поранено. Католицький Париж зустрів Гіза як героя. Францію охопила війна.

Перші десять років не були особливо жорстокими. Обидва угруповання намагалися підкорити своєму впливові короля Карла IX (1560—1574 рр.). Мати короля Катерина Медічі, підступна й хитра, вміло маневрувала між католицьким і кальвіністським дворянськими угрупованнями, домагаючись послаблення їх у взаємній боротьбі. Вона не зупинялася перед отруєнням і вбивством своїх ворогів. Помітивши, що вождь гугенотів Коліньї мав вплив на Карла IX, Медічі вирішила усунути його руками герцога Гіза. Вона намовила католиків знищити всіх протестантських вождів, які зібралися в Парижі з нагоди весілля вождя гугенотів Генріха Бурбона з сестрою короля Маргаритою  24 серпня 1574 р., в день святого Варфоломія.

Мал. Карл ІХ