34.Сучасні авторитарні режими

сучасні авторитарні режими можуть мати деякі риси перехідного режиму - займати проміжне становище між демократією і тоталітаризмом. Вони володіють більшими шансами, ніж тоталітаризм, для переходу до демократії. Тут існує потенціал для політичної самоорганізації громадянського суспільства, тому що вже проявляються незалежні від держави економічні інтереси, на основі яких можуть сформуватися політичні інтереси. При переході від тоталітаризму до демократії необхідні не тільки політичні реформи, але й комплексна економічна реформа, що вимагає створення інститутів ринкової економіки, реформи власності і формування на цій основі нових соціальних верств. Авторитаризм може існувати в найрізноманітніших формах. В історичному минулому він виступав у формі древніх тираній, деспотій, абсолютних монархій і у формі різних аристократичних режимів. Виходячи з вищесказаного, є необхідність зупинитися на типології сучасних форм авторитаризму. Залежно від того, на які соціальні групи і інститути спирається влада, можна виділити такі форми авторитарного режиму: Військові диктатури, що передбачають опір на армію. В умовах нерозвинутого громадянського суспільства і слабких демократичних традицій військові виступають найбільш організованою силою, яка володіє ресурсами для захоплення влади (як правило, шляхом державного перевороту). Подібні режими - досить часте явище в Африці, латинській Америці, на близькому Сході. Придушуючи політичні свободи, військові можуть виступити ініціаторами економічної модернізації суспільства (військова диктатура генерала А.Піночета в Чилі). Теократичний - з опорою на духовенство і релігію. На зразок можна навести сучасний Іран, де з середини 90-х pp. намітилась тенденція до лібералізації режиму. Олігархічний - влада належить певним корпоративним кланам.

Вождистський (режим особистої влади), що опирається на авторитет сильного лідера. Сам режим може мати підтримку народу. Основою для виникнення подібних режимів може стати відчуття зовнішньої загрози для країни. Самі лідери часто використовують націоналістичні гасла, ідеї незалежності або "модернізаційного прориву" (швидкого вирішення проблем економічної відсталості і бідності) для консолідації населення навколо власної влади. Змішані, поєднуючи в собі елементи різних режимів. Так, режим, встановлений С.Хусейном в Іраці, володів властивостями військового, вождистського і частково теократичного режимів одночасно. Військовий режим, встановлений у 1973 р. в Чилі, пізніше трансформувався в режим особистої влади А.Піночета. Як видно, форми сучасного авторитаризму демонструють строкату картину. Поряд з вищевказаними виділяють однопартійні і багатопартійні, президентські і парламентські, традиційні і мобілізаційні форми авторитаризму. Зрештою авторитарний режим може виступати у формі реакційної диктатури або бути більш ліберальним. Останні форми авторитаризму є своєрідним симбіозом авторитарних демократичних тенденцій.

35.Тоталітарні політичні режими

Тоталітаризм - цілий, весь. Уперше поняття ввів італійський філософ Джитиле на початку 20 в. Тоталітаризм - це піл лад, у кот-м влада перебуває в руках одного чел-ка. Диктатор (або група осіб) визначає мета суспільного розвитку, заради кот-й мобілізується все з. Із за допомогою поліцейського контролю стежить за поводженням людей. Воно повинне відповідати поставленій меті.

Загальні риси Тоталітаризм: 1. Висока концентрація влади, гіпертрофія апарата влади, її проникнення в усі пори життя суспільства. Влада й народ мисляться як єдине, нероздільне ціле. 2. Однопартійність. На чолі правлячої партії коштує харизматичний лідер. 3. Идеологизация всього життя суспільства. 4. Монополія влади на інформацію, повний контроль за ЗМІ. 5. Монополія гос-ва на використання всіх з ведення збройної боротьби. 6. Существ-і відпрацьованої сис-мы загального контролю за поводженням людей, сис-мы насильства. 7. Принцип - "заборонено всі, крім того, що наказано владою". 8. Постійний низький ур-нь життя населення. З не багатіє ніколи. 9. Постійний пошук внеш. і внутрен. ворогів.

36. Тоталітаризм як феномен ХХ століття.

Тоталітаризм у різних країнах, в різний час виявлявся по-своєму у відповідності до специфічних особливостей. В класичному "закінченому" вигляді тоталітаризм утвердився в 1933р. в Німеччині, де фашисти прийшли до влади конституційним шляхом. В основі його встановлення - згубні для Німеччини наслідки Першої світової війни, глибока економічна криза, загострення соціальних суперечностей, рішення Паризької конференції, втрата території і колоній, величезні розміри репарацій, прагнення правлячих кіл до реваншу. Гітлерівський режим будувався на абсолютній централізації влади. Кінцевою метою нацисти проголошували встановлення гегемонії Німеччини в усьому світі, встановлення "нового порядку", знищення цілих народів або їх повне підкорення фашистській владі. Опорою фашизму стала дрібна й середня буржуазія, значна частина робітників і селян, студентів та інтелігенції. їм, що багато втратили після війни і натерпілися в роки кризи, обіцяли землі, роботу, звання, посади. Прийоми ідеологічного впливу підкреслювалися створенням апарату насильства й залякуванням інакомислячих (СС, СД, СА, гестапо і т.д.). В країні були ліквідовані всі демократичні інститути Веймарської республіки: заборонені політичні партії, роль парламенту була зведена нанівець, прийняті антидемократичні закони. Економічне життя країни було підпорядковано мілітаристському курсу режиму. Шляхом розв'язання Другої світової війни гітлерівці прагнули досягнути світового панування.

Фашистські режими в Італії, Іспанії, Португалії, при всіх відмінностях, мали багато спільного. Вони будувалися на принципах корпоративізму. В умовах хаосу та безпорядків фашисти прийшли до влади. Вони хотіли створити державу-корпорацію замкнутого типу, де буде "соціальний мир і порядок", централізація й вертикальне підпорядкування. Фашисти йшли до влади з гаслами боротьби проти "гнилої демократії й парламентаризму". "Все для держави, нічого проти держави, нікого поза державою", - ці слова італійського дуче Б.Муссоліні стали символом вираження фашистської ідеї тоталітарної держави.

Військово-монархічні режими й фашистські диктатури в Болгарії, Румунії, Югославії, Польщі в міжвоєнний період були також різновидами тоталітаризму. Як правило, вони зберігали деякі демократичні інститути (парламентаризм, конституції та ін.), але ступінь придушення інакомислячих та узурпація влади практично були безмежні. Кожна з цих країн мала великі територіальні претензії й свої внутрішні проблеми прагнула розв'язати, беручи участь у переділі світу.

Закінчується XX ст., а тоталітарні режими все ще існують. По-різному називають себе ті чи інші країни, але суть тоталітаризму від цього не змінюється. Режим Пол Пота в Кампучії призвів до загибелі сотень тисяч людей. На сьогодні тоталітарні режими збереглися в Лівії, КНДР, [раку та деяких інших країнах.