69. Політична культура

Політична культура - є історично

сформовані відносно стійкі політичні подання, переконання й орієнтації, а так само обумовлені ними моделі й норми політичного поводження, що проявляються в дії суб'єктів політичних відносин. Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поводження, через які здійснюється входження людини в політику і його діяльність у ній. Особливості політичної культури:

1) Сфера політичної культури - вона є політичним життям суспільства, всім тим, що зачіпає проблеми влади й керування, участі людей у політику, а так само прикордонні зони (взаємодії політики й права, економіки й моральності). Це дозволяє розглядати політичну культуру як найважливіший елемент політичної системи будь-якого суспільства, або як характеристику політичних відносин у процесі функціонування політичної системи.

2) Характерні риси політичної культури: а) Політична культура фіксує стійкі повторювані зв'язки й відносини між суб'єктами політичного процесу, які закріплюють стабільні сторони політичного досвіду; б) Культура є продуктом природного розвитку історичного суспільства, результатом колективного політичного суспільства; в) Культура має загальний характер, тому що політичні відносини пронизані, насичені політичною культурою; г) Культура характеризує політичну свідомість і політичне поводження основної маси населення й окремої особистості.

70. Політична культура УкраїниОсобливості політичної культури в умовах сучасної України: - заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів; - низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави; - правовий нігілізм; - нерозвиненість громадських позицій; - недостатньо розвинений індивідуалізм; - підданські відносини до будь-якого центру реальної влади. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

71. Політична соціалізація Під політичною соціалізацією розуміють процес засвоєння індивідом (групою) правових, соціальних і психічних норм політичної поведінки, системи цінностей політичної культури, які притаманні цьому суспільству. Засвоївши ці норми й цінності, вивчивши мову та набувши необхідних соціальних навичок, суб'єкти політики можуть ефективно виконувати політичні ролі та функції й у такий спосіб забезпечувати збереження вищезгаданого суспільства і його політичної системи. Зрозуміло, що соціалізація як процес засвоєння й передачі політичного досвіду неможлива поза рамками етнонаціонального досвіду освоєння дійсності. У процесі соціалізації соціальний досвід перетворюється на власні настанови, цінності, орієнтації, засвоєння соціальних норм, ролей, навичок. Соціалізація передбачає формування соціальних зв'язків, засвоєння надбань культури, розвиток самосвідомості, уявлень про себе, соціальне пізнання (ознайомлення з цінностями, ролями і т. ін.), засвоєння соціальних ролей та навичок практичної діяльності. Процес соціалізації включає самосоціалізацію — своєрідний внутрішній контроль і самокорекцію. Отже, назвемо типи політичної соціалізації. 1. Гармонійний. Передбачає певну культурну однорідність, наявність усталених демократичних традицій і громадянського суспільства, що забезпечує (відносно) рівноправний діалог індивіда й влади (британсько-американська культура). 2. Плюралістичний. Має опосередкований характер взаємодії індивіда й влади (через різноманітні субкультури). Однак конфесійно-етнічна багатовекторність інтегрується тут єдиним політико-культурним кодом у вигляді цінностей ліберальної цивілізації — свободи, приватної власності, індивідуалізму, прав людини, демократії, плюралізму (західноєвропейська культура). 3. Конфліктний. Характеризується наявністю політичного насильства через релігійну, етнічну, ментальну, культурну строкатість, клановість, низький рівень життя і водночас відсутністю ("розмитістю") базового політико-культурного коду (східноєвропейська, афро-азіатська, латиноамериканська культури). 4. Гегемоністський. Передбачає входження індивіда у політику виключно за рахунок визнання цінностей певної групи, класу, етносу, релігії, політичної ідеології. Характерний для закритих тоталітарних та авторитарних політичних систем (комуністична, націонал-соціалістична, католицька, ісламська культури).

72.Політична соціалізація в Україні Виявилася майже повна неготовність людини працювати за умов ринку, легальна ділова активність у галузі виробництва перебуває майже на нулі. Зате набула широкого розмаху активність у сфері перерозподілу — «вибивання» ресурсів і кредитів у держави (легальні форми), розкрадання й шахрайство (нелегальні форми), «тіньова» комерційна та банківська діяльність. Ці види «активності» накладають на людей свій відбиток, формуючи такі риси, як злодійкувата спритність, нечесність, неповага до закону, невіра в можливості відкритого вияву своєї активності в межах легальних організацій.Формування нових норм і правил поведінки людини в суспільстві, створення нових типів організації потребують тривалого часу. Для нашого суспільства перехід від адміністративної до ринкової економіки означає докорінну зміну способу життя: посилення мобільності та готовності до постійного підвищення кваліфікації або зміни роботи й відповідної перекваліфікації, зростання інтенсивності праці для забезпечення собі належного достатку за умов значної різниці в рівні життя різних верств і соціальних груп.Значна частина населення до цього не готова. Багато людей не можуть знайти своє місце в ринковій економіці, пристосуватися до нових умов. Це стосується насамперед малокваліфікованих робітників, частини службовців і відповідальних працівників апарату управління, наукових працівників, викладачів та деяких інших категорій населення. Зростання кількості людей, що не здатні адаптуватися до ринкових відносин, може призвести до дестабілізації суспільства, виникнення гострих соціальних конфліктів, до екстремістських виступів. Ситуація дестабілізації суспільства загрожує навіть неосталінізмом. Ось чому за переходу до ринкової економіки в повному обсязі мають бути враховані соціальні наслідки такого переходу.

73. Міжнародні відносини та світова політика Міжнародні відносини - це сукупність всіх зв'язків і відносин, що виступають на світовій арені національних держав і міждержавних об'єднань, а так само економічних і політичних організацій і рухів. Міжнародні відносини - це механізм взаємодії державних і наддержавних інтересів, їхнього захисту й реалізації. Типи міжнародних відносин: 1) Глобальні міжнародні відносини. 2) Міжрегіональні міжнародні відносини. 3) Регіональні міжнародні відносини. 4) Локальні міжнародні відносини. 5) Двосторонні міжнародні відносини. Світове співтовариство - це сукупність всіх держав, що існують на нашій планеті. Сучасне світове співтовариство являє собою інтегровану єдність різнорідних і суперечливих елементів. У нутрії його зложилися підструктури - міжнародні спільності - це більші групи держав, що належать до одному із соціально-економічних типів сучасних співтовариств.Спільності ділять на три групи:1/Перший мир - це країни з новим ресурсо-, енерго- і трудосберегающим виробництвом, що базується на мікропроцесорній техніці. Це країни постіндустріального миру (США, Канада, Японія, Англія, Німеччина).2/Другий мир - це країни із традиційним ресурсо-, енерго- і трудомістким виробництвом - індустріальні країни (Росія, Китай, стани СНД, Польща). 3/Третій мир - це країни, що розвиваються, або сукупність колишніх колоніальних, залежних країн Азії, Африки, Латинській Америці, у яких панують традиційні індустріальні й до-індустріальні виробництва. Країни першого миру називають центром світового розвитку. Країни третього миру - периферія світового розвитку. Країни другого миру - проміжний мир.