62. Динаміка політичного кофлікту

Кожний конфлікт можна вивчити з допомогою базових параметрів, як-от: рівень, масштаби, гострота, сфера виникнення, динаміка розвитку, технологія врегулювання. Можна вирізнити певні етапи перебігу конфлікту, тобто його динаміку. Російський вчений В. Смолянський пропонує такі стадії: 1) потенційного конфлікту (наявність конфліктної ситуації); 2) переходу по­тенційного конфлікту в реальний (усвідомлення зазіхання на свої інтереси); 3) конфліктних дій; 4) розв'язання конфлікту.

Конфліктна ситуація не завжди переростає в конфлікт, але за початком конфлікту наступає його ескалація до кульмінаційних точок, а потім — спад і завершення. Конфліктові притаманний феномен багатомірності, оскільки завершення одного конфлікту може спричинити інший конфлікт, до того ж в іншій сфері. Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, який характерризується напруженням у відносинах сторін, які щойно кон­фліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на при­кладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін. Завершення конфлікту може бути згруповане за ступенем розв'язання — як повне або час­ткове вирішення та за характером наслідків — у вигляді успі­ху, компромісу, виходу з компромісу, поразки.

Французький політолог Б. Гурней зазначив, що у світі існує лише одне місце, де нема конфліктів, — кладовище.

64. Основні сучасні течії

Основні традиційні суспільно-політичні течії склались і набули розвитку у XIX - XX ст. Вони відображають структуру політичних сил того чи іншого суспільства, що борються за реалізацію своїх цілей. Знання політичних сил та політики, яку вони проводять і яка дістає відображення у політичній думці і політичній діяльності, дає змогу визначити та осмислити характер суспільства даної країни, світового співтовариства, тенденції його розвитку, систему владних відносин, прогнозувати перспективи і можливості досягнення політичних цілей. Політична течія - це цілеспрямована політична діяльність певних політичних сил, які об'єднані в організаційні структури і мають історично сформовану систему політичних поглядів. Основні політичні течії: консерватизм, неоконсерватизм, лібералізм, неолібералізм

Консерватизм (французького conservatisme, від лат. conservare - зберігати, охороняти) - політична ідеологія і практика суспільно-політичного, життя, що орієнтуються на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Лібералізм ( від латинського liberal is - вільний ) - політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, приватної власності, вільного підприємництва і демократичних свобод.Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставляться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

65. Консервати́зм (фр. conservatisme, від лат. conservo — охороняю, зберігаю), визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та усталених соціальних систем і норм, "скептичне" сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.Ідеологічно консерватизм протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.Вперше термін «консерватизм» вжив у 1891 році французький політик Шатобріан. В західній політиці консерватизмом часто називають школу мислення, започатковану Едмундом Берком та подібними мислителями.Погляди консервативних партій в світі дуже різні. Основними консервативними політичними силами в своїх країнах вважаються ліберально-демократична партія Японії, Республіканська партія США, Консервативна партія Великої Британії, Ліберальна партія Австралії. Світогляд і політика всіх цих партій сильно різняться.Неоконсерватизм ( від грецького гепж - новий та латинського conservo - зберігаю, охороняю) - сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (напр.: «рейганоміка», «тетчеризм»). Кредо «нового консерватизму» в економіці - заміна реформістичної моделі розвитку монетаристичною моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.Неоконсерватори наголошують, що суспільство - складна органічна цілісність, а його частини настільки взаємопов'язані, що зміна однієї з них підриває стабільність усього суспільства. У суспільно-політичній сфері не можна діяти за планом або згідно з соціальною теорією. Треба спиратися передусім на досвід. Суспільство вдосконалюється поступово за внутрішніми законами, закоріненими в минулому. Вирішальне значення, на думку сучасних консерваторів, мають звичаї, вподобання, традиції народу. Головним критерієм суспільного розвитку представники цього ідеологічного напряму вважають зміну звичок, традицій і характеру людей.

66. Лібералі́зм — соціальна філософія та політична концепція (ідеологія), яка проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), відстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.Лібералізм почав формуватися наприкінці 17 століття, його джерелом була філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва головним чином стосовно того, що кожна людина наділена певними правами та ідей гуманізму; розквіт «класичного» лібералізму припав на 1-шу половину 19 століття.

Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).

Сучасні ліберальні доктрини: неолібералізм, ордолібералізм, лібертаріанізм(Лібертаріа́нство — це термін, який використовується спектром політичних філософій які просувають ідею індивідуальної свободи та мінімізації розміру державного апарату. Як правило, більшість лібертаріанців виступають за право людини робити з собою та своєю власністю що завгодно, допоки це не заважає здійсненню аналогічного права іншими.)

68. Марксизм Теорія Марксізма викладена в 50 томах. Цю теорі. Розглядали Енгельз, К.Маркс,а потім Ленін. Вцій теорії говориться, що все наше життя є політикою «Быт определяет сознание». В теорії розповідаеться, як потрібно жити працюючому класу, що завжди треба боротися за існування, требя, щоб був розподіл по праці. Життя це боротьба між імущемі та неімущемі.

Марксизм розглядає політичну партію як політичну організацію певного соціального класу і соціальної спільності, що представляє і захищає інтереси класу, соціальної спільності. За висхідне політичних партій марксизм вважає їх соціальпо-класову природу, що зумовлює всі інші ознаки політичних партій. Основними рисами революційної політичної партії вважається вірність ідеалам соціалізму, революційність, основна мета - підготовка і здійснення соціальної революції, завоювання і встановлення влади в формі диктатури пролетаріату - пролетарської демократії. По суті така політична партія - авангард робітничого класу, тісно зв'язана з масами, побудована і функціонує па основі принципу пролетарського інтернаціоналізму і демократичного централізму- Демократичний централізм - система управління з єдиного центру, основана па точному підпорядкуванні нижчих органів вищестоящим.

Марксизм практикувався у комунізмі та соціалізмі. В комунізмі, хотіли, щоб усі люди були рівними, але це не можливо, бо завжди є богаті та бідні люди. Коли хтось має більше, то люди починають бунтувати, що і трапилось в комунізмі. Соціалізм – це соціальний лад, що виникає у результаті ліквідації, як випливає з визначення в будь-якому ортодоксальному філософському словнику комуністів, буржуазного (капіталістичного) способу виробництва і встановлення диктатури пролетаріату, і заснований на суспільній власності на засоби виробництва, що існує в двох формах – державної і кооперативно – колгоспної.