7.Злочинний фашистський режим на тимчасово окупованій території України.

Масове знищення людей

До кінця зимової кампанії 1941-1942рр. Червона Армія знищила 1 100 000 солдат і офіцерів противника – коло третини початкового складу фашистської армії. Але ворог зоставався дуже сильним і з озвірінням рвався в глиб Радянського Союзу, до Волги, Кавказу. Значна територія СРСР, в т.ч. майже вся Українська РСР, важливі в економічному і стратегічному відношенні райони Радянської країни були в руках фашистських загарбників. Багато підприємств, евакуйованих на схід, тільки налагоджували виробництво, народне господарство ще не встигли у повній мірі перебудувати на воєнний лад. Фашистська Німеччина, маючи ресурси замалим не всієї Європи і користуючись відсутністю на Заході другого фронту, відкриття якого всякими способами гальмували правлячі кола США і Великобританії, змогла швидко поправити своє становище від завданих їй Червоною Армією ударів. Гітлерівці перекинули із західного на радянсько-німецький фронт десятки дивізій і літом 1942р. організували новий наступ, зосередивши свої основні сили на південній дільниці радянсько-німецького фронту. Радянські війська змушені були залишити Донбас і правобережжя Дону; в липні 1942р. німецько-фашистські війська повністю завершили окупацію України. 13 місяців замість планових декількох тижнів Вермахт затратив для загарбання України.

В окупованій Україні гітлерівці впроваджувалися заходи для ліквідації будь-яких ознак державності, у першу чергу територіальної єдності. Вони розділили Україну на чотири окремі частини. Львівська, Станіславська (з 1962р. Івано-Франківська), Тернопільська і Дрогобицька області склали дистрикт (округ) «Галичина», приєднаний до Краківського генерал-губернаторства. 20 серпня 1941р. створено рейхскомісаріат «Україна», котрий включав Волинь, Полісся, Правобережжя, а також Полтавську і Запорізьку області. Донбас і Слобожанщина передавалися у підпорядкування фронтового командування. На території Південної України між Дністром і Південним Бугом з центром в Одесі створено «Трансністрію», яку разом з Північною Буковиною і Північною Бессарабією передано Румунії. Всі частини покраяної України були ізольовані одна від одної і спілкування між ними для місцевого населення заборонялося під страхом смертної кари.

Нацисти обрали своєю стратегією знищення народів СРСР з метою вивільнення «життєвого простору» для явних расистів. В такому ж напрямі розроблялися директиви і настанови на загарбаній частині території Радянського Союзу, в т. ч. й в Україні. Територію України, якій відводилася роль аграрно-сировинного придатку індустріальної Європи, планувалося включити до складу «Великонімецької» імперії.

Як стало відомо пізніше, вже відразу після розгрому Польщі під керівництвом А.Гітлера почалася, а в 1940р. завершилася розробка стратегічного генерального плану «Ост», яким передбачалася політика геноциду для підриву «біологічної сили» слов’янських народів на Сході. Планувалося фізичне винищення великих мас народів, а також їх депортації, щоб обезлюдненні території заселити німцями. Для українського народу це становило особливу загрозу. Згідно з бузувірським планом «Ост», населення України підлягало винищенню, депортації або онімеченню. З Галичини, зокрема, планувалося депортувати 65% місцевого населення. За планом «Ост» гітлерівці також розраховували: скоротити населення шляхом організації голодомору; зменшити населення в результаті організованого зниження народження і ліквідації медичного і санітарного обслуговування; винищити інтелігенцію – носія і продовжувача науково-технічних знань і навичок, культурних традицій кожного народу і звести освіту до найнижчого рівня; роз’єднати і роздробити окремі народи на дрібні етнічні групи; зробити загарбані території аграрними і позбавити слов’янські народи промисловості.

Фашисти використовували спеціальні терміни щодо своєї економічної політики – «винищення працею» та ін. У 1942р. на зайнятих територіях вони ввели примусову трудову повинність для всього населення, включаючи підлітків від 14 років. Людей запрягали у вози чи в плуги замість коней та волів. Їх до знесилля виснажували 12 видів податків. За невчасну сплату податків до боржника послідовно застосовувалися такі покарання: грошовий штраф, конфіскація худоби, майна, примусові роботи і нарешті розстріл або повішання. Головний удар фашисти спрямовували проти комуністичної ідеології, соціалістичного ладу і дружби народів СРСР.

Людиноненависницька суть окупаційного режиму у всій своїй жахливості відбилася в «теорії» расової винятковості німецької нації, цьому найпотворнішому породженні нацизму. В Україні діяли каральні підрозділи нацистів: СС, СД, гестапо, що проводили масові насилля над мирним населенням. «Коричневий цар України» Е.Кох запровадив режим кривавого терору. На підвладних територіях України фашисти створили біля 50 величезних концтаборів смерті та гетто, а також понад 180 великих концтаборів для військовополонених. Людей розстрілювали, закатовували, вішали, спалювали чи закопували живцем, морили штучним голодом. Ось лише декілька даних: в Одесі та області розстріляно, закатовано, спалено живцем і т.д. близько 200 тис. осіб; у Львівському гетто від жахливих мук загинули біля 236 тис. осіб; сотні тисяч мирних жителів різних національностей, військовополонених, комісарів, підпільників, комуністів, комсомольців, інших радянських людей, що не схилили перед ворогом голови, розстріляні у Бабиному Яру в Києві. Есесівцям у Бабиному Яру в розстрілах активно підсобляли націоналістичні колабораціоністи. Озвірілі окупанти спалили разом з мешканцями понад 250 сіл. На Україні в період німецько-фашистської окупації у майже 230 різних концтаборах і гетто, а також у 300 місцях масового знищення людей загинуло 3 млн. 898 тис. осіб цивільного населення й 1 млн. 366 тис. військовополонених. З України фашисти загнали на каторжні роботи до «Третього Рейху» 2 млн. 244 тис. осіб.

На тимчасово окупованій території України фашисти зруйнували 714 міст і містечок, 28000 сіл, 16150 підприємств, 1786 вокзалів і станцій, вивели з ладу 9 залізниць, потопили і пошкодили сотні пасажирських, вантажних і спеціальних суден Чорноморського і Азовського пароплавств, спалили й перетворили на руїни 27910 колгоспних й 872 радгоспних приміщення, 1300 МТС, пограбували і спалили Академію наук УРСР, більшість вищих навчальних закладів, спалили 116 навчальних корпусів, повністю зруйнували 8104 і наполовину зруйнували 10052 шкільних приміщення, пограбували і спалили сотні музеїв, театрів, бібліотек, будинків творчості, вивезли до Німеччини мільйони тонн сировини, промислового обладнання, продовольства, понад 27 млн. голів великої рогатої худоби, коней, свиней, овець тощо. Прямі матеріальні збитки УРСР становили 285 млрд. крб.

Український народ та інші народи СРСР, що зазнали окупації, не тільки вистояли проти масового кривавого терору й отруйної нацистської пропаганди, а й змогли повсюдно розгорнути непримиренну боротьбу проти фашистських варварів. І час неспроможний ослабити пам’ять про безприкладний подвиг українського й всіх інших народів Радянського Союзу, які в тривалій кровопролитній боротьбі розгромили ці ударні сили світової реакції, відстояли свободу і незалежність своєї Батьківщини, врятували людство від фашистського рабства. Нечувані звірства фашистів не зітруть віки, про них не мають права забувати прийдешні покоління.