5.Причини поразок Червоної Армії у перші місяці

Великої Вітчизняної війни.

Які ж були причини невдач Червоної Армії в початковий період війни? Радянським Збройним Силам прийшлося вступити в єдиноборство з колосальною воєнною машиною ворога. В розпорядженні фашистської Німеччини опинилися воєнно-економічні ресурси майже всієї Західної Європи. Гітлерівська верхівка сповна використала наявні переваги: мілітаризацію економіки і життя Німеччини; тривалу підготовку до загарбницької війни і досвід воєнних дій на Заході; значне переважання в озброєнні і чисельності військ, заздалегідне розгортання їх в прикордонних зонах; віроломний, без оголошення війни, лиходійний напад, раптовий, блискавичний удар. Виявилися ж помилки, але цілком неминучі саме за тих конкретних умов, в передбаченні можливого часу нападу на СРСР, а також допущені командуванням прикордонних округів недоліки в підготовці військ до відбиття перших ударів. Й.В.Сталін, очолюючи керівництво країною і партією, прагнув дипломатичними способами відтягнути воєнне зіткнення з гітлерівською Німеччиною та використати час для подальшої підготовки Збройних Сил до нищівної відсічі агресору. Й.В.Сталін давав зрозуміти, що слідкує за кожним кроком А.Гітлера. Він мав же всі підстави до останньої можливості вести свою дипломатичну гру з метою перешкодити початку агресії. Як було показано вище, А.Гітлер декілька разів переносив строк нападу на Радянську країну. Тому Й.В.Сталін робив все можливе, щоб А.Гітлер в черговий раз це зробив. Адже вагання фюрера фашистської Німеччини з приводу нападу на СРСР продовжувалося аж до передодня війни. 21 червня в листі до Б.Муссоліні А.Гітлер писав: «Якщо я Вам, дуче, лише зараз направляю це послання, то тільки тому, що остаточне рішення буде прийнято сьогодні о 7-й годині вечора. Я пишу Вам листа в той момент, коли роздуми, вагання, що тягнулися місяцями, а також нервове очікування закінчилося прийняттям найважчого в моєму житті рішення». Певна річ, про листа А.Гітлера до Б.Муссоліні Й.В.Сталін дізнався іншим часом, але ввечері 21 червня він дав вказівки відправити відповідну Директиву військам західних прикордонних округів.

Причини невдач Червоної Армії в початковий період війни багато хто з науковців, стаючи на шлях фальсифікацій історичної правди, силкується обґрунтувати посиланням лише на довоєнні репресії у Збройних Силах СРСР; репресії називаються сталінськими і страхітливими. Деякі історики намагаються доводити, як Й.В.Сталін воював проти своїх військових кадрів. На перевірку ж вийшло зовсім інакше. У них факти почерпнуті не із відкритих сьогодні архівних джерел, а взяті зі стелі, тобто видумані відомості ще часів хваленої горбачовської перебудови («горбобудови»). Вже тоді почали з’являтися в ролі «проповідників правди і справедливості» антирадянські дослідники. Вони прагнуть якомога більше «насолити» радянському періоду, особливо ж Верховному Головнокомандувачу в найжорстокішій війні з фашизмом Й.В.Сталіну. Продовжують порушувати питання про нібито поголовне знищення Й.В.Сталіним командного складу Червоної Армії.

Правдою є те, що однією ж із причин тимчасових тяжких поразок Радянських Збройних Сил в початковий період Великої Вітчизняної війни було ослаблення їх можливості до оборони країни репресіями проти цілого ряду видатних воєначальників, вищих і середніх командних кадрів, що стали набирати широкий розмах ще в 30-ті рр., особливо з 1937р. Репресовані обвинувачувалися в злочинному зв’язку з троцькістською антирадянською організацією, в причетності до ядра військово-політичної контрреволюційної змови з метою вбити Й.В.Сталіна, інших керівників уряду і партії, ліквідувати в Радянському Союзі соціалістичний державний лад і встановити там військову диктатуру з реставрацією капіталізму, чому, мовляв, повинна передувати збройна допомога інтервентів, тобто втручання кількох держав у внутрішні справи СРСР. Свою інтриганську роль підготовкою правдоподібних документів-фальшивок проти видатних радянських воєначальників зіграли представники білогвардійської еміграції і розвідки гітлерівської Німеччини. Саме вони поширили фальшивий документ про те, що нібито командування Червоної Армії намірилося здійснити державний переворот, очолюваний першим заступником наркома оборони, Маршалом Радянського Союзу М.М.Тухачевським, котрий вступив в контакт з провідними генералами гітлерівського командування. Ця фальшивка, як і розраховували зовнішні ворожі інтригани, попала до НКВД, де їй повірили. 11 червня 1937р. Верховний суд СРСР виніс ухвалу засудити М.М.Тухачевського, І.Е.Якіра, І.П.Уборєвича, А.І.Корка, Р.П.Ейдемана, Б.М.Фельдмана, В.М.Примакова і В.К.Путу до вищої міри покарання – розстрілу. Потім до вищої міри покарання необґрунтовано засудили Маршала Радянського Союзу, командувача Особливої Далекосхідної армії В.К.Блюхера (розстріляний 9 листопада 1938р.), Маршала Радянського Союзу, начальника Генерального штабу РСЧА, заступника наркома оборони СРСР О.І.Єгорова (розстріляний 23 лютого 1939р.) та ін. Всілякі репресії торкнулися командного і політичного складу різних родів військ, а також зачепили державних і партійних кадрів, діячів науки, техніки і культури, представників робітництва і селянства.

В моменти загострення класових суперечностей (коли НКВС, МДБ очолювали Є.Г.Ягода, М.І.Єжов, Л.П.Берія) створювалася обстановка боротьби з «ворогами народу», в якій часто арештовували, тобто піддавали репресіям навіть невинних людей. Це робили і злочинні елементи, котрі нерідко пробиралися в органи державної безпеки для того, щоб своїми діями скомпрометувати політику Радянської влади. Вони в своїх намірах вдавалися до фальсифікації документів, за допомогою яких багато невинних людей попадали в категорію «ворогів народу». Були й кар’єристи, що хотіли, провокуючи репресії, вислужитися перед Й.В.Сталіним, своїми чорними методами відзначитися і висунутися, зайнявши посади арештованих. В тих умовах стали звичайними доноси, котрі потоком йшли в органи НКВД, МДБ. Одні доносили через заздрість, інші – заради самостраховки, самозбереження. Немало було випадків зведення особистих рахунків, помсти за колишні образи. 1 лютого 1954р. генеральний прокурор СРСР Р.А.Руденко, міністр внутрішніх справ СРСР С.М.Круглов і міністр юстиції СРСР К.І.Горшенін підписали документ, в якому говорилося, що з 1921р. до початку 1954р.за контрреволюційні злочини було засуджено до вищої міри покарання 643 980 осіб (але засуджено, це не означало, що всі були розстріляні); за весь той 32-річний період через головне управління таборів пройшло в масштабі цілого СРСР 3 777 380 осіб; сьогодні ж лише в самій Росії за один рік реєструється не менше, а то ще й більше зчинених злочинів, в т. ч. рекету, замовлених вбивств і т.д., про які раніше й згадки, помину не було.

Й.В.Сталін був схильний вірити в наявність підступів внутрішніх і зовнішніх ворогів, в злочинну діяльність змовників-троцькістів, шпигунів німецького генштабу і т.д. А його соратник В.М.Молотов, як свідчать очевидці, до кінця свого життя вірив в існування «п’ятої колони». 15 жовтня 1983р. на одній із товариській зустрічі, торкаючись питання про репресії, він сказав, що «справжніх ворогів і нестійких елементів в нашому суспільстві було немало. І проведена чистка напередодні війни була виправданою справою, хоча при цьому і допускалися помилки». Нині немало аналітиків намагаються доводити, що Й.В.Сталін мав рацію, коли твердив про закономірності загострення класової боротьби. Протистояння соціалізму набрало всесвітнього характеру. Об’єднання сил внутрішньої і зовнішньої контрреволюції стало одним із факторів розвалу СРСР, – підкреслюють вони. Важко заперечувати.

Й.В.Сталін вважав, що досконально входити в суть справ органів державної безпеки повинні люди, котрі спеціально цим займаються, а йому ж показувати вже тільки готовий матеріал. Але через певний час він змушений був доходити суті того, що насправді коїлося з боку органів внутрішніх справ, державної безпеки. В результаті проведеної чистки органів НКВД від злочинних елементів і морально неохайних, нестійких людей було звільнено чи піддано репресіям 23 000 їх співробітників. Засуджені до вищої міри покарання колишні наркоми внутрішніх справ Є.Г.Ягода (розстріляний 15 березня 1938р.) і М.І.Єжов (розстріляний 4 лютого 1940р.). Й.В.Сталін в подальшому поступово втрачав віру і в Л.П.Берію, якого ж 1938р. поставив на чолі НКВС, але, на жаль, до самої смерті так і не звільнився від його впливу на себе. Дочка Й.В.Сталіна Світлана в своїй книзі «Двадцать писем к другу», ставлячись з презирством і ненавистю до Берії зазначала: «… Вплив цього страхітливого, злісного демона на батька був надто сильним і незмінно ефективним». І далі: «Це був пишний сучасний тип лукавого царедворця, втілення східної підступності, лестощів, лицемірства, котрий обплутав навіть батька, якого взагалі-то важко було обманути. Багато з того, що творила ця гідра, впало тепер плямою на ім’я батька…».

Посилання ж на так звані сталінські репресії із суцільною фальсифікацією історичних фактів стали одним із головних аргументів очорнювати недавню радянську цивілізацію. Звичайно, тема репресій вимагає детального об’єктивного аналізу архівних матеріалів, щоб знати, чи всі репресовані були «невинними жертвами», якою мірою Й.В.Сталін особисто причетний до репресій, тобто встановити істину, відновити історичну правду. В уже розсекреченій спеціальній довідці «Движение лагерного населения ГУЛАГа» можна побачити, що на 1 січня 1937р. в радянських таборах перебувало 820 881 особа, у 1938р. – 996 367 осіб. Вмерло в них відповідно по рокам – 25 376 і 90 546 осіб. Поповнення таборів у 1938р. відбулося в основному за рахунок особливо небезпечних елементів, вбивць, злодіїв, бандитів та інших злочинців. Тоді лозунг «Злодій повинен сидіти у в’язниці!» виконувався неухильно. У 1939р. за пропозицією Й.В.Сталіна був проведений масовий перегляд справ засуджених, в результаті якого звільнено 327 400 осіб, в тому числі із таборів – 223 600 осіб та із колоній – 103 800 осіб.

Вже давно наводиться взята із нічого цифра 40 000 репресованих, а по-фальсифікаторському – знищених офіцерів. Внаслідок цього лиходійства, мовляв, Червона Армія була повністю обезкровлена, командні пости посіли особи без вищої освіти і військового досвіду. Замість того, щоб впадати в подібну єресь і ще глибше занурюватися в брудну брехню і виявляти дрімучу ненависть до всього радянського, можна ж звернутися до розсекреченого першоджерела – «Звіт про роботу управління по начальницькому складу РСЧА за 1939р.», підписаного 5 травня 1940р. заступником наркома оборони по кадрам Ю.А.Щаденком та адресованого Й.В.Сталіну, В.М.Молотову, Л.П.Берії. В 11-му розділі «Очистка армії і перегляд звільнених (без ВПС)» сказано, що за 1937-1939рр. із списків Червоної Армії було виключено і звільнено 36 898 командирів – за віком, через хвороби, моральний розклад і з політичних мотивів. З них було арештовано 9 579 осіб, тобто менше 2-х відсотків (а після незабарного повернення в стрій – менше 1,5 відсотків) від 580 000 командирів Червоної Армії і засуджено до розстрілу коло 2 000 осіб.

Де ж ті навмисно роздуті міфи про страхітливі жертви 40 000 офіцерів? Молоді люди, котрі вірять в цю неправду не знають того, що Й.В.Сталін різко розкритикував К.Є.Ворошилова як тодішнього наркома оборони за надмірно велике звільнення командирів із Збройних Сил СРСР. У результаті до 1 січня 1941р. в стрій було повернуто майже 15 000 офіцерів, в тому числі 1 500 з-під арешту. Під час Великої Вітчизняної війни всі вони виявили себе патріотами і відданими Батьківщині командирами, воєначальниками. Значить, Червона Армія не була обезкровлена чи обезголовлена репресіями – це відповідь тим дослідникам, хто продовжує переконувати в протилежному. До початку Великої Вітчизняної війни виростала плеяда воєначальників нового стратегічного мислення – Маршал Радянського Союзу Б.М.Шапошников (його праці справили великий вплив на розвиток воєнної науки), майбутні Маршали, Герої, а то й двічі, тричі Герої Радянського Союзу С.К.Тимошенко, О.М.Василевський, К.К.Рокоссовський, Г.К.Жуков, Л.О.Говоров, І.С.Конєв, Р.Я.Малиновський, К.А.Мерецков, Ф.І.Толбухін, В.І.Чуйков, А.І.Єременко, К.С.Москаленко, І.Х.Баграмян; Маршал бронетанкових військ, Двічі Герой Радянського Союзу П.С.Рибалко, Маршал авіації, тричі Герой Радянського Союзу І.М.Кожедуб; генерали армії: двічі Герої Радянського Союзу І.Д.Черняховський, Д.Д.Лелюшенко, Герої Радянського Союзу М.Ф.Ватутін, І.Ю.Петров; адмірал, командувач Чорноморського флоту, Герой Радянського Союзу Ф.С.Октябрський (Іванов), віце-адмірал, нарком ВМФ СРСР, Герой Радянського Союзу М.Г.Кузнєцов та багато-багато інших талановитих воєначальників, які зламали хребет фашизму.