2.Напад гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939р. –

початок Другої світової війни. Введення військ Червоної

Армії в Західну Україну і Західну Білорусію для їх захисту,

визволення, возз’єднання з УРСР і БРСР й гарантування

там безпеки кордону СРСР проти фашистської загрози

Після загарбання і розчленування Чехословаччини на черзі у А.Гітлера була Польща. Термін підготовки до нападу на Польщу закінчувався по плану нацистського фюрера 1 вересня 1939р. А.Гітлер же, уклавши з Радянським Союзом пакт про ненапад, тобто, як йому думалося, в той момент нейтралізувавши СРСР, вчасно завершив і підготовку до загарбання Польщі. До речі, між гітлерівською Німеччиною і Польщею з 1934р. діяла декларація про ненапад, але вона була денонсована А.Гітлером ще 24 квітня 1939р. після розробки плану загарбання Польщі під назвою «Вайс». План передбачав цілий комплекс антипольських провокаційних акцій, дипломатичну й пропагандистську дезінформацію світової громадськості. Особливо страшну підбурювану акцію німецькі провокатори війни здійснили напередодні нападу на Польщу; вони, інсценуючи розгром власної радіостанції, підкинули трупи в польській військовій формі і дали все це зафіксувати, відобразити кореспондентам, щоб заставити весь світ повірити в агресію Польщі проти Німеччини. Це було прикінцеве лиходійство за планом «Вайс».

Рано-вранці саме 1 вересня 1939р. німецько-фашистські війська вчинили напад на Польщу, розв’язавши своєю агресією Другу світову війну. Але загарбання Польщі А.Гітлер розглядав як необхідну передумову для переходу до завершальної воєнної кампанії на Заході і тим самим остаточно розв’язати собі руки для воєнного походу на Схід і знищення СРСР. Німецький абвер на чолі з адміралом Ф.Канарісом тоді підтримував необхідні зв’язки з Організацією Українських Націоналістів (ОУН). Він загодя розраховував, що з вторгненням німецьких військ в Польщу ОУНівці зможуть підняти українське повстання в Галичині, яке прискорило б падіння Польської держави. Ведучи тоді консультації з німецькими урядовцями, керівні діячі ОУН хотіли домогтися від гітлерівців гарантій для утворення Української держави, починаючи з території Галичини. Хоч гітлерівці і не спішили давати твердих гарантій, розпочата фашистами світова війна наповняла керівних діячів ОУН впевненістю вибороти незалежність України. Потім вони і допомагали А. Гітлеру здійснювати його політику геноциду під маскою боротьби за незалежність України.

Не зумівши добитися нової змови з фашистською Німеччиною, Великобританія і Франція 3 вересня 1939р. оголосили їй війну. Але Великобританія і Франція, вступивши в Другу світову війну, не прагнули захистити Польщу, перед якою мали зобов’язання надати негайну допомогу. Почалася «дивна» війна, котра виявилася логічним наслідком і продовженням так званої мюнхенської політики їх правлячих кіл. Уряди Великобританії, Франції і США сподівалися, що після загарбання Польщі гітлерівська Німеччина зразу ж поверне зброю проти Радянського Союзу.

Одначе нацистський фюрер і його генерали, які кінцевою метою ставили завоювання світового панування, аж ніяк не вважали, що після загарбання Польщі вже буде повністю розчищений шлях до нападу на СРСР. Розгром Радянського Союзу уявлявся їм як «вирішальна операція» у наближенні до цієї мети. Їй ще повинна була передувати «операція допоміжна» – розтрощення західних капіталістичних держав. А.Гітлер у 1939р. заявив: «Ми зможемо виступити проти Росії тільки тоді, коли у нас будуть вільні руки на Заході».

А.Гітлер з перших днів нападу на Польщу, відправивши декілька нот Й.В.Сталіну, настирливо намагався втягнути СРСР в антипольську війну. Однак у Й.В.Сталіна була протилежна мета. В.М.Молотов у телеграмі до І.Ріббентропа, нарешті, зазначив, що війська Червоної Армії у разі потреби виступлять на захист населення західноукраїнських і західнобілоруських земель, загарбаних Польщею ще 1920р., від навислої німецької загрози. Таке формулювання викликало у А.Гітлера невдоволення.

Через два тижні, коли німецькі війська, завершуючи розгром основних військових сил Польщі, стрімко просувалися до західноукраїнських і західнобілоруських земель, народний комісар закордонних справ СРСР рано-вранці 17 вересня 1939р. вручив спеціальну заяву польському послу в Москві. В ній указувалося, що в ході воєнних дій Польща втратила всі свої промислові і культурні центри, Польський уряд розпався, Польська держава фактично перестала існувати, а Радянський уряд не може байдуже ставитися до того, що єдинокровні українці й білоруси, кинуті там напризволяще, залишилися беззахисними. Тому обстановка вимагає з боку Радянського уряду особливої турботи щодо безпеки своєї держави, і він вирішив взяти під захист життя і майно населення Західної України й Західної Білорусії. Того ж дня частини Червоної Армії перейшли кордон вже фактично неіснуючої Польської держави і вступили на території Західної України і Західної Білорусії. Просуванню німецьких військ була поставлена перепона. Тамтешнє населення з радістю зустрічало радянських воїнів, бачачи в них своїх визволителів і братів. Лише члени ОУН з неприязністю поставилися до радянських воїнів-визволителів; вони зразу перейшли у підпілля і почали жорстоку боротьбу проти встановлення там нової влади.

Після вступу частин Червоної Армії на західноукраїнські і західнобілоруські землі там скрізь почалося створення єдиних органів народної влади – міських, повітових, волосних тимчасових управлінь. Активну участь в цьому брали колишні члени КПЗУ і КПЗБ. У містах тимчасові управління спиралися на робітничі комітети фабрик і заводів, в селах – на селянські комітети. Збройною силою тимчасових управлінь були робітнича гвардія і добровільна селянська міліція.

Питання про майбутню владу і державний устрій став вирішувати сам народ. Так, 4 жовтня 1939р. Львівське тимчасове управління звернулося до тимчасових управлінь Станіслава, Тернополя і Луцька з відозвою про скликання Українських (Національних) Народних Зборів. Цю ініціативу підтримали всі інші органи народної влади і широкі маси в Західній Україні. 22 жовтня 1939р. на всіх територіях були проведені загальні, рівні, прямі, при таємному голосуванні вибори в Народні Збори. За народних кандидатів в Західній Україні голосувало 90,93% із 92,83% тих, хто прийшов для цього на виборчі дільниці. Народні Збори Західної України відкрилися 26 жовтня у Львові. Депутати Зборів, виконуючи накази виборців, 27 жовтня одностайно схвалили Декларацію про державну владу в Західній Україні. У ній говорилося: «Виражаючи однодушну волю визволеного народу Західної України, наслідуючи приклад народів Радянського Союзу, Українські Народні Збори проголошують встановлення Радянської влади на всій території Західної України». Була ухвалена Декларація про входження Західної України до складу УРСР. Народні Збори вирішили конфіскувати поміщицькі і монастирські землі (понад 1 млн. га) і передати їх без викупу селянам, проголосили націоналізацію великої промисловості і банків. 1 листопада V сесія Верховної Ради СРСР, заслухавши заяву повноважної комісії Народних Зборів Західної України, прийняла Закон, в якому говорилося: «задовольнити прохання Народних Зборів про включення території Західної України до складу СРСР із возз’єднанням з УРСР». 13-15 листопада ІІІ позачергова сесія Верховної Ради УРСР вітала цей Закон Верховної Ради СРСР й однодушно прийняла свій Закон про возз’єднання Західної України з УРСР. 4 грудня 1939р. у складі УРСР були створені Львівська, Волинська, Дрогобицька, Рівненська, Станіславська (9 листопада 1962р. перейменована на Івано-Франківську) і Тернопільська області.

Таким чином, возз’єднання Західної України з УРСР засвідчило беззаперечний факт: УРСР чи СРСР завжди залишалися притягальним центром для переважної більшості населення Західної України. Цього, правда, не можна сказати про членів Організації Українських Націоналістів. ОУН з підпілля вела жорстоку боротьбу проти Радянської влади, всілякими способами перешкоджаючи демократичним перетворенням в економічній, соціально-політичній і духовній сферах.

Населення Західної Білорусії так само, як і Західної України із захопленням зустрічало радянських воїнів, бачачи в них своїх визволителів і братів. Після визволення радянськими військами Західної Білорусії 22 жовтня 1939р. на всій її території були проведені загальні, прямі, при таємній подачі голосів вибори в Народні Збори Західної Білорусії. 2 листопада 1939р. Верховна Рада СРСР, задовольняючи клопотання Народних Зборів Західної Білорусії про входження західних областей Білорусії до складу Білоруської РСР, прийняла Закон про включення Західної Білорусії до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і про возз’єднання її з Білоруською РСР. Тим самим було завершено повне возз’єднання білоруського народу. Визволившись від експлуатації і національного гніту, трудящі західних областей БРСР з величезним ентузіазмом включилися в соціалістичне будівництво.

Отже, визволені області возз’єдналися з Радянською Україною і Радянською Білорусією в єдині держави українського і білоруського народів. Це давало можливість відсунути кордон СРСР на захід до 200- 300 км, що мало велике оборонне значення. Адже радянські війська віддалили там стратегічні рубежі, з яких гітлерівські війська могли почати наступ проти життєвих центрів Радянського Союзу. Необхідність і справедливість цього акту сталінського керівництва визнав навіть колишній організатор воєнної інтервенції проти СРСР, з 1939р. військово-морський міністр, а з 1940 і в подальші роки прем’єр-міністр Великобританії У.Черчілль. Він заявив, що зайняття радянськими військами Західної України і Західної Білорусії «абсолютно необхідне для безпеки Росії проти гітлерівської загрози».