Висновки

67 років тому переможно завершилася Друга світова війна – велетенська битва проти гітлерівського фашизму, котрий, спираючись на маревну ідею про німців як народ «вищої раси» і неминучість пригноблення «неповноцінних» народів, мав на меті врешті-решт знищити СРСР, встановити світове панування. Складовою частиною її була Велика Вітчизняна війна українського і всіх інших народів Радянського Союзу.

Грандіозну роль у боротьбі проти фашистської Німеччини та її сателітів відіграла Україна. На її території війна йшла з 22 червня 1941р. до 28 жовтня 1944р. Це був один із головних театрів бойових дій Великої Вітчизняної війни. В титанічних битвах на її території розгромлені десятки дивізій, знищена величезна кількість живої сили і техніки ворога.

У планах гітлерівців Україна займала особливе місце. При здійсненні нападу на СРСР фашистське керівництво розраховувало використати всі ресурси України для ведення кривавої війни, а після закінчення війни знищити чи депортувати до Сибіру більшу частину її населення, а іншу (як своїх рабів) онімечити; переселити нацистських колоністів на українські землі. Отже, А.Гітлер не збирався допомагати ОУНівцям створити самостійну Українську державу – союзницю фашистської Німеччини у війні проти СРСР, чи вручати владу над Україною С.А.Бандері, на що останні так сподівалися.

Громадяни України, як й інших республік СРСР, в Червоній Армії і ВМФ, в рядах партизанів і підпільників зі зброєю в руках вели жорстоку боротьбу з фашистськими загарбниками. Адже вирішувалася доля своєї Вітчизни. В битвах за визволення України розкрилося високе почуття громадянського обов’язку її синів і дочок. Яскраво виявилися їх масовий героїзм, полум’яний патріотизм і братерська співдружність. Приміром, полтавчанин і одесит капітан третього рангу О.І.Маринеско, командуючи довіреним йому Батьківщиною підводним човном «С-13» («Сталінець») з екіпажем гвардійців-підводників, 30 січня 1945р. здійснив безприкладну торпедну «атаку віку» – потопив океанський лайнер нацистської Німеччини «Вільгельм Густав» (довжиною 208 м, водотоннажністю 25 500 тонн), на якому нараховувалося понад 7 000 осіб. В результаті більше 6 000 гітлерівців знайшли собі в морі могилу, в т.ч. цвіт фашистського підводного флоту – 3 700 спеціалістів-підводників, підготовлених для 70 екіпажів нових підводних човнів. В тому ж поході О.І.Маринеско потопив ще й військовий транспорт «Генерал фон Штойбен» (водотоннажністю 14 660 тонн) із 3 600 солдатами і офіцерами на борту. Після цих подій А.Гітлер оголосив одного з найвидатніших радянських героїв-підводників О.І.Маринеско своїм ворогом № 1. Вищеназвані подвиги командира підводного човна «С-13» О.І.Маринеско в ім’я слави Радянської Батьківщини відіграли особливу роль в прискоренні остаточного морального і фізичного розгрому гітлерівської Німеччини на морі.

Тоді в нашій країні, де існувала стійка однопартійна система, розв’язання всіх питань політичного, соціального та економічного життя не мислилося без участі органів ВКП(б), їх керівників, хоч і при вирішальному слові Й.В.Сталіна, роль й авторитет якого були великі. Але ж саме мільйонам комуністів людям з чистою совістю, які перші йшли в атаку чи понаднормово стояли біля верстатів, належала головна частина заслуг партії в роки війни.

Загальновідомо: український народ висунув тисячі талановитих полководців, воєначальників, командирів всіх ступенів, а також партизанських полководців. Вони командували фронтами, арміями, дивізіями, полками. У визволенні України від німецько-фашистських загарбників брали участь 1-4 Українські фронти, 1-2 Білоруські фронти, Окрема Приморська армія, Чорноморський флот, Азовська, Пінська, Дніпровська і Дунайська військові флотилії, більше 500 000 бійців партизанських загонів і понад 220 000 партійно-комсомольських підпільників майже 130 національностей СРСР. Забезпечував могутність Збройних Сил СРСР трудовий подвиг мільйонів людей у тилу; протягом 1941-1945рр. радянська економіка виробили 112 100 літаків, 102 800 танків і САУ, 482 200 гармат і т.д. – значно більше, ніж фашистська Німеччина. Проведені десятки великих наступальних операцій і битв, в т. ч. 15 наступальних операцій і битв на Україні.

Великі страждання та ратний і трудовий подвиг українського народу, готовність його на самопожертву ради того, щоб відвоювати свободу і незалежність Батьківщини і мир на Землі – все це дістало міжнародне визнання, коли у 1945р. Радянська Україна разом з іншими учасниками антигітлерівської коаліції виступила фундатором Організації Об’єднаних Націй. У пам’яті людей Землі подвиг мільйонів відомих і безіменних героїв, які зламали хребет фашистському звіру і не тільки визволили власну країну, а й принесли свободу поневоленим народам інших країн, врятували світ від фашизму, залишиться священним на віки.

Отже, в жорстоких боях, у виснажливій праці на заводах і на виробництві сільськогосподарської продукції в радянському тилу нікому не приходила в голову думка, якої національності його сусід справа і зліва. У всіх був один ворог – окупант-фашист. Однак, ось через декілька десятиліть на землі, сильно политій кров’ю радянських воїнів багатьох національностей у боротьбі з фашизмом, українським політикам-ультранаціоналістам в умовах потрійної «свободи слова» стало дозволятися називати головну силу, що визволила Україну і Європу – Червону Армію, – окупаційною, а воїнів, яких визволені жителі міст і сіл зустрічали з розкритими обіймами й зі сльозами радості, – «москалями-окупантами».

У передвоєнний і воєнний періоди в українському суспільстві відбувалися події великої історичної ваги, пов’язані із завершенням процесу об'єднання майже всіх етнічних земель в єдиній Українській державі. Проте, як виявилося, приєднання сталінським керівництвом насильно відірваних сусідніми державами наших відвічних територій до Радянської України не подолало серед певних їх сил, груп населення, особливо в Галичині, відмінностей в свідомості, мисленні, релігійності у порівнянні з населенням Радянської України, що знову стали підігріватися націоналістами в період незалежності України. Новоз’явлені писаки в своїх розвідках про минулу війну перекручують її історію. Дехто в Україні намагається світлі сторінки перемоги людяності над людиноненависництвом, затьмарити своїм упередженим тлумаченням військових подій і самої Великої Перемоги, спростувати, заперечити ж незаперечне – факти, що свідчать про вирішальну роль багатонаціонального радянського народу, Радянської Армії в розгромі гітлерівської Німеччини та її сателітів, очорнити справжні джерела Великої Перемоги СРСР над фашизмом й героїчну визвольну місію його воїнів.

Доморослі шукачі правди про свою історію принижують роль різних народів в розгромі фашизму, в т.ч. великий подвиг українського народу. Саме тому портрети доблесних синів України, талановитих воєначальників і командирів, що хоробро билися з гітлерівцями за свободу і незалежність України, зникнули із клубів військових частин, будинків офіцерів. Нинішні молоді офіцери Збройних Сил України не знають імен славних українських полководців і воєначальників Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр. Не знає історії Великої Вітчизняної війни молодь в школах і вищих навчальних закладах. Як же низько впали нинішні так звані українські патріоти в очах ветеранів Великої Вітчизняної війни – своїх же дідів і прадідів. Їх тільки і вистачає на те, щоб осквернити, опоганити, розвалити, принизити і образити заповітне, святе. Націонал-екстремісти намагаються направити нове покоління по небезпечному шляху, по шляху протистояння народів. Це – злочин. Правдиву історію боротьби проти фашизму повинні знати нині сущі люди, розуміти уроки цієї історії про небезпеку ультранаціоналізму, шовінізму і фашизму, брати їх на майбутнє, навчитися робити загальногромадянські, загальноцивілізаційні висновки з історичного минулого. Одним із головних уроків минулої війни є усвідомлення того, що народи були сильні дружбою і завдяки дружбі змогли перемогти найнебезпечнішого ворога. Дружба примножує, збагачує сили, а чвари, розбрат – руйнують. Забувати цю істину, нав’язати суспільству ідеологію неприязні до інших народів, – значить, направити його на стежку війни. Про це треба пам’ятати завжди. Історія боротьби проти фашизму, подвиг українського народу у Великій Вітчизняній війні – невичерпне джерело національної гордості.