Глава V мистецтво спору

ЛІТЕРАТУРА

57

авторитетно, переконливим тоном. "Стверджуючи щось, не хвилюйся, що тебе можуть спростувати. Не вступай у суперечку, а продовжуй стверджувати і не думай про аргументи. Твоя наполегливість переможе",- так можна описати подібний прийом. Сором'язлива, нерішуча людина, що не має досвіду публічного спору, часто програє у зрівнянні з самовпевненим і нахабним опонентом.

Інколи супротивник удає, що довід, аргумент опонента "вразив" його, і коли опонент, передбачаючи остаточну перемогу, втрачає пильність, він наносить удар сильним контраргументом. Такий контраст у поведінці може співчутливо сприйматись аудиторією.

Варіанти ухилення в спорі, звичайно, не обмежуються перерахованими. Невичерпні і методи їх викриття. Однак завжди в будь-якому спорі слід уважно спостерігати за виступом опонента, фіксувати усі його промахи, логічні помилки і обманні прийоми з метою викрити його. І хоча викриття обману супротивника само по собі не замінює спростування і заперечення його тезису, воно, тим не менш, показує фальшиву сутність його тактики і свідчить про непевність його позиції.

Контрольні питання:

1. Які види запитань ви знаєте? Як відповідати на різні види запитань?

2. Як передбачити і попередити можливі запитання аудиторії?

3. Що таке спір і яка його мета?

4. Назвіть основні елементи структури спору.

5. Які основні правила висунення тезису, аргументування і демонстрації?

6. Які основні функції аргументів в процесі доведення?

7. Яких правил слід дотримуватися при використанні фактичного матеріалу?

8. Яка роль аудіо-візуальних засобів у процесі доведення?

9. Яка суть і структура спростування в спорі? Які способи спростування ви знаєте?

10. Наведіть деякі види ухилень в спорі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев В.И. Деловая риторика: Практический курс делового общения й ораторского масгерства. - М.: Народнеє образование 1995 (5-ка ж-ла " Народнеє образование", N5, 1995).

2. Андреєв В.И. Конфликтология, искусство спора, ведення переговоров, разрешения конфликтов. - М.: Народнеє образование, 1995 (Б-ка ж-ла "Народное образование", N3,

1995).

3. Бодалев А.А. Восприятие й понимание человека человеком.-

М., 1982.

4. Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности, (Пер. с

англ.) - М.: Прогресе, 1990.

5. Карнеги Д. Как завоевать друзей й оказьівать влияние на людей. Как вьірабатьівать уверенность в себе й влиять на людей, вьіступая публично. Как перестать беспокоиться й начать жить. (Пер с англ.)- М.: Прогресе, 1987.

6. Коваль А.П. Ділове спілкування. Навчальний посібник. - К:

Либідь, 1992.

7. Ножин Е.А. ОсновьІ советского ораторского искусства. - М.,

"Знание", 1973,

8. Обознов Н.Н. Психологическая культура взаимньїх

отношений.- М., 1986.

9. Паламар Л.М., Кацевець Г.М. Мова ділових паперів: Навч.

посібник.- К.: Либідь, 1993.

10. Сопер П. ОсновьІ искусства речи. Персонал.- М.: Изд-во Агенства "Яхтсмен"., 1995.

11. Социальная психология й зтика делового общения (В.Ю. Дорошенко, Л.И. Зотова, М.А. Нартов й др; Под общ. ред. проф. В.Н. Лавриненко- М.: Культура й спорт. ЮНИТИ, 1995.

12. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол й зтикет для деловьіх людей.- М.: "Анкил", 1995.

13. Щекин Г.В. Психология делового общения: практические рекомендации.- ЧеркассьІ, 1988.

14. Щокін Г.В. Практична психологія менеджменту. Науково-практичний посібник. - К.: Україна, 1994.

58

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

1.1 Ораторське мовлення

1.2 Оратор

1.3 Аудиторія

Глава II ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

2.1 Тема промови

2.2 Види виступів

2.3 Оцінка аудиторії.

2.4 Ціль промови

2.5 Підбір матеріалів

Глава III КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

3.1 Композиційно-логічна побудова промови

3.2 Вступ і заключення.

3.3 Головна частина

3.4 Закони логіки в ораторському мовленні

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

4.1 Поведінські аспекти ораторського мистецтва

4.2 Перед виступом..

4.3 Початкова пауза.

4.4 Жести і міміка.

4.5 Техніка мовлення

4.6 Управління аудиторією

4.7 Виступ перед мікрофоном.

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

5.1 Відповіді на запитання.

5.2 Види і логічна структура спору

5.3 Доведення.

5.4 Прийоми спростування і заперечення у спо

4

ПЕРЕДМОВА

Становлення риторики як самостійної наукової та навчальної

дисципліни є фактом здійсненим. Значення риторики вже не

доводиться, а усвідомлюється, оскільки вона викладається у багатьох

провідних вищих навчальних закладах багатьох країн, створюються

підручники, проводяться міжнародні конференції.

Риторика як наука у своїй історії переживала розквіт і кризи. Як

зазначає С.Аверинцев, те, що ми звикли звати культурою, греки нази-

вали “пандейя”, або виховання, тобто сукупність прищеплюваних

дитині навичок. “У центрі пандейї – дві сили, що перебувають у

постійному конфлікті, але й у контакті, у взаємній співвідносності:

виховання думки, тобто філософський пошук істини, та виховання

слова, тобто риторики, поставлені греками в центр культури,

виявилися ближчими, ніж ми уявляємо собі: спільне їх коріння сягає

архаїчної розумово-мовної культури” [1, с. 15-46]. Імпульси до

розвитку грецьке красномовство отримало в умовах демократичної

державності V ст. до н.е. Афіни та Сицилія стають центрами

риторики. Славетні імена того періоду: Лісій, Ісократ, Гермагор,

Аристотель, Сократ, Лікург, Демосфен.

Трохи пізніше на ґрунті грецького досвіду постала золота доба

давньоримського красномовства: Катон, брати Гракхи, Антоній,

Красс, Цезар, Гортензій, Квінтіліан, Марк Тулій Цицерон. У римській

риториці цицеронівського часу склалася система класичних понять

риторики, яка протягом століть становила основу європейських

риторичних теорій. Ці поняття були розвинуті з категорій грецької

риторики. Зокрема, це п’ять класичних розділів риторики – інвенція,

диспозиція, елокуція, акція, меморіо.

XVII-XVIII століття – початок формування української

літературної мови й літератури. Підґрунтям вітчизняних риторик була

візантійська риторика. Василь Великий, Іоанн Златоуст, Григорій

Назіанзін, Григорій Нисський – плеяда перших християнських

ораторів, які створили основні форми християнського красномовства.

Значний вплив на зародження українського красномовства мала

іспанська риторика XVI-XVII ст. Це риторика мистецтва бароко,

основу _____якого складав принцип контрасту: прозаїчного й поетичного,

потворного й прекрасного, низького й високого. Ритори Києво-

Могилянської академії охоче цитували твір Бальтизара Граціана

5

“До тепність, або Мистецтво витонченого розуму”, “Метафізику” і

“Риторику” Франциско Суареса. Інший вплив – польська риторика

XVI-XVII століть: “Поетика” М.Сарбевського, твори С.Орєхов-

ського, Я.Квяткевича, “Риторика” В.Кояловича.

Подальша доля риторики була обумовлена процесами, що

відбувалися в науці й мистецтві епохи Просвітництва. Межа між

риторикою і поетикою поступово стирається. Риторика фактично

звужується до одного зі своїх розділів – елокуції – і стає теорією

тропів і фігур.

У російській науці ХІХ століття риторика визначалася то як теорія

прози (Н.Греч, Н.Кошанський), то як теорія всіх видів словесних

творів (К.Зеленецький).

З другої половини ХХ ст. почався якісно новий етап розвитку цієї

галузі знання. Абсорбуючи найпрогресивніші досягнення різних наук

(лінгвістики, логіки, психології, поетики, естетики, інформатики,

культурології, соціології, менеджменту тощо), риторика

перетворилася на синтетичну дисципліну з великим практичним

значенням. Цей новий етап розвитку красномовства, що межує з

теорією комунікації, філософією, лінгвістикою, називають

неориторикою. Зокрема, у США ораторське мистецтво вивчається в

контексті спеціальної наукової галузі, яка має назву “Мовленнєва

комунікація”. Це самостійний розділ американської науки, що має

наукові установи, навчальні заклади, кафедри в коледжах і

університетах, власні наукові періодичні видання.

У сучасному слововживанні поняття “риторика” неоднозначне і

набуває різного термінологічного значення залежно від того, під яким

кутом зору нею цікавляться і з яких практичних інтересів. Якщо,

зокрема, про риторику говорити як про філологічну дисципліну, тоді

вона – певний аспект лінгвістики, що розробляє прозаїчну

прикрашеність мовлення, художню промову й правила її побудови.

Тут риторика протистоїть поетиці, що вивчає поетичне мовлення,

граматиці, що вивчає природне мовлення, і герменевтиці, що має

справу з розумінням тексту. Проте риторика – це значно ширша

галузь знання.

Сьогодні, говорячи про красномовство, часто розуміють

дискурсивну риторику. Дискурсивна риторика походить від слова

дискурс, яке позначає не просто мовлення, а мовлення як соціальну

дію, тобто взаємодію між мовцями. Під дискурсом розуміється зви-

чайна мовленнєва практика. Риторика сьогодні – не просто красно-

мовство, а наука про мовленнєву доцільність, тобто про свідоме

6

мов лення, про усвідомлене й правильне мовотворення. Саме на заса-

дах дискурсивної риторики розроблено пропонований навчальний

курс.

Результатом засвоєння курсу мають стати:

1. Cформоване вміня вести розгорнутий монолог із фахової пробле-

матики; ефективну бесіду з будь-якої теми, що цікавить культур-

ну, освічену людину.

2. Володіння полемічним мистецтвом, культурою конструктивного

діалогу й полілогу (дискусія, полеміка, диспут).

3. Дотримання професійної етики.

4. Створення індивідуального іміджу, власного мовленнєвого стилю.

5. Вміння працювати з текстовим матеріалом, дотримуючись основ-

них законів риторики.

6. Усвідомлена мовленнєва компетенція, упевненість в

індивідуальному слововживанні.

7. Сформоване чуття слова, його стилістичних і виражальних

можливостей.

8. Розуміння стилю й норми поведінки (яка буває перш за все

мовленнєвою).

9. Формування смаку, тактовності й коректності у спілкуванні з

іншими людьми.

10. Засвоєння деяких технологій нейролінгвістичного програмування.

Необхідність володіння риторикою пояснюється сутністю самого

предмета цієї науки:

1. Риторика – теорія та мистецтво мовлення (а більшість студентів

не володіє саме вмінням, технікою, практичною “вправністю”

володіти думками й словом у різних комунікативних ситуаціях).

2. Риторика – мистецтво мислити. Навчання мовленню неможливе

без одночасного навчання мислити, формування світогляду;

звідси особлива серйозність риторики як науки й мистецтва

реальної мисленнєво-мовленнєвої творчості.

3. Риторика – теорія й практика досконалого мовлення:

переконливого, доцільного, ефективного, привабливого тощо.

4. Риторика – вчення про мовленнєве виховання людини. Оскільки у

мовленні виражено всю людину, риторика сприяє формуванню

всієї особистості людини, перш за все її знань, життєвого кредо,

здатності висловлювати й захищати свою позицію словом. Це –

основа для формування професійної особистості й спеціаліста.

Навчальний курс риторики складається з таких частин: історія

риторики (досліджує етапи зародження й особливості розвитку

риторики в історії людства: риторику Стародавньої Греції,

7

Стар одавнього Риму, становлення слов’янського ораторського

мистецтва), теоретична риторика (вивчає розділи, закони і основні

категорії риторики, види й жанри красномовства, нейролінгвістичні

технології тощо), практична риторика (розглядає зміст усного

публічного виступу, текст виступу; образ оратора, логічну підготовку

оратора, його мовленнєву культуру; композицію та стиль виступу;

психологію аудиторії, взаємодію оратора й аудиторії, спілкування з

аудиторією як творчий процес; полемічну майстерність тощо).

Пропонований практикум складається з чотирнадцятьох планів

практичних занять, які містять теоретичні відомості з кожної теми,

розгорнуті рекомендації до виконання кожного виду завдань,

приклади для наслідування, вибрані матеріали, які можуть бути

використані як джерело цитувань. До посібника додається глосарій –

термінологічний словник до курсу, список рекомендованої літератури та

міні-хрестоматія кращих студентських робіт. Поданий до кожного

практичного заняття теоретичний матеріал не є вичерпним і достатнім

для розкриття теми, він лише вказує напрямки самостійної роботи

студентів.__