Розділ IX

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

1. Поділ праці як чинник суспільного розвитку

Невід'ємною складовою суспільно-історичного розвитку є якісна диференціація господарської діяльності людей. Економічна історія пе­реконливо свідчить, що в розвитку людства має місце об'єктивний, незворотний (однонаправлений), безперервний і нескінчений про­цес кількісного і якісного подрібнення господарської діяльності на все нові і все більш вузькі види. Цей процес і називають поділом праці. Все нескінченне розмаїття видів і форм економічної життєдіяльності людства — це дія і результат поділу праці. Поділові праці протистоїть процес усуспільнення виробництва: поділ праці дробить суспільне ви­робництво, а усуспільнене виробництво знов інтегрує його для одер­жання готових виробів. Процес усуспільнення виробництва об'єднує спеціалізовані виробництва. У кожному готовому продукті нині ін­тегровані десятки — сотні — тисячі — мільйони різних видів еконо­мічної діяльності.

У процесі розвитку суспільства відбувається якісна диференціація економічної діяльності. Відтак, поділ праці — це об'єктивний, одно­направлений (незворотний) і нескінчений процес якісної диферен­ціації господарської діяльності на все нові види і разом з тим існуюча система якісної диференціації видів господарської діяльності, що іс­торично склалася на даний час, на даному етапі розвитку суспільс­тва. Поділ праці зумовлює послідовне й невпинне зростання продук­тивності праці, і саме в цьому полягає його економічна мотивація. У світогосподарській практиці склалася така своєрідна «норма»: чим глибшою є національна система поділу праці, тим більш високим є розвиток продуктивних сил даної країни, і навпаки. Існує думка про те, що відкриття поділу праці для суспільствознавства рівнозначне за­кону Ньютона про всесвітнє тяжіння — для фізики.

Першими досліджували поділ праці А. Сміт (1723-1790), Д. Рі-кардо (1772-1823), Е. Дюркгейм (1858-1917). А. Сміт стверджував, що люди пов'язані у суспільство саме поділом праці. У своїй відомій роботі «Дослідження про природу й причини багатства народів» він

довів, що поділ праці є головним чинником прогресу у виробництві. Його сучасники вбачали джерела багатства в родючості землі, у різ­ниці цін купівлі-продажу, в торгово-колоніальних експансіях, у на­копичених скарбах. Зростання продуктивності праці, за А. Смітом, обганяє споживання і дає змогу накопичувати запас, названий ним капіталом. Накопичення капіталу — другий важливіший чинник зростання продуктивності праці.

Е. Дюркгейм у книзі «Про поділ суспільної праці» наголошує лінію суспільної солідарності, що витікає з поділу праці. Як і у А. Сміта, поділ праці пов'язує в єдине ціле егоїстів-індивідів. Суспільний поділ праці еволюціонує від механічної солідарності до органічної. Для ар­хаїчних суспільств характерна механічна солідарність, коли кожна людина повністю «розчинена» в колективі. Це суспільства-клани, що будуються на основі єдинокровності. Органічна солідарність властива промислово розвиненим суспільствам. Чим глибше поділена праця, тим більша залежність індивіда від суспільства, тим вищим є рівень органічної солідарності.

Протягом еволюції людства відбувалися все нові поділи праці, які виступали як рушійна сила суспільного розвитку. Проте загально­прийнятої періодизації та систематики таких історичних поділів праці на даний час нема. Перший великий поділ праці — виділення пастуших племен і виникнення землеробства — датують 10—4 тис. до н. є. Пізніше (4—1 тис. до н. є.) з'явилось зрошуване землеробство. Наступні великі поділи суспільної праці — відокремлення ремесла від землеробства, а потім торгівлі від ремесла, спричинили зародження міст (5—1 тис. до н. є.). У цей час відбулося відокремлення обігу від виробництва: селяни і ремісники продавали свою продукцію не безпосередньо споживачу, а посереднику-торгівцю. Чергові стадії суспільного поділу праці були не одночасними і в різних куточках світу відбувались у різні часи. Зга­даймо, що виникнення перших міст розтяглось у часі майже на три з половиною тисячоліть.

Розклад рабовласницького ладу в Європі, війни з варварами, падіння Римської імперії у V ст. супроводжувались руйнацією про­дуктивних сил. Зоря феодалізму в Європі була часом забутої техні­ки античного періоду, часом панування примітивного натурального господарства. Це була перша фаза становлення феодальних відносин У Європі, яка охоплює УІ-Х ст. У Х-ХІІ ст. поширюється застосуван­ня водяного млина, виникає багато нових міст — центрів торгівлі та ремесел, виникає цехова форма організації ремісників.

230

231

У XIV ст. винайшли двохстадійний спосіб добування заліза на деревному вугіллі: доменне виробництво з наступною кричною пе­реробкою чавуну в залізо. Поширились друк книжок, вогнепальна артилерія, компас, механічний годинник. З XIV ст. виникають перші форми капіталістичних відношень — наймана праця. Виникають пер­ші мануфактури — прообрази майбутніх промислових підприємств. Розпочинається ера робочих машин, започаткована в Англії у текс­тильній промисловості. З встановленням машинно-фабричного вироб­ництва розпочинається перша промислова революція. З'являються нові транспортні засоби — паровоз і пароплав. У другій половині XIX ст. прокладаються Суецький і Панамський канали, з побудовою яких транспортно-торговельна пов'язаність світу істотно посилилась. У другій половині XIX ст. остаточно склався поділ праці ранньоіндус-тріального суспільства.

У 70-х роках XIX століття ринкова економіка стала домінуючою, машинна промисловість почала витісняти традиційні виробництва у світових масштабах. Володіння все більш сучасною технікою стало більш доступним не лише для окремих підприємців, а й для акціонер­них товариств. Акціонування провідних галузей посилило концентра­цію виробництва і сприяло формуванню монополій. Наприкінці XIX ст. монополії завойовують майже всі галузі промисловості, банки, торгів­лю. Світ вступає в фазу монополістичного капіталізму — імперіалізму.

На межі XIX-XX століть зароджується новий технологічний уклад на основі використання електрики. Дослідники називають цей пере­хід другою промисловою революцією. Окремі автори виділяють і тре­тю промислову революцію, яка припадає на середину XX ст. Протягом XX століття діє поділ праці індустріального суспільства. Наприкінці XX століття формується новий тип поділу праці, що характерний для постіндустріального суспільства. Його характерними рисами є авто­матизація, гнучкі виробництва, децентралізація управління. На дум­ку соціологів, формується постіндустріальне суспільство, у якому понад дві третини зайняті у нематеріальному виробництві (сфері пос­луг). Поглиблюється поділ праці за рівнями (секторами) господарської діяльності — первинним, вторинним, третинним, четвертинним, тобто від видобутку чи виробництва первинного продукту до його перероб­ки, реалізації та управління.

Разом з тим «суспільство двох третин у сфері послуг» аж ніяк не відмовляється від сфери матеріального виробництва. О. Тоффлер — американський соціолог, називає чотири групи галузей, які стано-

витимуть кістяк постіндустріального суспільства. Це електроніка й комп'ютерна техніка, космічна індустрія, використання ресурсів Світового океану, біоіндустрія. На його думку, масове виробництво буде замінене дрібносерійним, а застосування інформаційних техно­логій зробить дрібносерійне виробництво дешевим. Могутнім сти­мулятором міжнародного поділу праці виступає сучасний транспорт і зв'язок. Сфера бізнесу й фінансів успішно користується комуніка­ційними технологіями.

Є певна розбіжність щодо виділення історично найбільш значи­мих поділів праці. Американський етнограф Л. Г. Морган наприкінці XIX ст. поділяв історію людства на дикунство, засноване на привлас­ненні готових продуктів природи, варварство — з розвитком скотарс­тва та землеробства, цивілізацію — з розвитком промисловості.

К. Маркс «найбільшим поділом праці» називав поділ на матеріаль­ну й духовну працю, і цей могутній стрибок відбувся з появою писем­ності. К. Маркс вважав також, що з відокремленням міста від села змінились форми власності, внаслідок чого капітал відокремився від земельної власності. М. Вебер вважав основним поділом праці його роз­межування на розпорядчий та виконавчий.

Запалі 'ятайте:

• Якісну диференціацію господарської діяльності називають поді­лом праці. В економічній історії людства має місце об'єктивний, незворотний (однонаправлений), безперервний і нескінчений процес подрібнення господарської діяльності людей на все нові види. Цей процес являє собою поділ праці.

• Зустрічний процес — «антитезу» поділові праці, називають усус­пільненням виробництва. У кожному готовому виробі інтегрують­ся сотні й тисячі видів спеціалізованих виробництв, і таку інтегра­цію називають усуспільненням виробництва.

• Поділ праці має двоїстий характер. З одного боку, це процес ди­ференціації економічної діяльності, з другого — наявна система поділу господарської діяльності на певні різновиди.

• Рушійною силою поділу праці слугує потяг суспільства до більш високої продуктивності праці: спеціалізована праця, як правило, більш ефективна. Країна з розвиненою системою поділу праці має більш високий рівень економічного розвитку, і навпаки, низький рівень поділу праці — ознака економічної відсталості.

ві

233

• Дослідниками поділу праці протягом ХУІІІ-ХІХ століть були А. Сміт, Д. Рікардо, Е. Дюркгейм.

• Перші великі поділи праці відбувались на стадії ранньоцивіліза-ційних суспільств: поділ праці між землеробством і скотарством, відокремлення ремесел, торгівлі, розумової праці від фізичної.

• Після першої промислової революції формується система поділу праці ранньоіндустріального суспільства з найманою працею.

• Протягом XX ст. діє система поділу праці індустріального суспіль­ства з машинним виробництвом.

• Наприкінці XX ст. формується постіндустріальне суспільство. Го­ловною ознакою нової системи поділу праці стала висока частка зайнятих у нематеріальному виробництві. Поглибився поділ праці між секторами господарської діяльності — первинним, вторин­ним, третинним, четвертинним.

• Дослідники намагаються встановити історично найбільш значимі поділи праці, але роблять це по-різному.