Контрольні питання та завдання

1. Який чинник породжує форми суспільної організації виробництва (СОВ)?

2. Які форми СОВ були визначені свого часу О. Ю. Пробстом ? Які форми СОВ з'явилися у наш час?

3. Що являє собою процес концентрації виробництва, у яких формах він реалізується ?

4. Дайте визначення спеціалізації як формі СОВ. Наведіть приклади широкої та вузької спеціалізації виробництва, поясніть термін «вузька спеціалізація».

5. Поясніть економічний ефект виробництва, пов'язаний з його кон­центрацією та спеціалізацією.

6. Назвіть форми спеціалізації виробництва, поясніть їх більшу-мен­шу економічну ефективність.

7. Що являє собою кооперація виробництва? Поясніть нерозривну єд­ність спеціалізації — кооперації виробництва.

8. Поясніть зміст і форму комбінування виробництва. Що являє со­бою комбінат ? В яких галузях поширені комбінати ?

9. Характеризуйте різновиди виробничого комбінування. Наведіть відповідні приклади.

10. Що являє собою диверсифікація виробництва? Поясніть необхід­ність диверсифікації крупних і спеціалізованих виробництв у сучасних умовах.

11. Чим зумовлені процеси агломерування виробництв? На який еко­номічний ефект вони орієнтовані?

12. Що являють собою індустріальні парки як форми агломерування виробництв?

13. Поясніть зміст поняття «комплекс виробництв». На які еконо­мічні вигоди орієнтоване комплексування виробництв?

14. Що являє собою кластер виробництв? На які переваги орієн­тується кластерізація як новітня форма СОВ?

■ 2. ФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Територіальний поділ праці визначає загальний характер роз­міщення виробництва та форми його територіальної організації. Вже наголошувалось, що поділ праці являє собою об'єктивний невпинний і незворотний процес. Це означає, що і розміщення виробництва та форми його територіальної організації мають істо­ричний характер, змінюються в часі, розвиваються. Територіальна організація виробництва — багатоаспектне поняття. Нас цікавлять взаємини окремих підприємств у різних можливих варіантах їх розміщення. Нас цікавить відношення між підприємствами та на­селеними пунктами, виробництвом і територіями. Розглянемо ці питання.

2,Ь\)

261

Розрізняють розміщення окремих підприємств чи їх певних тери­торіальних поєднань, угруповань. Територіальні угруповання підпри­ємств можуть мати різний характер в залежності від меншої чи біль­шої взаємодії між ними. Вони можуть бути цілком незалежними одне від одного щодо організаційно-економічних та виробничих зв'язків або інтенсивно пов'язаними єдиним управлінням, взаємними пос­тавками деталей, матеріалів, напівпродуктів, відходів. Підприємства, що знаходяться на одній території, більшою чи меншою мірою мо­жуть використовувати виробничу та соціальну інфраструктуру. Уза­гальнено будемо виділяти такі форми розміщення виробництва в за­лежності від характеру взаємодії підприємств:

1. одиничне розміщення (розміщення окремих підприємств);

2. групове (агломероване) розміщення;

3. комплексне розміщення;

4. виробничі кластери (кластери виробництв).

Одиничне розміщення характерне для галузевого управління госпо­дарством. Кожне міністерство чи відомство розробляє для своєї га­лузі принципи і критерії (головні показники), за якими приймають рішення щодо розміщення підприємств. Створюються спеціальні галузеві проектні установи, які займаються проблемами «прив'язки» (розміщення) підприємств своєї галузі. Схематично ця процедура виглядає так.

Прийнято рішення про будівництво в регіоні (області) підприємс­тва. Необхідно обґрунтувати його розміщення, визначити точку його прив'язки. Спеціалісти розглядають усі можливі варіанти розміщен­ня даного підприємства в регіоні, (рис. 24). Для кожного варіанту обчислюють вартість будівництва підприємства та необхідні екс­плуатаційні витрати ('енергія, сировина, вода, матеріали та ін.). Для порівняння разових капітальних затрат (вартість будівництва) та по­точних (щорічних) експлуатаційних витрат використовують так звані приведені затрати. Для цього капітальні витрати ділять на час їхньої окупності, тобто приводять до одного року, і роблять зівставними за часом з експлуатаційними витратами. Той варіант розміщення під­приємства, який дає найменшу суму приведених трат, стає пріоритет­ним, а в багатьох випадках — остаточним, кінцевим. Іноді доводиться приймати інший, більш дорогий щодо затрат варіант, виходячи з про­блем зайнятості населення чи екологічної безпеки.

На рис. 24 представлені сім варіантів розміщення нового підпри­ємства. Всі вони мають різні суми приведених витрат в залежності від

262

наявності чи відсутності матеріалів, сировини, води, електроенергії, палива, робочої сили, транспортного зв'язку, ринку збуту, зручності-незручності комерційних поставок, екологічних обмежень і т.д. Зро­зуміло, що кожна точка має свої особливості щодо зазначених харак­теристик, які і визначають проектну суму витрат. У нашому прикладі найменшу суму приведених витрат має точка № 5, і нове підприємс­тво будуть розміщувати за цим варіантом.

Економічним критерієм розміщення окремих підприємств є міні­мум приведених витрат. Цей критерій, безумовно, правильний: на­віщо будувати дорожче, коли показано найбільш дешевий варіант! Але така правильність має суто галузевий характер: з точки зору міністерства (відомства) — правильно. А з точки зору всього народ­ногосподарського комплексу ще треба думати і рахувати, оскільки, окрім галузевих критеріїв, існують критерії надгалузеві, народногоспо­дарські. Вони стають визначальними для інших форм територіальної організації виробництва — групової та комплексної.

Групове (агломероване) розміщення виробництва певною мірою протистоїть галузево-відомчому підходу. Розглянемо такий приклад. На рис. 25 порівнюються варіанти одиничного («поштучного») і групового розміщення трьох підприємств — цементного заводу, ме­талургійного комбінату і хімічного комбінату. Найкраще розміщен­ня кожного підприємства за мінімальними приведеними затратами представляє рис. 25.а.

Проаналізуємо варіант групового розміщення за економічни­ми критеріями. Прив'язка цементного заводу і хімічного комбінату при груповому розміщенні (рис. 25.6) буде гіршою, ніж у першому варіанті (рис. 25.а). Приведені витрати для цих підприємств будуть більшими (більші затрати на будівництво або на поставки сировини, палива і т. ін.), оскільки «ідеальний» — найбільш дешевий, варіант їх розміщення вже відомий (рис. 25.а). Таким чином, групове розміщен­ня цементного заводу і хімічного комбінату пов'язане з додатковими витратами (+ В) за рахунок більших приведених затрат. Для металур­гійного комбінату, який залишається у точці мінімальних витрат, та­кої різниці не буде.

Разом з тим групове розміщення виробництв дає змогу сформувати для них єдину виробничу інфраструктуру: залізничні під'їзди з товар­ними станціями, енергомережі з підстанціями, газопроводи з газороз­подільними станціями, системи зв'язку, будівельно-ремонтні служби та ін. У першому варіанті (рис. 25.а) кожне підприємство створювало свою інфраструктуру, у другому — вона спільна. Зрозуміло, що обсяги витрат на створення спільної інфраструктури (рис. 25.6) будуть мен­шими порівняно з її автономними варіантами (рис. 25.а). Позначимо таку економію як (-В). Залишається співставити наші виграші (-В) та програші (+В). Практика свідчить, що економія капіталовкладень за рахунок спільної інфраструктури може помітно (до 15-20%) пере­вищувати зростання приведених витрат окремих підприємств при їх одиночному розміщенні, тобто (-В) >> (+В).

Таким чином, економічним критерієм групового розміщення вироб­ництв виступає економія капіталовкладень на спорудження систем ви­робничої інфраструктури: формування єдиної системи інфраструктури для групи підприємств може дати помітну вигоду порівняно з варіан­том автономної для кожного підприємства інфраструктури. Підкрес­лимо, що це вже надгалузевии або народногосподарський критерій: з точки зору цементників і хіміків групове розміщення (рис. 25.6) дає програш, а з точки зору всього господарського комплексу — виграш.

Комплексне розміщення виробництва поглиблює і розвиває ідеї гру­пового розміщення. На рис. 25.в показаний приклад комплексного розміщення для тих самих підприємств, що вже розглядались. В ос­нові комплексу — групове розміщення виробництв зі спільною ви­робничою інфраструктурою. Але тепер підприємства вже не просто сусіди, що користуються єдиною інфраструктурою. Між ними вста-

265

новлені прямі виробничі зв'язки: металургійний комбінат поставляє хімічному підприємству коксові та доменні гази, які до того забруд­нювали атмосферу, а тепер є сировиною для хімічних виробництв; хіміки передають металургам кисень, що дозволяє інтенсифікувати виплавку металу та покращити його якість; цементники переробля­ють доменні шлаки в будівельні конструкції і т. д.

За економічними критеріями комплексне розміщення дає подвій­ний ефект:

1. зберігаються вигоди від функціонування спільної виробничої інфраструктури;

2. з'являються додаткові виграші від встановлення прямих і ефек­тивних виробничих зв'язків — зв'язків комплексування, які дають змо­гу зручних і дешевих (щодо транспортування) взаємних поставок, переробки й утилізації відходів, повної й комплексної переробки ре­сурсів, технологічної завершеності основних циклів виробництв.

Кластерна організація виробництва — це новітня концепція роз­міщення, що певною мірою продовжує ідею комплексування видів економічної діяльності в ринкових умовах. Виробничі кластери фор­муються за принципами прямих виробничих і технологічних зв'язків (як і у комплексах) і спільної сервісної ринкової інфраструктури — маркетингу й менеджменту, інноваційної та інвестиційної діяльності, кредитно-фінансового та науково-технічного обслуговування та ін.

У вітчизняній економіці планова прив'язка окремих підприємств веде свій відлік з часів індустріалізації (1930-ті роки). У 1960-х роках набу­ло поширення групове розміщення виробництв, а з 1970-х — комплексне. Тривалий час концепція територіально-виробничих комплексів (ТВК) була провідною у нашій економіці, і лише у 1990-х роках вона посту­пилась місцем більш гнучкій та еластичній кластерній формі організації виробництва. Нагадаємо, шо підприємства і організації групуються у виробничі кластери не лише за ознакою прямих виробничих зв'язків (як у комплексах), але й з врахуванням всієї сукупності відносин ор­ганізаційно-економічних, ринкової інфраструктури та управління.

І ще раз про критерії територіальної організації виробництва. Очевидним є прогресивний розвиток економічних критеріїв — від суто галузевих (одиничне розміщення) до надгалузевих і народногоспо­дарських (групове та комплексне розміщення). І ще одна світова та вітчизняна тенденція щодо критеріїв розміщення: економічні критерії спочатку повільно, а далі — все бьільш поступаються критеріям со­ціально-економічним та соціально-екологічним. Ще донедавна еконо-

мічний виграш — максимум обсягів виробництва чи мінімум витрат, був беззастережно і єдино вірним критерієм. Нині ж у багатьох ви­падках економічний виграш поступається соціальному (робочі місця, задоволення споживчого попиту та ін.), а також соціально-екологіч­ному (зберігання здорового довкілля) та природоохоронному.

Територіальна організація виробництва тісно взаємопов'язана з розселенням, а також з особливостями природного середовища, його природно-ресурсного потенціалу. Прив'язка підприємств до насе­лених пунктів та мережі інфраструктури породжує точкові, вузлові, лінійні, кущові форми територіальної організації виробництва, а орієн­тація окремих галузей на ті чи інші види природних ресурсів зумо­влює ареальні (територіальні, акваторіальні) форми їх територіаль­ної організації. Згадаймо поділ галузей на руральні — такі, що тісно взаємодіють з природним середовищем, і неруральні, зв'язок яких з природою опосередкований. Перші тяжіють до площинно-ареальних форм своєї територіальної організації, другі — до точкових, лінійно-вузлових, кущових.

Галузі первинного сектору економіки — сільське й лісове госпо­дарство, мисливство й рибальство, гірничодобувна промисловість, зберігають переважно ареальні форми територіальної організації: сіль­ськогосподарські зони і райони, лісогосподарські і лісопромислові райони і ділянки, промислові зони і райони, гірничодобувні басейни, райони, ареали. Галузі вторинного сектору (обробна промисловість) більшою мірою орієнтовані щодо свого розміщення на розселення. Переважна більшість підприємств обробної індустрії розміщена в на­селених пунктах і утворює такі форми територіальної організації ви­робництва, як промисловий пункт (одне підприємство), промисловий (економічний) центр — населений пункт з кількома підприємствами, економічний (промисловий) вузол — місто з великою кількістю підпри­ємств. Окремі виробництва можуть мати кущову форму територіальної організації: потужний плодоовочеконсервний комбінат зосереджує переробку первинної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки (томат-паста, соки, виноматеріалами та ін.) для цілого «куща» підприємств з первинної переробки такої продукції.

Інтенсивний розвиток світового господарства значно ускладнює цю відносно просту схему. З появою транснаціональних корпорацій (ТНК) форми територіальної організації виробництва переступили національні кордони і набули глобальних рис. Сучасні могутні ТНК охоплюють свої структурними підрозділами десятки і сотні країн. Те-

266

267

риторіальна організація ТНК має міжнародний, глобальний характер. Вона орієнтована на досягнення максимального виграшу за рахунок міжнародного поділу праці, при цьому економічні критерії такого за­гального ефекту стосовно окремих країн можуть бути дуже різними: багаті природні ресурси, дешева й кваліфікована робоча сила, розви­нена інфраструктура, розвинена науково-технічна база, ємкий ринок збуту, сприятлива нормативно-правова база, розвинена фінансова ін­фраструктура, слабкі екологічні обмеження та ін.

З стам 'ятайтв:

• Територіальний поділ праці визначає загальний характер роз­міщення виробництва та форми його територіальної організації.

• У найбільш загальній формі розрізняють такі форми розміщення виробництва:

1. одиничне розміщення, розміщення окремих підприємств;

2. групове (агломероване) розміщення;

3. комплексне розміщення;

4. виробничі кластери.

• Розміщення окремих підприємств являє собою галузевий підхід до територіальної організації виробництва і орієнтоване на міні­мальні приведені витрати.

• Приведені витрати об'єднують вартість будівництва (капітальні вит­рати) та вартість поточних витрат функціонування підприємства (експлуатаційні витрати) у річному розрахунку. Для цього капітальні витрати ділять на час окупності — приводять до річного нормативу.

• Групове розміщення підприємств являє собою вже міжгалузевий (народногосподарський) підхід до територіальної організації ви­робництва і орієнтується на економію витрат за рахунок створення спільної для групи підприємств виробничої інфраструктури. Вироб­ничі зв'язки між підприємствами за цим підходом не розглядають.

• Комплексне розміщення виробництва являє собою ще один підхід до міжгалузевої (народногосподарської) територіальної організації виробництва, за яким компактна група підприємств орієнтована на спільну виробничу інфраструктуру, і підприємства підбирають­ся таким чином, щоб між ними можна було б встановити прямі виробничі або технологічні зв'язки.

• Комплексне розміщення виробництва зберігає економічний ефект групового розміщення (за рахунок єдиної виробничої інфраструк-

тури) і додає новий ефект комплексування — економію витрат за рахунок прямих виробничих і технологічних зв'язків.

• Виробничі кластери (кластери виробництв) — нова форма те­риторіальної організації виробництва, орієнтована на спільне використання групою підприємств єдиної виробничої та со­ціальної інфраструктури, прямих виробничих і технологічних зв'язків і розвиненої системи ринкової інфраструктури — мар­кетингу й менеджменту, інвестиційно-інноваційної діяльності, науково-технічного та кредитно-фінансового обслуговування та ін.

• Протягом радянського часу одиничне розміщення набуло масово­го поширення з часів індустріалізації (1930-ті роки), групове роз­міщення — з 1960-х, а комплексне розміщення — з 1970-х років. Відповідно змінювались принципи і критерії територіальної ор­ганізації виробництва — від суто галузевих до між- і надгалузевих та народногосподарських.

• Протягом 1970-1980-х років у вітчизняній економіці набула поши­рення концепція територіальних виробничих комплексів (ТВК), за якою принципи комплексування поширювались на крупні те­риторіальні одиниці (регіони), господарство яких орієнтувалось на створення єдиного ТВК.

• Сучасна концепція кластерної організації виробництва являє собою подальший розвиток комплексного розміщення вироб­ництва. У кластерах поряд з прямими виробничими зв'язками, характерними для комплексів, обов'язковими є також і зв'язки ринково-сервісної інфраструктури — маркетингові, інноваційні, інвестиційні, кредитно-фінансові та ін.

• Підприємства за їх прив'язкою до населених пунктів та мережі інфраструктури утворюють такі форми територіальної організації виробництва: точкові, вузлові, лінійні, кущові.

• Галузі, орієнтовані на освоєння природних ресурсів, мають пе­реважно ареальну форму територіальної організації (промислові райони, зони та ін.).

• Галузі первинного сектору економіки — сільське і лісове госпо­дарство, мисливство та рибальство, добувна індустрія, мають пе­реважно ареальну форму територіальної організації.

• Галузі вторинного сектору (обробна промисловість) мають такі форми територіальної організації, як промислові пункти, центри, вузли, кущі.

268

269

• 3 появою транснаціональних корпорацій (ТНК) принципи те­риторіальної організації виробництва зазнають радикальних змін. Могутні ТНК переступають своїми структурними підроз­ділами національні кордони і шукають економічні вигоди на рівні міжнародного поділу праці (дешеві природні ресурси, дешева робоча сила, нерозвинене екологічне законодавство та інші переваги).