42.Характеристика і сфера застосування простого, позамовного , попередільного та нормативного методів обліку і калькулювання.

У вітчизняній практиці, яка традиційно налаштована на облік повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи.

Сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яка виготовляється в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Це підприємства таких галузей промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хімічна, скляна, фарфоро-фаянсова, виробництво будівельних матеріалів, текстильна, шкіряна, хутрова

Нормативн метод попереднє визначення нормативної собівартості одиниці продукції на початок звітного періоду, яка береться за основу обчислення фактичної собівартості;Облік відхилень від норм організовують так, щоб можна було своєчасно визнати їх причини і осіб, від яких вони залежали, місце виявлення відхилень та їх вплив на собівартість продукції.Така організація обліку дає можливість суттєво підвищити контрольну функцію обліку порівняно з позамовним чи попередільним методом.

Наведена характеристика вітчизняних методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції дозволяє зробити висновок про певну тотожність позамовного і попередільного методу зарубіжним аналогом попроцесного і позамовного калькулювання , а нормативного – методу стандарт костинг.

Метод стандарт-косту полягає в тому, що для прийняття рішень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні, цільові витрати, а другі — минулі витрати, на які вже не можна вплинути.

Калькулювання за замовленнями застосовується в ситуаціях коли продукція виробляється за конкретним замовленням покупця . Ключовою особливістю калькулювання собівартості продукції продукції за замовленнями є те, що витрати на одне замовлення відрізняються від витрат на інше.Собівартість одиниці – прямі мат і оплата праці і накладні.

Попроцесна калькуляція де в масовій кількості випускаються однакові види продукції. Собівартість – з усіх нагромаджених витрат.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва (навіть якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції).

На підприємствах де облік витрат організовують безпосередньо за переділами, але без калькулювання собівартості напівфабрикатів кожного продукту, тобто собівартість товарної продукції та її витрат кожного переділу в розмірі, який припадає на фактичний випуск готової продукції такий визначають як попроцесний, або однопередільний.

Сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

Повна собівартість – повні+змінні, неповна – тільки змінні.

Фактична собівартість-фактично витрачено, Нормативна – собівартість за скільки заплановано.

Одним із різновидів попередільного методу є простий, або однопередільний метод.

Сутність цього методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових виробництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає.Цей метод застосовується на більшості підприємств добувної та в деяких галузях обробної промисловості, які виготовляють (добувають) один вид продукції (підприємства за видобування нафти, вугілля, газу, рудної та нерудної сировини, гідроелектростанції), а також у ряді допоміжних виробництв підприємств будь-яких галузей з виробництва електроенергії, пару, холоду тощо.

Відповідно, неодмінними умовами застосування простого методу є однорідність і водночас масовість продукції, що добувається або виготовляється, можливість не поділяти витрати на прямі та непрямі, оскільки всі вони пов’язані з випуском одного виду продукції (через відсутність або стабільність залишків незавершеного виробництва).

У деяких галузях, для яких характерний випуск одного виду продукції, сировина до того як стати готовою продукцією проходить кілька стадій виробництва. На таких підприємствах облік витрат організовують безпосередньо за переділами (наприклад, на цегляних заводах облік ведуть за такими переділами (процесами), як добування сирцю, формовка і сушка сирцю, обпалювання цегли), але без калькулювання собівартості напівфабрикатів кожного продукту, тобто собівартість товарної цегли та її витрат кожного переділу в розмірі, який припадає на фактичний випуск готової продукції. Такий варіант простого методу визначають іноді як попроцесний, або однопередільний.

43.Методика і техніка калькуляційних розрахунків.

44. Характеристика і сфера застосування методів "стандарт - кост" та нормативного розподілу постійних витрат.

Метод стандарт-косту полягає в тому, що для прийняття рі-шень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні, цільові витра-ти, а другі — минулі витрати, на які вже не можна вплинути.

Система «стандарт-Кост» є інструментом, використовуваним управ-лінням для планування витрат і контролю над ними. Вона не є системою обліку витрат сама по собі і може використовуватися у методах калькулювання собівартості як по замовленнях, так і по процесах, або в будь-яких їх комбінаціях. Коли компанія застосовує систему «стандарт-Кост» у повному обсязі, то всі витрати, що впливають на рахунок запасів і собівартість реалізованої продукції, показуються у вигляді стандартних (нормативних) або визначених витрат, а не у вигляді фактичних витрат, що мали місце. Разом із відносинами поведінки витрат і аналізом «витрати — обсяг — прибуток» уведення нормативних витрат в облікову систему забезпечує основу для процесу контролю за бюджетами.

Переваги системи "стандарт-кост" полягають у наступному: система використовується для прийняття рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо за змінними елементами витрат, а також при правильно встановлених цінах на матеріали і нормах витрат на робочу силу; на підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки. За цієї системи керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення, яка використовується для опера¬тивного прийняття управлінських рішень щодо усунення відхилень. Техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції менш складна, оскільки заздалегідь відомі нормативні величини виробничих витрат. Система "стандарт-кост" використовується для оцінки виконання встановленого замовлення. У разі правильної організації стандарт-косту облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів, тобто бухгалтерський облік стає менш трудомістким .

Дослідження показали, що система має і недоліки. Важко скласти стандарти згідно з технологічною карткою виробництва. Зміна цін ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. У разі виконання підприємством різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно. Слід зазначити, що аналіз «витрати — обсяг — прибуток» дещо спрощує реальну картину бізнесу. Тому необхідно звернути увагу на низку припущень, які покладені в основу цього аналізу i обмежують сферу його застосування. Це такі припущення:

1) ціна реаліз продукції не залежить від обсягу її продажу;

2) вci витрати підства слід розглядати як змінні або як постійні;

3) протягом періоду, що аналізується, поведінку витрат та доходів можна описати лінійною функцією (ЗВ прямо залежать від обсягів діяльності, а ПВ залишаються незмінними);

4) єдиним чинником, що впливає на витрати та доходи, є обсяг продажу;

5) обсяги виробництва та продажу однакові;

6) підство виготовляє i реалізує один вид продукції або в нього стабільна номенклатура випуску.

Якщо одне або більше припущень не дотримуються, то застосування розглядуваного аналізу може призвести до некоректних результатів, i, як наслідок, прийняття на їх основі неправильних рішень.

Аналіз «витрати — обсяг — прибуток» заснований на принципах калькулювання за ЗВ (метод директ-костинг). Тому для його здійснення yci витрати підства поділяють на ЗВ та ПВ. Основну увагу слід зосередити на визначенні поведінки витрат, оскільки це зробить зрозумілим вплив зміни обсягу діяльності на прибуток.

45. Необхідність і можливість переходу від обліку і калькулювання повної собівартості продукції до обліку і калькулювання неповної собівартості.

Калькулювання за неповними витратами передбачає поділ витрат на змінні й постійні. Перші відносяться на калькуляційні одиниці, другі — розглядаються як витрати звітного періоду. Обґрунтуванням даного трактування витрат є той факт, що більшість постійних витрат пов'язані не з обсягом випуску продукції, а з іншими факторами, що повинно відображати їх облікове трактування.Включення в собівартість продукції постійних витрат викликати плутанину в оцінці їх поведінки і навіть величини. При повному калькулюванні збільшення (зменшення) обсягу випуску спричинить зростання (зниження) суми розподілених постійних накладних витрат, що створює помилкове враження про реальну зміну суми понесених витрат відповідно до зміни обсягу випуску продукції. Тобто постійні вит­рати поводять себе як змінні. Таке трактування витрат може призвести до прийняття рішення, яке виявиться небажаним з фінансової точки зору. Різне трактування постійних виробничих накладних витрат і обране групування витрат знаходять відображення у звіті про прибутки та збитки. При повному калькулюванні всі витрати, які беруть участь у формуванні обсягу реалізованої продукції (прямі й непрямі, постійні та змінні) включаються у розрахунок собівартості цієї продукції, а отже, і у визначення валового прибутку, тобто прибуток характеризується як виручка мінус всі витрати, пов'язані з випуском продукції і понесені для створення обсягу реалізованої продукції.При калькулюванні за неповними витратами в розрахунок собівартості реалізованої продукції, а отже, і у визначення маржинального доходу (внеску) включаються лише змінні витрати. Тобто виручка за мінусом усіх змінних витрат дає маржинальний дохід на покриття постійних витрат, забезпечуючи таким чином внесок у суму прибутку.Проте використовувати калькулювання п за неповними витратами при аналізі рішень слід обережно. Річ у тім, що припущення про відсутність реакції всіх постійних витрат на прийняття рішень умовне, тобто воно коректне лише в короткому періоді. в довгостроковому періоді ці витрати змінюються.Порівнюючи переваги і недоліки обох систем калькулювання більшість зарубіжних авторів роблять висновок, що жодна з них не має абсолютної переваги. На практиці найбільш поширене повне калькулювання. Для багатьох організацій такий вибір продиктований вимогами публічної звітності, а для решти основним аргументом виступає бажання знати «повну» собівартість.