
- •40. Об'єкти витрат і об'єкти калькулювання, калькуляційні одиниці.
- •41. Склад та види собівартості.
- •42.Характеристика і сфера застосування простого, позамовного , попередільного та нормативного методів обліку і калькулювання.
- •46.Складання нормативних калькуляцій.
- •47. Облік зміни норм.
- •53. Сутність бюджетування та його організація.
- •54. Види і форми бюджетів. Загальна характеристика операційного і фінансового бюджетів.
41. Склад та види собівартості.
За складом собівартості :
Технологічна – включає прямі витрати на робочому місці, ділянці; характеризує рівень витрат на здійснення окремих технологічних операцій, на виготовлення окремих деталей, вузлів тощо. При порівнянні собівартості окремих деталей можна прийняти рішення щодо власного виробництва чи придбання деталей у постачальника.
Виробнича – технологічна собівартість збільшена на суму витрат, пов’язаних з управлінням виробничими підрозділами, що випускають продукцію. Характеризує рівень витрат на виготовлення продукції.
Повна – виробнича собівартість, збільшена на суму адміністративних та витрат на збут. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов’язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції.
За ступенем узагальнення данних:
Індивідуальна – характеризує витрати конкретного підприємства по випуску продукції.
Фірмова – включає витрати на виробництво та реалізацію продукції по групі підприємств, які входять до об’єднання, фірми, тресту.
Середньогалузева – характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої на підставі індивідуальних собівартостей підприємств галузі.
За ознакою часу:
Планова – включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на наступний період.
Фактична – характеризує розмір фактично витрачених засобів на випущену продукцію. Так, за способом розрахунку та сферою використання в управлінні виробництвом О.В. Крушельницька розрізняє такі види собівартості:
Нормативна – яка розраховується за поточними тобто діючими нормами використання ресурсів.
Планово-розрахункова – на основі планових норм і нормативів.
Фактична – та, що відображає витрати, що склалися у звітному періоді на виробництво та збут продукції.
крім вище зазначених розрізняє такі види собівартості:
1. Залежно від часу формування затрат:
а) планова; б) фактична; в) нормативна; г) кошторисна.
2. Залежно від тривалості розрахункового періоду:
а) місячна; б) квартальна; в) річна.
3. За складом продукції: а) товарної продукції; б) валової продукції; в) реалізованої продукції;
г) незавершеного виробництва.
Зниження собівартості – один із факторів економії господарських ресурсів і тому є найважливішим резервом зростання прибутку підприємств і підвищення рентабельності виробництва. В умовах ринкових відносин, що розвиваються і поглиблюються, коли кожне підприємство повинно забезпечити розширення і вдосконалення виробництва за рахунок власних накопичень, одним з головних завдань працівників економічних служб, керівників і всіх спеціалістів підприємств є пошук і мобілізація внутрішньогосподарських резервів зниження собівартості продукції (робіт, послуг).
Виходячи зі значення собівартості як узагальнюючого якісного показника виробництва, необхідно поділяти фактори зниження собівартості за двома основними ознаками:
1) за елементами виробництва – праця, предмети і засоби праці;
2) за характером умов і заходів, спрямованих на удосконалення виробництва, що визначають скорочення витрат праці і засобів виробництва на одиницю продукції, а також зниження собівартості за основними елементами.
Основними факторами зниження собівартості при поділі їх за першою ознакою є:
· зростання продуктивності праці і відповідна зміна середньої заробітної плати;
· зниження норм витрачання сировини, матеріалів і палива;
· скорочення транспортних витрат по доставці засобів виробництва;
· зміна цін на засоби виробництва і транспортних тарифів;
· покращення техніко-економічних показників використання основних засобів при встановленій нормі амортизації та їх вартості.
Основними факторами зниження собівартості при поділі їх за другою ознакою є:
1. Впровадження передової техніки – механізація і автоматизація, електрифікація і хімікація виробництва, покращення конструкції виробів, впровадження передових технологічних процесів тощо;
2. Покращення організації виробництва на основі його концентрації та спеціалізації, удосконалення організації управління підприємством та більш раціонального територіального розміщення виробництва, покращення умов матеріально-технічного забезпечення та організації праці тощо;
3. Підвищення кваліфікації і культурно-технічного рівня робітників.
Собівартість — один з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки він:
— комплексно характеризує рівень витрат усіх наявних ресурсів підприємства, а відтак, і рівень техніки, технології та організації виробництва;
- є базою для оцінки економічної ефективності виробництва;
— є базою для встановлення цін на продукцію (роботи, послуги);
- є базою для визначення прибутку підприємства. Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому.
Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг).
До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносяться:
— витрати на підготовку І освоєння виробництва;
— витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;
— витрати, пов'язані з раціоналізацією й винахідництвом;
— витрати по обслуговуванню виробничого процесу* забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;
— витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;
— відрахування на соціальні заходи;
— витрати по управлінню виробництвом тощо.
Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах в межах норм природного убутку. Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються такі її види:
— технологічна—включає лише прямі витрати, пов'язані з підготовкою та виготовленням продукції;
— виробнича — включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції;
— маргинальна (обмежена) — це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції;
— фабрично-заводська — собівартість, до складу якої включаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й адміністративні та інші операційні витрати;
— повна — виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції;
— індивідуальна — характеризує витрати конкретного підприємства, які пов'язані з випуском продукції;
— середньогалузева — характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.
Принцип історичної собівартості, що покладений в основу бухгалтерського обліку, передбачає пріоритетну оцінку активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і споживання.
Згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку до історичної (фактичної) собівартості повинні включатися лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати.