41. Склад та види собівартості.

За складом собівартості :

Технологічна – включає прямі витрати на робочому місці, ділянці; характеризує рівень витрат на здійснення окремих технологічних операцій, на виготовлення окремих деталей, вузлів тощо. При порівнянні собівартості окремих деталей можна прийняти рішення щодо власного виробництва чи придбання деталей у постачальника.

Виробнича – технологічна собівартість збільшена на суму витрат, пов’язаних з управлінням виробничими підрозділами, що випускають продукцію. Характеризує рівень витрат на виготовлення продукції.

Повна – виробнича собівартість, збільшена на суму адміністративних та витрат на збут. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов’язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції.

За ступенем узагальнення данних:

Індивідуальна – характеризує витрати конкретного підприємства по випуску продукції.

Фірмова – включає витрати на виробництво та реалізацію продукції по групі підприємств, які входять до об’єднання, фірми, тресту.

Середньогалузева – характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої на підставі індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

За ознакою часу:

Планова – включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на наступний період.

Фактична – характеризує розмір фактично витрачених засобів на випущену продукцію. Так, за способом розрахунку та сферою використання в управлінні виробництвом О.В. Крушельницька розрізняє такі види собівартості:

Нормативна – яка розраховується за поточними тобто діючими нормами використання ресурсів.

Планово-розрахункова – на основі планових норм і нормативів.

Фактична – та, що відображає витрати, що склалися у звітному періоді на виробництво та збут продукції.

крім вище зазначених розрізняє такі види собівартості:

1. Залежно від часу формування затрат:

а) планова; б) фактична; в) нормативна; г) кошторисна.

2. Залежно від тривалості розрахункового періоду:

а) місячна; б) квартальна; в) річна.

3. За складом продукції: а) товарної продукції; б) валової продукції; в) реалізованої продукції;

г) незавершеного виробництва.

Зниження собівартості – один із факторів економії господарських ресурсів і тому є найважливішим резервом зростання прибутку підприємств і підвищення рентабельності виробництва. В умовах ринкових відносин, що розвиваються і поглиблюються, коли кожне підприємство повинно забезпечити розширення і вдосконалення виробництва за рахунок власних накопичень, одним з головних завдань працівників економічних служб, керівників і всіх спеціалістів підприємств є пошук і мобілізація внутрішньогосподарських резервів зниження собівартості продукції (робіт, послуг).

Виходячи зі значення собівартості як узагальнюючого якісного показника виробництва, необхідно поділяти фактори зниження собівартості за двома основними ознаками:

1) за елементами виробництва – праця, предмети і засоби праці;

2) за характером умов і заходів, спрямованих на удосконалення виробництва, що визначають скорочення витрат праці і засобів виробництва на одиницю продукції, а також зниження собівартості за основними елементами.

Основними факторами зниження собівартості при поділі їх за першою ознакою є:

· зростання продуктивності праці і відповідна зміна середньої заробітної плати;

· зниження норм витрачання сировини, матеріалів і палива;

· скорочення транспортних витрат по доставці засобів виробництва;

· зміна цін на засоби виробництва і транспортних тарифів;

· покращення техніко-економічних показників використання основних засобів при встановленій нормі амортизації та їх вартості.

Основними факторами зниження собівартості при поділі їх за другою ознакою є:

1. Впровадження передової техніки – механізація і автоматизація, електрифікація і хімікація виробництва, покращення конструкції виробів, впровадження передових технологічних процесів тощо;

2. Покращення організації виробництва на основі його концентрації та спеціалізації, удосконалення організації управління підприємством та більш раціонального територіального розміщення виробництва, покращення умов матеріально-технічного забезпечення та організації праці тощо;

3. Підвищення кваліфікації і культурно-технічного рівня робітників.

Собівартість — один з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки він:

— комплексно характеризує рівень витрат усіх наявних ресурсів підприємства, а відтак, і рівень техніки, технології та організації виробництва;

- є базою для оцінки економічної ефективності виробництва;

— є базою для встановлення цін на продукцію (роботи, послуги);

- є базою для визначення прибутку підприємства. Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому.

Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг).

До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносяться:

— витрати на підготовку І освоєння виробництва;

— витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;

— витрати, пов'язані з раціоналізацією й винахідництвом;

— витрати по обслуговуванню виробничого процесу* забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;

— витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;

— відрахування на соціальні заходи;

— витрати по управлінню виробництвом тощо.

Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах в межах норм природного убутку. Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються такі її види:

— технологічна—включає лише прямі витрати, пов'язані з підготовкою та виготовленням продукції;

— виробнича — включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції;

— маргинальна (обмежена) — це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції;

— фабрично-заводська — собівартість, до складу якої включаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й адміністративні та інші операційні витрати;

— повна — виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції;

— індивідуальна — характеризує витрати конкретного підприємства, які пов'язані з випуском продукції;

— середньогалузева — характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

Принцип історичної собівартості, що покладений в основу бухгалтерського обліку, передбачає пріоритетну оцінку активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і споживання.

Згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку до історичної (фактичної) собівартості повинні включатися лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати.