10) Нові інтерпретації факторного підходу

Відзначаючи прогресивну роль авторів доктрини Хекшера - Оліна, які зробили суттєвий крок вперед, розглядаючи порівняльні витрати "як залежне виявлення умов природи функцій виробництва і забезпеченість факторами виробництва", відомий економіст Р. Кейнс вважав за необхідне доповнити аналіз розглядом факторів попиту і пропозиції та їх впливу на величину і структуру зовнішньої торгівлі.

Визнаючи концепцію факторів, відомий американський традиціоналіст-економіст Тауссіг, якого Йозеф Шумпетер назвав американським Маршаллом, особливо виділяє роль затрат капіталу, підкреслюючи, що відмінності у відсоткові величини використовуваного капіталу повинні приводити до іншої структури торгівлі, яка відрізняється від тієї, що передбачає розгляд виключно робочого часу. У книзі "Міжнародна торгівля" він зазначав, що при низькому рівні відсотка в країні виникає тенденція до порівняльної переваги по тих товарах, які вимагають застосування більшого капіталу (капіталоємні виробництва), що веде до розширення експорту товарів цих галузей. І навпаки, високий рівень відсотка обумовлюватиме переваги імпорту цих товарів по відношенню до експорту.

Поділяючи доповнення Тауссіга, Дж. Вайнер констатує, що міжнародна торгівля, міжнародний поділ праці несуть вигоди всім країнам, які беруть у цьому участь, в тому числі й менш розвинутим в економічному відношенні. Він доводить, що грошові витрати і ціни мають тенденцію до пропорційності відносно реальних витрат.

Більше того, підкреслюючи важливість врахування витрат капіталу, Дж. Вайнер вважає, що в довгостроковій перспективі індустріальні країни меншою мірою виграють від зовнішньої торгівлі, ніж аграрні, які експортують сільськогосподарську продукцію. Це пояснюється дією закону спадної продуктивності землі. Тому він обстоює вільну торгівлю і відмову від протекціоністської політики з боку слаборозвинених країн.

С. Харріс також виходить із визначального впливу відмінностей у витратах на міжнародний поділ праці, який забезпечує країнам, що беруть у ньому участь, рівні вигоди від зовнішньої торгівлі. Згідно з теорією, слаборозвинені країни повинні займатися розробкою природних ресурсів, а розвинені - промисловим виробництвом. Це має стимулюватися експортом капіталу у відповідні галузі з боку розвинених країн. Використовуючи економічний ефект від зовнішньої політики, проводячи раціональну внутрішню політику, країна-імпортер капіталу з часом вдосконалює структуру економіки.

Безпосередньо до вказаних концепцій долучаються теорії вивозу капіталу _у які найбільш повно викладені в роботах І. Іверсена і Р. Нурксе. Ці автори виходять із маржиналістської концепції і враховують, що гранична продуктивність капіталу, яка виражається в ставці відсотка, обумовлюється головним чином неоднаковою кількістю капіталу в тій чи іншій країні. Переливання капіталу з одного господарства в інше відбуватиметься до того часу, поки він пропорційно не розійдеться по країнах, що вирівнює його граничну продуктивність і в свою чергу веде до рівноваги в економічному розвитку окремих країн.

На теорію порівняльних переваг у її варіації факторів виробництва спираються і ті, хто активно пропагує державне втручання в економіку, - послідовники Кейнса. Сучасні послідовники неокейнсіанських теорій роблять висновок, що зростання зовнішньоторгового балансу недостатньо, аби країна стала більш розвиненою. Це навіть зворотньо діючий фактор. Але країна повинна відстоювати свої позиції в тих галузях, де їй належить провідне місце порівняно з іншими. Кейнсіанці, на перший погляд, виступають не за політику протекціонізму, а за свободу торгівлі. Але це не дуже узгоджується з їх ідеєю активного державного регулювання.

Разом із тим аналіз багатьох спеціалістів виявив, що у ряді випадків теорія Хекшера-Оліна-Самуельсона не підтверджується практикою розвитку міжнародних торгових зв'язків окремих країн. Відомий так званий "парадокс Леонтьева", у якому загальні положення про переваги використання надлишкових факторів не узгоджувалися з американською практикою, коли в експорті переважала трудомістка, а в імпорті - капіталоємна продукція. Це стосується, зокрема, і Японії. У 50-ті роки ця країна з надлишковими трудовими ресурсами експортувала переважно капіталоємну продукцію.

Було зроблено ряд спроб пояснити виявлену суперечність. Перше пояснення "парадоксу" зводилося до особливостей американської економіки в післявоєнний період, тому модель В. Леонтьєва вважали винятком із правил.

Друге пояснення полягає в структурі фактора праці, підвищенні кваліфікації працюючих, що вимагає випереджаючих інвестицій в освіту. Зокрема, в експорті розвинених в економічному відношенні країн відображається більш висока частка кваліфікованої праці, що означає використання надлишкового фактора саме цього елемента виробництва. Товари, що вивозяться з менш розвинених країн, характеризуються менш наукоємними затратами праці. Зазначений парадокс може бути пояснений заміщенням робочої сили машинами на основі застосування нових технологій.

Трете пояснення зводиться до впливу тарифів на імпорт, які обмежують ввіз і стимулюють виробництво аналогічних товарів у своїй країні. Аналіз структури митних тарифів показав найбільшу захищеність у США саме трудомістких товарів.

Досить переконливим аргументом, який наводить частина економістів щодо пояснення висновків В. Леонтьєва, є той, що значна частка імпортованих у США товарів вимагає для свого виготовлення значної кількості дешевих природних ресурсів, яких немає в США. Тому імпорт капіталоємних товарів обумовлений тим, що США вимушені імпортувати сировину, виробництво якої надзвичайно капіталомістке.

Наведені фактори, цілком очевидно, у сукупності зумовлюють можливість ситуації, яку дослідив В. Леонтьєв.