Фрітредерство
Фритредерство (англ. free trade - вільна торгівля) - напрям в економічній теорії, політики і господарській практиці, яка проголошує свободу торгівлі і невтручання держави в приватнопідприємницьку сферу життя суспільства. На практиці свобода торгівлі зазвичай означає відсутність високих експортних та імпортних мит, а також немонетарних обмежень на торгівлю, наприклад, квот на імпорт певних товарів і субсидій для місцевих виробників певних товарів. Прихильниками вільної торгівлі є ліберальні партії та течії; до противників відносяться багато ліві партії та рухи (соціалісти і комуністи), захисники прав людини і навколишнього середовища, а також профспілки. [Джерело не вказано 1238 днів] Однією з ранніх теорій торгівлі був меркантилізм, що виник в Європі в XVI столітті. У XVIII столітті протекціонізм був підданий різкій критиці в працях Адама Сміта, вчення якого можна вважати теоретичною основою вільної торгівлі. У XIX столітті погляди Сміта отримали більш повне розвиток в працях Давида Рікардо. Основним посилом розвитку «вільної торгівлі» з'явилася виникла в XVIII столітті необхідність збуту надлишкового імпортованого в економіку капіталу розвиненими країнами (Англія, Франція, далі США) з метою уникнення знецінення грошей, інфляції, а також для експорту виробленого товару у країни-учасники та колонії.
Соціальні витрати вільної торгівлі обговорюються вченими, урядами та іншими зацікавленими групами. Аргументи на користь протекціонізму мають економічні (торгівля шкодить економіці) або моральні (наслідки торгівлі можуть допомогти економіці, але мають інші шкідливі наслідки для регіонів) аспекти, а загальний аргумент проти вільної торгівлі полягає в тому, що вона є замаскованим колоніалізмом та імперіалізмом. Моральна категорія, в широкому сенсі, включає проблеми: нерівності доходів, деградації навколишнього середовища, дитячої праці та важких умов праці, гонки на виживання, найманого рабства, посилення бідності в бідних країнах, нанесення шкоди національній обороні та примусових культурних змін [1]. Теорія раціонального вибору припускає, що люди часто розглядають тільки витрати, які вони самі несуть при прийнятті рішень, а не витрати, які можуть нести інші.
7- 8) Абсолютні і порівнялні переваги А.Сміта і Д.Рікардо
Найбільш фундаментальними і послідовними критиками меркантилістської школи в підході до зовнішньої торгівлі були відомий англійський економіст А. Сміт та його послідовник Д. Рікардо. У своїх економічних поглядах класики англійської політичної економії виходили з визначальної ролі виробництва, яке і створює багатство народів. Зокрема, в книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів", яка вийшла у 1776 році, Адам Сміт піддав критиці положення меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами. Він вперше обґрунтував, що реальне багатство країни визначається товарами і послугами, яки ми можуть користуватися її громадяни. Водночас класики вважали, що можливості виробництва, сприятливі умови його здійснення визначаються природними факторами. Підхід з точки зору "природного поділу праці" стосовно зовнішньоекономічних відносин є характерним і для багатьох сучасних економістів. Принцип свободи торгівлі, або вільної торгівлі, дає змогу, згідно А. Сміту, концентрувати зусилля країн на виробництві продукту, орієнтованого на експорт, який вони можуть виробляти дешевше та краще, а імпортувати той, виробництво якого обходиться дорожче. Державі при цьому пропонувалося звести до мінімуму своє втручання у відбір галузей міждержавної спеціалізації, надаючи цю можливість "невидимій руці конкуренції".
Переваги, за А. Смітом, визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво в кожній із країн. Цілком очевидно, що вино у Франції і Португалії виготовляти дешевше, ніж у Шотландії. Зокрема, було б безглуздо вирощувати в Шотландії в оранжереях виноград. З цього погляду Франція має абсолютні переваги.
Абсолютні переваги можуть бути природними і набутими, пов'язаними з певними технологіями, кваліфікацією, культурою виробництва, традиціями тощо. Але чи буде вигідно країні вступати в МЕВ, якщо витрати виробництва на всі види продукції у неї нижчі від витрат можливого потенційного партнера? На це запитання дав відповідь Д. Рікардо у своїй праці "Принципи політичної економії та оподаткування" у 1817 році.
Д. Рікардо, вважаючи пояснення А. Сміта переконливими, в той же час розвинув його теорію, сформулювавши ідею "компаративних" (порівняльних) переваг, які визначаються різницею у витратах, але не в абсолютних, а у відносних або порівняльних розмірах. Його приклад з основної роботи "Начала політичної економії", що вже став хрестоматійним, стосовно вина і сукна, які виробляються в Португалії і Англії (80; 90; 120; 100 людино-днів на одиницю продукції), наочно показує, що, орієнтуючись на розширення менш ємного виробництва, кожна з країн виграє від експортно-імпортних операцій (табл. 1.1). Таким чином, було спростовано панівну тезу про те, що одна країна може отримати виграш від зовнішньої торгівлі винятково за рахунок іншої. Д. Рікардо довів, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, в якій обмін вигідний для кожної. Зрозуміло, що виграш усіх сторін можливий лише за вільної торгівлі. Таким чином, вільна торгівля, стимулюючи міжнародну спеціалізацію, дозволяє кожній країні споживати не меншу кількість товарів, порівняно з періодом до спеціалізації, але мінімізуючи реальні витрати робочого часу на виробництво даного обсягу товарів та послуг.
Таблиця 1.1. Трудозатрати в людино-днях на виробництво одиниці виміру сукна і вина
Враховуючи, що в реальності обмін відбувається при грошовому посередництві, Рікардо довів і те, що відзначена перевага зберігається, якщо враховувати обмінний курс національних валют. За умови незбалансованості експортно-імпортних платежів нерівновага компенсується шляхом зміни курсу валюти або корегуванням цін у тій чи іншій країні.
І все ж таки теорія "компаративних" переваг - ідеальна схема. У реальному житті потрібно враховувати:
- зайнятість;
- небезпеку надмірної спеціалізації;
- багатогранність зовнішніх зв'язків;
- транспортні витрати;
- рівень мобільності ресурсів;
- політичні фактори та ін.
Підтримуючи А. Сміта і Д. Рікардо, К. Маркс у праці "Капітал" наголошував на ролі набутих переваг, в основі яких лежать переваги у технологіях виробництва; соціально-економічних (виробничих) відносинах та особливості дії закону вартостіусвітовому господарстві. До прикладу, Японія - крупний експортер сталі на світовий ринок, хоча при цьому імпортує залізну руду і вугілля - два основних компоненти виробництва сталі. Причини її успіху полягають у тому, що Японія використовує свої переваги, застосовуючи найсучасніші технології для виробництва високоякісної і дешевої сталі.