28) Сучасні факторні умови розвитку мев . Тенденції розвитку сучасного мев

Міжнародні економічні відносини - це система господарських зв'язків між національними економіками окремих країн які реалізуються через відповідні суб'єкти господарювання. МЕВ - особлива форма діяльності, що базується на міжнародному поділі праці, міжнародній спеціалізації виробництва, інтернаціоналізації господарського життя. Поглиблення і розвиток міжнародного поділу праці, спеціалізація виробництва залежать від природних, (географічних, кліматичних, демографічних тощо), а також набутих факторів (технологічних, наукових і науково-технічних тощо). На їх розвиток суттєвий вплив здійснюють соціальні, національні, етнічні, політичні, культурні та інші фактори.

Реалізація різноманітних форм МЕВ їх суб’єктами здійснюється на тому чи іншому рівні, які розрізняються, зокрема, залежно від ступеню інтенсивності їх взаємодії (рис.1):

· Економічні контакти — це найпростіші економічні зв’язки, які мають епізодичний характер і регулюються переважно одиничними угодами, контрактами;

· Взаємодія — стійкі економічні зв’язки на основі міжнародних угод і домовленостей, які складені на тривалий час;

· Співробітництво — міцні економічні зв’язки, на основі спільних, попередньо вироблених і узгоджених намірів, які закріплені в угодах довгострокового характеру;

· Міжнародна економічна інтеграція — це рівень розвитку МЕВ, коли в процесі інтернаціоналізації господарського життя відбувається переплетіння економік двох або більше країн і проводиться узгоджена політика з елементами національного регулювання[13, c. 26-28].

Крім того можливі такі відносини за участю міжнародних організацій:

Залежно від того, які економічні суб’єкти беруть участь в МЕВ, можна виділити відносини на наступних рівнях:

Основними формами МЕВ є (рис. 2):

· Міжнародна торгівля — обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами;

· Міжнародний рух капіталу — переміщення капіталу між країнами світу в пошуках сфери найбільш вигідного його вкладання.

· Міжнародна міграція робочої сили — переміщення між країнами працездатного населення переважно з економічних причин.

Слід відзначити тісний взаємозв’язок між формами МЕВ. Історична первинність міжнародної торгівлі у сучасних МЕВ врівноважена значенням, динамікою та масштабами розвитку інших форм. На практиці досить важко провести чітку межу між різними формами МЕВ, тому в літературі є інші підходи щодо класифікації форм реалізації міжнародних економічних відносин. Так, наприклад, торгівля технологіями може виділятися як самостійна форма МЕВ. Інші автори формою МЕВ вважають міжнародні валютні відносини. Щодо останніх, то необхідно загострити увагу на особливому значенні світової валютної системи для розвитку сучасних відносин між країнами. Сучасні валютні ринки, валютні відносини перетворились із суто обслуговуючих товарні операції та операції руху капіталу у самостійну форму МЕВ[17, c. 31-33].

Найбільш розповсюдженими в світі засобами експортного регулювання є експортне (вивізне) мито та стимулювання експорту шляхом вжиття заходів інвестиційного характеру. Застосування експортного мита щодо поставок певного товару зменшує прибутки від його експорту, сприяючи підвищенню пропозиції цього товару на національному ринку та відповідно зменшенню внутрішніх цін на нього, що набуває важливості в контексті стабілізаційної політики. В міру виводу економіки з кризової ситуації, наближення внутрішніх цін до світового рівня, здійснення ринкових перетворень доцільним є поступовий перехід до політики стимулювання експорту шляхом державного субсидування та залучення приватних інвестицій.

Класичними засобами регулювання імпорту в ринковій економіці є ввізне (імпортне) мито та імпортна квота. В результаті впливу імпортного мита на динаміку прибутків споживачів, виробників та надходжень до державного бюджету країна імпорту в цілому зазнає збитків від вжиття зазначеного заходу внаслідок перевищення сумою збитків споживачів величини прибутків виробників та надходжень до державного бюджету від оподаткування імпорту. Однак, як свідчить світовий досвід, якщо в економіці країни імпорту існують істотні внутрішні проблеми, вирішення яких за рахунок використання інших засобів державного регулювання (наприклад, субсидування, кредитування під заставу майбутніх прибутків) є значно менш ефективним або неможливим, застосування імпортного мита є оптимальним для цієї країни рішенням. Це твердження цілком застосовне до країн з перехідною економікою, використання якими тарифного регулювання імпорту, зокрема в стабілізаційних цілях, на економічно обґрунтованих засадах є цілком виправданим та ефективним. Хоча при цьому уряди цих держав повинні враховувати негативні наслідки вжиття цього заходу.

На відміну від ввізного мита, імпортні квоти повністю нейтралізують будь-який вплив іноземної конкуренції на ціни національного ринку країни імпорту, надаючи імпорту кількісну визначеність. З огляду на вищезазначене, та враховуючи високий ступінь монополізації економіки України та інших країн, народне господарство яких перебуває в процесі ринкової трансформації, очевидно, що застосування в цих державах імпортних квот може дати оптимальний ефект лише за умов паралельного проведення грамотної антимонопольної політики[15, c. 58-59].

У сучасній економічній ситуації стале збільшення обсягів експорту справляє суперечливий вплив на інфляційні процеси в Україні. З одного боку, це явище призводить до поліпшення зовнішньоторговельного балансу та державного бюджету, стримуючи тим самим інфляцію. З іншого боку, оскільки зростання експорту відбувається на фоні сталого спаду виробництва, воно сприяє скороченню товарної пропозиції національної продукції на внутрішньому ринку України, збільшенню на цій основі попиту на імпортні товари, стимулюючи розширення обсягів імпорту, що призводить до діаметрально протилежних результатів. З огляду на вищезазначене очевидно, що для стримування інфляційних процесів розширення обсягів експорту повинно супроводжуватися адекватним зростанням випуску національної продукції, чого можна досягти насамперед шляхом стимулювання в обґрунтованих межах платоспроможного попиту на внутрішньому ринку України. Паралельно повинно проводитися грамотне регулювання експортної сфери, важелі якого умовно можна поділити за їх характером на економічні, адміністративні та технічні.

До економічних важелів експортного регулювання слід насамперед віднести експортне мито; митні пільги, що надаються при імпорті товарів, необхідних для виробництва продукції на експорт; політику щодо захисту інтересів держави та національних товаровиробників в антидемпінгових розслідуваннях, що порушуються іноземними державами проти України; а також інвестиційну політику.

В контексті стабілізаційної політики доцільним є розширення сфери застосування експортного мита з її подальшим скороченням у міру виводу народного господарства з кризової ситуації.

Митні імпортні пільги, що надаються на товари, призначені для використання в експортноорієнтованих секторах економіки, є ефективним засобом стимулювання експорту та поліпшення, таким чином, торговельного балансу. Але при цьому слід ураховувати існування значного кола фінансово-адміністративних труднощів, пов’язаних із складністю процедур повернення раніше сплаченої суми мита, а також проблем, пов’язаних із визначенням частки імпорту в продукції, що експортується. Останні істотно ускладнюють створення механізмів, що передбачають повне повернення сплаченого ввізного мита.

Комплекс дій держави щодо захисту національних інтересів у антидемпінгових розслідуваннях - істотний важіль експортного регулювання. Його основним напрямом є проведення переговорів на міжнародному рівні щодо отримання Україною статусу “країни з ринковою економікою”. Отримання Україною ринкового статусу створить підстави для визначення факту існування демпінгу на базі порівняння української експортної ціни з внутрішньою ціною аналогічної продукції (а не з нормальною вартістю, розрахованою на базі виробничих факторів країни зіставлення) та дозволить позбавити, таким чином, компетентні органи іноземних держав можливості завищення нормальної вартості та вжиття антидемпінгових заходів дискримінаційного характеру стосовно імпорту товарів походженням з України. Це сприятиме поліпшенню експортної складової торговельного балансу та прискоренню стабілізаційних процесів у державі[18, c. 61-63].

Проведення інвестиційної політики, спрямованої на розширення капітальних вкладень в експортноорієнтовані сектори, заохочення приватних (як іноземних, так і вітчизняних) інвестицій у національну економіку, їх захист та запобігання інвестуванню, яке суперечить національним інтересам, також стимулюватиме розвиток експортного потенціалу України, створюючи підстави для стримування інфляції.

Основними адміністративними засобами експортного регулювання є квотування і ліцензування експорту. Істотне скорочення кількості товарних позицій, на які поширюється режим експортного квотування, має як позитивні (поліпшення зовнішньоторговельного балансу, підвищення валютних надходжень від зовнішньої торгівлі за рахунок зростання експорту, запобігання значною мірою прийняттю необгрунтованих рішень щодо експортного регулювання), так і негативні наслідки (скорочення можливостей України щодо запобігання зменшенню товарної пропозиції на національному ринку, що сприяє зростанню обсягів імпорту та відповідно погіршенню стану торговельного балансу). Останнє свідчить про те, що для ефективної нейтралізації зовнішньоекономічних чинників інфляції режим експортного квотування в Україні слід застосовувати лише щодо поставок на експорт гостродефіцитної та стратегічно важливої продукції. З 1993 р. режим експортного ліцензування в Україні також зазнав змін у бік лібералізації. На сучасному етапі доцільним є запровадження по переважній більшості товарних позицій так званого автоматичного ліцензування експорту, яке передбачає видачу державою експортних ліцензій фактично всім суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, які за ними звертаються, що надасть можливість органам державної влади здійснювати облік експортних поставок, простежувати їх динаміку та на цій підставі ефективно реагувати при виникненні негативних тенденцій в експортній сфері, які можуть справити вплив на стан торговельного балансу.

Основною метою вжиття технічних заходів державного регулювання експорту в Україні повинен бути контроль за якістю експортної продукції, що дозволить істотно підвищити її конкурентоздатність, розширити на цій основі обсяги експорту, поліпшити стан торговельного балансу, сприяючи тим самим прискоренню стабілізаційних процесів у державі. На сучасному етапі державний контроль якості повинен поширюватися на переважну більшість експортноорієнтованих товарів. Зменшення радіусу його дії можливе в міру зростання в структурі народного господарства України частки крупних виробників продукції на експорт, а також підприємств, що входять в галузеві асоціації виробників і експортерів, які будуть спроможні частково взяти на себе функції контролю за якістю зазначеної продукції.

Серед економічних важелів імпортного регулювання слід насамперед виділити імпортне мито, митні збори та імпортні податки, а також антидемпінгові та компенсаційні заходи.

У цілому імпортне мито сприяє розвитку протилежних тенденцій у динаміці інфляційних процесів в державі. Його запровадження призводить до зростання цін як на імпортну продукцію (на величину ставки мита), так і на аналогічні товари національного виробництва, внаслідок скорочення товарної пропозиції та зменшення конкуренції на внутрішньому ринку. З іншого боку, впровадження ввізного мита сприяє імпортозаміщенню, захисту галузей національної економіки для підвищення конкурентоздатності яких потрібен певний час, справляючи тим самим позитивний вплив на стан торговельного балансу. Отже, для отримання оптимального позитивного ефекту від вжиття заходів тарифного регулювання імпорту вони повинні супроводжуватися проведенням грамотної антимонопольної та цінової політики.

На сучасному етапі роль антидемпінгових та компенсаційних заходів у системі заходів протекціоністської політики більшості країн світу постійно зростає. Основною задачею, що стоїть на сьогодні перед Україною в цій сфері є завершення найближчим часом роботи над антидемпінговим та компенсаційним законодавством, що дозволить захистити національного товаровиробника від недобросовісної конкуренції з боку імпорту, створюючи додаткові підстави для поліпшення стану зовнішньоторговельного балансу та прискорення стабілізаційних процесів у народному господарстві.

Найбільш поширеними у світовій практиці адміністративними важелями імпортного регулювання є квотування, ліцензування імпорту та обмеження ввозу іноземних товарів у рамках державних закупок. У цілому на сьогодні розширення радіусу дії режиму квотування імпорту за умов паралельного проведення грамотної антимонопольної та цінової політики в Україні може навіть більшою мірою сприяти поліпшенню стану торговельного балансу, ніж вжиття заходів тарифного регулювання, призводячи до впровадження більш жорсткої системи захисту національного товаровиробника, оскільки квоти на відміну від мита забезпечують строгу фіксацію обсягів імпорту. Окрім забезпечення розподілу квот між імпортерами, за імпортним ліцензуванням закріплена також функція запобігання ввезенню на територію держави недоброякісної та/або шкідливої продукції, що дозволяє уникнути бюджетних витрат, пов’язаних з фінансуванням заходів щодо ліквідації збитків, завданих її імпортом суб’єктам господарювання та населенню. У цьому контексті доцільним є запровадження в Україні системи автоматичного ліцензування по імпорту переважної більшості товарів, що надасть можливість швидко перекрити канали ввезення продукції, споживчі або техніко-економічні параметри якої не відповідають українським та міжнародним стандартам, іншим нормативам, шляхом відмови її імпортерам у видачі ліцензій[8, c. 132-135].

Для створення системи обмеження імпорту в рамках державних закупок в Україні необхідними є розробка та впровадження в торговельну практику закону, що визначав би критерії, якими державні підприємства та установи мають керуватися в процесі прийняття рішень щодо придбання товарів національного або іноземного походження. Основними з цих критеріїв повинні бути різниця в цінах та наявність або відсутність вітчизняних аналогів.

Основним адміністративно-економічним засобом імпортного регулювання є тарифні квоти, які передбачають ввезення обмеженої кількості певного товару за звичайними ставками мита в рамках квоти та необмеженої кількості цього товару - за ставками мита, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів імпорту. Запровадження в торговельну практику України тарифних квот створить сприятливі умови для забезпечення ефективного захисту національного товаровиробника та досягнення на цій основі зростання обсягів випуску вітчизняної продукції при паралельному збереженні певного рівня конкуренції на внутрішньому ринку з боку імпорту.

Використання технічних засобів імпортного регулювання (стандартизація, сертифікація, митне оформлення імпортної продукції, встановлення вимог щодо її пакування та маркування, застосування різних форм санітарного та фітосанітарного контролю тощо) за їх безпосереднім призначенням, як це практикується в Україні, дає можливість запобігти надходженню на національну митну територію низькоякісної або шкідливої продукції іноземного виробництва та здійсненню бюджетних витрат на ліквідацію наслідків таких імпортних поставок. Поряд із цим доцільним є також запровадження в зовнішньоторговельну практику України застосування технічних інструментів регулювання імпорту в протекціоністських цілях, яке слід здійснювати під прикриттям захисту прав споживачів (як це робиться в багатьох країнах світу), за допомогою чого можна забезпечити як досягнення необхідного рівня захисту національного товаровиробника, так і вжиття заходів у відповідь щодо українського експорту з боку іноземних держав.

Удосконалення механізму регулювання зовнішньої торгівлі України включає проблеми поліпшення її світової і регіональної геоекономічної структури. Пріоритетним завданням у цьому напрямку є забезпечення взаємовигідних і стабільних економічних зв’язків з країнами СНД, розвиток відносин з ЄС шляхом розширення доступу українських товарів на європейські ринки, зокрема таких, як текстиль, продукція металургійної промисловості та сільського господарства. Важливим є розширення відносин між Україною та країнами “великої сімки”, оскільки саме вони є потенційно найважливішими постачальниками нових технологій і високотехнологічних виробів[3, c. 142-145].