2. Особливості будови деревних рослин

Морфологічну будову рослин, в тому числі деревних, як правило, студенти розглядають пїд час вивчення дисципліни "Ботаніка". Тому зупинимося лише на деяких особливостях морфологічної будови деревних рослин.

2.1. Корінь

У більшості деревних рослин головний корінь функціонує протягом всього життя Коренева система формується із головного кореня та його розгалужень. Лише у сланких форм дерев, кущів, кущиків головний корінь відмирає, замінюється придатковими коренями, що виростають з вузлів стовбура, гілок, інших осей Таким чином у більшості деревних видів є стрижнева коренева система, хоч зустрічається й мичкувата.

За об'ємом і вагою, як ми вже згадували, у деревних рослин у корені переважає ксилема.

Майже всі деревні рослини є мікоризоутворювачами. Разом з гіфами гриба вони формують мікоризу, або грибокорінь, що забезпечує рослинам постачання води і поживних речовин з грунту. Якщо з певних причин мікориза не утворилася, то більшість наших деревних рослин погано ростуть і навіть гинуть.

У багатьох рослин на повітряних пагонах можуть закладатися так звані "повітряні" корені.

2 2. Стебло

Стебло деревних рослин завдяки їх здатності до вторинного росту стають дуже масивними становлять від 50 до 90 % всього об'єму дерева.

Якщо молоді пагони деревних рослин мало чим відрізняються від трав’янистих їх осьові частини - стовбури - відрізняються дуже сильно.

Стовбури дерев виконують три основних функції: провідну, механічну і запасаючу. Відповідно до виконання цих функцій сформувалася будова стовбура. На поперечному перетині він складається з таких структур як кора, камбій, деревина, серцевина.

Кора ізолює і захищає внутрішні частини стовбура від негативного впливу середовища, по корі йде низхідний потік органічних речовин, в ній вони можуть відкладатися про запас. За напрямком ззовні до центру стовбура кора включає такі структури: рітідом, перидерму, первинну кору, флоему (луб).

Рітідом (кірка) - це відмерлі зовнішні пласти перидерми. В одних видів, таких як буки, осика, платани, ці пласти регулярно злущуються і кора залишається гладкою й тонкою. А в інших видів, наприклад, дуба коркового, бархату амурського, модрини сибірської, дуба звичайного формується товстий шар кірки, поверхня якого може бути розмаїтою: рівною, тріщинуватою, пластичною, м'якою, твердою.

Первинна кора є в однорічних стеблах всіх деревних рослин. Проте в старих стовбурах більшості видів деревних рослин вона не зберігається. Виняток становлять рослини з так званим маноксильним типом стебла.

Луб або флоема своєю анатомічною будовою відображає філогенез виду. Вона обов'язково включає в себе провідні та основні тканини, не завжди там присутня механічна тканина, луб може бути як товстим, так і тонким. У цілому кора досить повно відображає особливості кожного виду рослин.

Камбій - вторинна твірна тканина. Він відкладає на внутрішню сторону деревину, а на зовнішню - луб у співвідношенні 4:1. У вторинно деревних рослин (саксаули, клематиси) стебло росте в товщину аномально.

Деревина (ксилема). В анатомічній будові деревини, як і в будові лубу, відображається філогенез виду. За деревиною завжди можна визначити рід, майже завжди - вид рослини. Деревина стовбура несе все фізичне навантаження: вагу стовбура і крони, дію вітру. По деревині піднімається вода, частково в ній відкладаються поживні речовини. Тому в більшості деревних рослин деревина становить до 70-90 % об'єму стовбура, а ще більшу частку за вагою.

Детальніше особливості будови деревини всіх передбачених програмою видів рослин подаються в курсі "Деревинознавство".

Серцевина - це паренхімна тканина, що знаходиться в самому центрі стовбура. Вона може мати характерні для певних таксонів систематичні ознаки: бути пухкою чи перетинчастою, мати певний колір, конфігурацію на поперечному перетині.

За співвідношенням частин стовбура у деревних рослин є два типи будови стебла.

Маноксильні стебла (від грецького manos – пухкий, нещільний і хуlоп – деревина) мають товсту серцевину, відносно слабо розвинену і пухку вторинну ксилему (деревину) та товсту кору. Цей тип будови стебла властивий частині голонасінних: всім представникам класу цикадопсід і роду вельвічія.

Решта голонасінних та абсолютна більшість покритонасінних мають пікноксильний тип будови стебла. У їхніх стеблах кора і серцевина відносно тонкі, а вторинна ксилема (деревина) сильно розвинута і компактна.