32

Основи біології деревних рослин

1. Характерні відмінності деревних рослин від трав’янистих .

2. Особливості будови деревних рослин (корінь, стебло, крона, бруньки).

3. Життєві форми деревних рослин.

4. Онтогенез деревних рослин.

1. Характерні відмінності деревних рослин від трав’янистих

Із літературних джерел дізнаємося, що вже в стародавніх Греції і Римі, за п'ять століть до народження Христа, створювалися посадки дерев і кущів. А в працях "батька ботаніки" Теофраста (IV століття до н.е.) рослини поділено на дерева, кущі, напівкущі та викладено зміст цих понять.

Деревні рослини відносяться до різних систематичних груп, але всі вони, навіть філогенетично дуже віддалені, в процесі тривалої еволюції виробили однакові пристосування до умов середовища.

Усі деревні рослини є багаторічними рослинами, в яких щороку повторюється цикл розвитку. Причому, серед них є полікарпічні види, котрі цвітуть і плодоносять щороку, або періодично щокілька років. Хоча й рідко, але зустрічаються серед деревних рослин монокарпічні види, які плодоносять один раз в житті, після чого відмирають (деякі агави, бамбуки, пальми, ферули, цукрові тростини). Як бачимо, всі без винятку монокарпіки є представниками класу однодольних покритонасінних.

Надземна частина деревних рослин здебільшого повністю, рідше частково, зберігається протягом багатьох років. У частини деревних рослин багаторічними є також листки. Надземна частина деревних рослин має анатомічні і морфологічні пристосування до перенесення низьких зимових температур. Бруньки відновлення, що дають початок новому приросту, розміщені у деревних рослин високо чи низько над поверхнею землі. Для захисту від втрати вологи у морози чи спеку вони здебільшого прикриті видозміненими листочками - бруньковими лусками.

У трав’янистих рослин надземна частина здебільшого однорічна і багато трав’янистих рослин є однорічними. У більшості трав надземна частина рослини щороку відмирає, бруньки відновлення розміщені або під землею, або на рівні поверхні землі. В останньому випадку вони прикриті живими прикореневими листками, залишками відмерлих стебел і листків, а в зимовий період – снігом. Трав’янисті багаторічники не мають анатомічних і фізіологічних пристосувань до перенесення низьких температур повітря, тому вони можуть зберегтися зимою живими якщо будуть прикриті грунтом чи снігом.

Усі деревні рослини, за винятком напівкущів і напівкущиків, щороку починають свій ріст на тій висоті, до якої вони доросли в минулому році. Тому розміри деревних рослин щороку збільшуються. З роками все вище піднімається і листовий асиміляційний апарат. Це надає деревним рослинам переваг у конкуренції за світло. Водночас виникає необхідність доставляти листкам воду на висоту декількох десятків метрів. Дереву потрібно розвивати потужну водопровідну систему Щоб забезпечити забір води з грунту та швидке і безперебійне постачання її листкам.

Надземна частина деревних рослин досягає величезних розмірів і ваги. Наприклад одне найбільших дерев секвоядендрона гігантського "Генерал Шерман" із Національного секвоєвого парку в Каліфорнії має висоту 83 м, діаметр стовбура при основі 11 метрів, загальну вагу дерева до 6000 тон. Пересічно дерева мають масу не таку велику, всього кілька тон. Така маса рослини знаходиться під дією сили тяжіння та сили вітру. Але в дерев є потужна структура, в складі котрої є клітини з потовщеними та здерев'янілими вторинними оболонками. Тому гілки, стовбур і коріння дерева не деформуються і не ламаються.

Анатомічною структурою, що має у своєму складі водопровідні та механічні тканини з потовщеними і здерев'янілими вторинними оболонками є ксилема, тобто деревина. Саме вона може одночасно виконувати водопровідну і механічну функції. Деревна складає за об'ємом та вагою до 90 % і навіть більше у стеблах та коренях деревних рослин. Іншими словами стебло і корінь деревних рослин здерев'янілі.

У трав’янистих рослин теж є ксилема з водопровідними та механічними тканинами з потовщеними та здерев'янілими вторинними оболонками клітин. Але у них ксилеми незрівнянно менше.