Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій по ВЕМ.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
577.02 Кб
Скачать

Тема 3. Внутрішні ціни та методи їх формування

  1. Функції і система внутрішніх цін на підприємстві.

  2. Методи формуванні внутрішніх цін.

  3. внутрішні ціни як інструмент організації внутрішньовиробничих економічних відносин.

    1. Функції і система внутрішніх цін на підприємстві.

Внутрішні ціни на підприємстві застосовуються при обліку продукції при передачі підрозділами одне одному товарів чи послуг. Вони розраховуються умовно, без здійснення реальних платежів.

Це основа договірних відносин між підрозділами, при передачі продукції на склад, при оформленні заявок на поставку тих чи інших товарів, матеріалів чи послуг.

ФУНКЦІЇ внутрішніх цін:

  • вимірююча. Через формування внутрішньої ціни здійснюється облік витрат на підприємстві.

  • стимулююча. Можна виміряти прибутковість кожного підрозділу підприємства.

Встановлення внутрішніх цін являється обліковою операцією і ускладнюється через відсутність реального грошового обігу. При централізованій структурі управління підприємством, внутрішня ціна встановлюється керівництвом і не підлягає коливанням, обговоренню. Це дозволяє уникнути витрат часу на обговорення і встановлення ціни.

При децентралізованій системі управління, коли структурні підрозділи володіють відносною господарською самостійністю, вони можуть визначати внутрішню ціну на свою продукцію. При цьому можуть різко визначитися сильніші прибутковіші підрозділи та слабкі нерентабельні.

Встановлення внутрішніх цін також залежить від методів керування, яких застосовує апарат управління даного підприємства.

Якщо дані методи зорієнтовані на виробництво, то внутрішня ціна буде цілком залежати від витрат даного підрозділу на виробництво плюс норма прибутку.

Якщо дане керівництво більше тяжіє до маркетингових методів, то ціна формується як різниця між ринковою ціною на даний продукт та витратами на виробництво. Саме така система найбільше застосовується провідними компаніями світу при процесах кооперації, диверсифікації та децентралізації.

На підприємствах України внутрішні ціни широко не використовувались. Але при переході до нових методів господарювання, коли заробітна плата напряму залежить від прибутку підприємства та кількості виробленої продукції, тобто від результатів діяльності, внутрішні ціни стали важливим економічним елементом управління структурними підрозділами. З їх допомогою керівництво підприємства орієнтує роботу підрозділів згідно із стратегічними цілями всього підприємства, контролює роботу, не застосовуючи жорстких показників чи планових завдань по випуску продукції чи регламентації фонду заробітної плати.

Внутрішні ціни є критеріями вартісної оцінки роботи підрозділів, взаємопов’язані із системою критерії роботи всього підприємства, і служать орієнтиром для всіх структурних підрозділів підприємства.

    1. Методи формуванні внутрішніх цін.

МЕТОДИ встановлення внутрішніх цін:

  • на рівні ринкових цін;

  • на основі витрат виробництва;

  • договірні.

При використанні першого методу за розрахункову базу приймають поточну ринкову ціну на даний продукт, матеріал, комплектуючі. При відсутності на ринку даного товару, беруть ціну на аналогічний продукт. При відсутності часу на детальні маркетингові дослідження цін, беруть усереднену ринкову ціну.

Недолік: може призвести до завищення ціни підрозділу і ланцюгової реакції підвищення цін у внутрішньому обігу. Це може призвести до завищення ціни на кінцевий продукт та зниження його конкурентоспроможності.

Альтернативою такому розрахунку внутрішніх цін є їх визначення на основі фактичної ціни реалізації кінцевої продукції. При цьому розрахунок іде в зворотному порядку: з фактичної ціни віднімають витрати та норму прибутку кожного підрозділу-постачальника.

Визначення норми прибутку: на галузевому рівні, на рівні підприємства, середній, рівний для всі підрозділів. Але при будь-якому розрахунку розміри прибутку можуть бути завищені та призвести до нездорової конкуренції між підрозділами.

Другий метод найбільш широко застосовується вітчизняними підприємствами. Розрахунок базується на основі собівартості виробництва того чи іншого товару чи послуги. На думку західних економістів це призводить до завищення цін підрозділів, коли даний проміжний продукт вигідніше купувати у зовнішніх постачальників. Такі ціни на несуть стимулу до зменшення ціни. Тому оптимальним варіантом вважається формування внутрішньої ціни виходячи із собівартості плюс норма прибутку. Тоді така структура ціни наближається до ринкової.

Третій метод використовується при корпоративній системі управління. При цьому потрібно дотримуватись деяких правил:

  • постачальники і споживачі мають свободу вибору в реалізації і придбанні товару;

  • сторони повинні інформувати одна одну про можливі альтернативи.

Такі ціни встановлюються шляхом переговорів, не виключений суб′єктивізм, вимагає багато часу, загрожує виникненням конфліктів.

Загалом, розмір внутрішньої ціни встановлюється в рамках різниці між ринковою ціною та витратами підрозділу.

Внутрішні ціни підприємства – основний інструмент фінансового контролю за роботою підрозділів, створює стимул для підвищення ефективності їхньої роботи.

Незалежно від того, який метод застосовується при визначенні внутрішніх цін, прибуток між підрозділами підприємства розподіляється по залишковому принципу. Тобто, розподіляється лише та частина прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після виплати податків, розрахунків з бюджетом, кредиторами, виплати дивідендів та створення фондів (накопичення, резервний, споживання).

Як же розподілити прибуток між підрозділами? Розподіл відбувається пропорційно витратам підрозділу на виробництво продукції (Сп). За основу береться виробнича собівартість (виробничі витрати підрозділу) і додані витрати (витрати допоміжних та обслуговуючих господарств).

Сп = Св + Вд

Коефіцієнт розподілу прибутку q розраховується:

q = П / ∑Cп

∑Cп – сума виробничих собі вартостей всіх підрозділів,

П – чистий прибуток підприємства.

Даний коефіцієнт доводиться до всіх підрозділів у вигляді нормативного коефіцієнта.

Тоді, внутрішня планово-розрахункова ціна i–того виробу j-того підрозділу:

Ц пл-розр i j = Сп х q

Із своєї частини розподіленого прибутку підрозділ може створювати власні фонди. Це їм дає можливість заохочувати трудовий колектив, розвивати технічну базу виробництва.

На виробництві часто використовують коригуючі коефіцієнти, що дає можливість врахувати специфіку роботи даного підрозділу. Одним із таких коефіцієнтів часто виступає фондоозброєність. Даний показник залежить від технології, що застосовується, і в різних підрозділах має різне значення і відображає виробничі можливості підрозділу.

Фондоозброєність визначається за формулою:

Ф = А / Тпл;

А – амортизаційні відрахування;

Тпл – планова трудомісткість продукції.

На вітчизняних підприємствах широко використовуються в ролі коригуючих коефіцієнтів зарплатомісткість та трудомісткість виробництва, але вони відображають тільки витрати живої праці, не враховуючи технічних можливостей підрозділу. Тому доцільно дані показники коригувати на фондоозброєність:

Тк = Тпл х (Фп / Фс)

Фп, Фс – фондоозброєність підрозділу та фондоозброєність в середньому по підприємству,

Тк, Тпл – трудомісткість коректована та трудомісткість планова.

Такий підхід стимулює максимальне використання виробничих потужностей та встановлення нижчих цін.

При розглянутому вище підході до формування внутрішньої ціни не враховуються якісні показники проміжної продукції, які в свою чергу впливають на якість кінцевого продукту. Тому застосовують систему надбавок і знижок за якість продукції, яка вимірюється в балах. Бальна оцінка базується на експертній оцінці якості продукції. Створюється комісія експертів (головний конструктор, головний технолог, головний інженер, начальник цеху), яка на основі техніко-конструкторської документації визначає вплив якості продукції даного підрозділу на якість кінцевої продукції.

Рівень надбавок даного цеху визначають за формулою:

∆Цir = Вir х (∆Цqr / Вqr);

∆Цirнадбавка ціни по i–тому виду проміжної продукції за r– тий якісний параметр;

∆Цqr надбавка ціни по q–тому виду готової продукції за r– тий якісний параметр;

Вir кількість балів по i–тому виду проміжної продукції за r– тий якісний параметр;

Вqrкількість балів по q–тому виду готової продукції виду за r– тий якісний параметр.

Даний підхід дасть можливість взаємопов′язати якість роботи даного підрозділу та величину його внутрішньої ціни, створити додатковий мотиваційний механізм підвищення якості без додаткового адміністративного нагляду та жорсткий методів контролю.