2. Структуризація виробничої системи підприємств.

Основою формування виробничих структур підприємств у більшості галузей промисловості є виробничий процес виготов­лення продукції. Основні фази цього процесу — заготівельні, об­робні, складальні, випробувальні — дають змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги.

Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес ви­готовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в осно­ву виробничої структури підприємства. Основними рівнями типової виробничої структури є: цех — відділення — дільниця — бригада — робоче місце.

Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвит­ку під впливом удосконалення техніки, технології, форм органі­зації виробничих процесів та інших чинників.

У процесі формування виробничої структури необхідно вра­ховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють умови побудови раціональних структур. До зовнішніх чинників відносять економічні, правові, науково-технічні, соці­ально-культурні. екологічні, до внутрішніх — цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо.

Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:

1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;

2) орієнтацією виробництва;

3) організаційним середовищем:

4) місцем розташування виробництва.

Є три типи виробництва:

- одиночне – малий обсяг різноманітних виробів, повторення виробництва яких не передбачається.

- серійне – номенклатура продукції обмежена, виготовлення окремих виробів періодично повторюється серіями значного обсягу.

- масове – мала номенклатура продукції, великий обсяг безперевного виготовлення однакових виробів.

Існують два основні принципи організації виробничого процесу — технологічний та предметний. Тех­нологічна структура передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного процесу. Підрозділи створюються за принципом технологічної однорідності.

У разі предметної структури основні цехи підприємства спеці­алізуються на виготовленні будь-якого виробу, групі однорідних виробів, вузлів, деталей з використанням найрізноманітніших технологічних процесів і операцій. У цехах предметної спеціалі­зації взагалі здійснюється замкнутий цикл виробництва, у зв'язку з чим їх часто називають предметно-замкнутими.

Загальним напрямком поліпшення «керованості» об'єкта та підвищення гнучкості виробництва є ма­ксимально можливе спрощення його виробничої структури. Воно досягається як скороченням кількості елементів системи, так і спрощенням зв'язків між ними, а також підвищенням стабільнос­ті функціонування системи.

3. Структуризація системи управління підприємством.

Будь-яке підприємство є складною ієрархічною системою, яка складається зі ступенів: робоче місце, дільниця, цех, виробництво. Кожний верхній щабель являє собою елемент зовнішнього се­редовища для нижніх ступенів, а кожен нижній є елементом вну­трішнього середовища для верхнього. Усі ступені ієрархії можуть підрозділятися на функціональні підсистеми, які мають об'єкт суб'єкт управління за аналогією з кібернетичними системами.

Застосування системного підходу дає змогу виділити в діяльності підприємств спеціальні функції як відносно відокремлені компоненти.

У межах підсистем здійснюються певні види діяльності, їх відносна самостійність, визначеність цілей і а зміст дають їм мож­ливість інтегруватися у функціональні підсистеми:

1. Організація виробничих процесів: технічна підготовка ви­робництва. виробничі та трудові процеси, забезпечення якості продукції.

2. Елементна складова виробництва: будівлі, споруди, вироб­ничі приміщення, устаткування, пристрої, прилади; предмети праці певних властивостей: кадри різних рівнів кваліфікації.

3. Виробнича інфраструктура підприємства: технічне обслуго­вування і ремонт основних матеріальних елементів виробничої системи, її матеріально-технічне й енергетичне забезпечення та транспортне обслуговування, а також складське і тарне господар­ство. збут готової продукції.

4. Управлінська підсистема підприємства: техніко-економічне планування, фінансування, бухгалтерський облік, науково-тех­нічний та соціальний розвиток підприємства.

Кожна ланка та функціональні підсистеми підприємства подіб­но до кібернетичних систем мають «вхід», «процес» і «вихід». Усе це зумовлює наявність у них об'єктів і суб'єктів управління, які пов'язані між собою каналами зв'язку. Залежно від пріоритетів і мети діяльності функціональні підсистеми підприємства підля­гають перегрупуванню. Наприклад, однорідні елементи і зв'язки за функціональним змістом об'єднують у підсистеми: технічну, технологічну, організаційну та соціальну.

Традиційно на вітчизняних підприємствах застосовується лінійно-функціональна модель організації структури управління підприємством. В даній моделі лінійні органи управління доповнюються відповідними функціональними структурами, що дає змогу всебічно обґрунтовувати те чи інше управлінське рішення.

Проте останнім часом все частіше застосовується дивізіональна організація структури управління, в якій поєднується централізоване планування та децентралізоване функціонування виробничих підрозділів. Це обумовлює залежність фінансового стану підрозділів від результатів їхньої діяльності.