8.2 Види господарських договорів

Теорія зобов’язального права класифікує господарські договори за кількома критеріями:

-за критерієм обов'язковості: плановані (укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) і регульовані (укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин);

-за строками дії: довгострокові (укладаються на строк понад п'ять років; в них переважають організаційні елементи), середньострокові (строком дії від одного до п'яти років; організаційні елементи в таких договорах врівноважені з майновими), короткострокові (строком дії до одного року; в цих Договорах переважають майнові елементи) та разові (укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи);

-за взаємним становищем сторін: вертикальні (укладаються між нерівноправними суб'єктами — органом господарської о керівництва та підпорядкованим йому підприємством; наприклад, державний контракт) та горизонтальні (укладаються між рівноправними суб'єктами);

-за економічним змістом та юридичними ознаками: договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни, комісії, консигнації, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

-договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг); підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

-транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.); договори на надання банківських послуг (договори на розрахунково-касове обслуговування, банківського кредитування, факторингу та ін.); договори на надання інших послуг (щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.); договори про спільну діяльність, в т. ч. установчі договори щодо створення господарських організацій корпоративного типу.

8.3 Функції господарського договору

Функції господарського договору – це передбачені або санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.

Господарський договір виконує такі функції:

— регулятивну, тобто регулює відносини між сторонами на підставі закону, але з урахуванням специфіки конкретного господарського зв'язку, доповнюючи прогалини закону (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом).

— координаційну, яка полягає в тому, що сторони господарського договору виробляють умови цього договору шляхом погодження між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не співпадають, а задовольнити свої потреби кожна з них може лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільне прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку;

— функцію інструменту планування . Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання перш за все орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання закладає відповідні покажчики у свої виробничі програми;

— контрольну, яка полягає в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Якщо суб'єкт господарювання уклав договір на збут (продукції, робіт, послуг), який в сукупності забезпечує повне або таке, що близьке до повного, завантаження устаткування і зайнятості трудового колективу, це свідчить про те, що його діяльність потрібна суспільству.

- охоронну, сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобов'язань.