
- •Передмова
- •Платон. «Федон» Коментар
- •Доказ другий: знання як пригадування.
- •Доказ третій: само тотожність ейдоса душі
- •Доказ четвертий: теорія душі як ейдоса життя.
- •Висновок для душі
- •Текст / 63 c – 107 b
- •Четыре доказательства бессмертия души. Аргумент первый: взаимопереход противоположностей
- •Аргумент второй: знание как припоминание того, что было до рождения человека
- •Аргумент третий: самотождество идеи (эйдоса) души
- •Аргумент четвертый: теория души как эйдоса жизни
- •Платон. «Бенкет» Коментар Вступ. Розвиток поглядів на Ерота.
- •Промова Сократа
- •Загальні висновки до діалогу.
- •Текст 201 d – 212 b
- •Платон. «Держава» (метафізична доктрина) Коментар Вступ. Роль філософів у Державі.
- •Три начала душі
- •Вчення про Благо
- •Вчення про світ видимий і світ умосяжний
- •Діалектичний метод і окремі науки
- •Міф про печеру – ядро платонівського ідеалізму
- •Текст Платон «Государство» IV книга. 435 c – 436 b
- •Платон «Государство» IV книга 440 е – 442 d
- •Платон «Государство» IV книга 444 d
- •Платон «Государство» VI книга 504 d – 511 e
- •Идея (эйдос) блага
- •Платон «Государство» VII книга 514 a – 517 d Символ пещеры
- •Платон «Государство» VII книга 531 d – 534 e Диалектический метод
- •Розділ 2. Наука мудрості – філософія
- •Історико-філософський огляд учень про начала буття. Розділ 3. Чотири причини буття та їх рецепція у стародавніх мислителів.
- •Розділ 6. Платон
- •Розділ 7. Деякі висновки
- •Книга четверта Обґрунтування онтології і логіки Розділ 1. Предмет першої філософії
- •Розділ 3. Закон суперечності - основний закон буття.
- •Розділ 7. Закон виключеного третього.
- •Розділ 8. Проти релятивізму софістів
- •Книга Сьома. Вчення про сутність Розділ 1. Про природу сутності
- •Розділ 2. Про суще і сутність
- •Розділ 3. Чотири основні значення сутності
- •Розділ 4. Суть буття
- •Розділ 6. Відношення між суттю буття речі і річчю
- •Розділ 7. Впровадження до метафізики понять матерії і форми
- •Розділ 8. Далі про матерію і форму
- •Розділ 10. Співвідношення матерії і форми з сутністю
- •Розділ 17. Сутність як причина речі
- •Книга дев'ята. Вчення про можливість і
- •Розділ 3. Енергія і ентелехія
- •Розділ 6. Метафізика можливості і дійсності
- •Розділ 7. Метафізика можливості і дійсності(продовження)
- •Розділ 8. Метафізика можливості і дінсності(закінчення)
- •Книга дванадцята. Теологія Аристотеля Розділ 6. Теорія вічного нерухомого рушія
- •Розділ 9. Верховний Розум і його природа
Доказ другий: знання як пригадування.
За допомогою одного ми завжди пізнаємо інше. За цією ось річчю ми пригадуємо її смисл, поняття: за рівними речами пригадується рівність сама у собі. Однак предмети, яким притаманна рівність, розрізняються за іншими ознаками (наприклад, рівні за довжиною ложка і ручка), в той час як рівне саме у собі є незмінним, зовсім однаковим для рівних предметів. Тому для визнання цих різних предметів у якомусь сенсі рівними, треба заздалегідь, та мати поняття рівності. Це поняття існує раніше рівних предметів і тільки згадується при співставленні цих предметів. Таким чином, ми ще до народження володіли розумінням того, що рівне (або прекрасне, добре, священне і т. п. – всього того, що є буття саме в собі). Чуттєві, змінні, плинні речі самі собою не дають чистого поняття своєї сутності, а лише збуджують у нашій душі пригадування про сутність, котра перебуває у потойбічному світі. З цього робиться висновок, що наші існували перед нашим народженням, перебували у потойбічному світі разом з сутностями речей, споглядали їх, тобто передіснували. При сполученні цього доказу з першим (про взаємний перехід протилежностей) Платон вустами Сократа робить висновок, що душі не лише передіснують, але й існуватимуть по смерті тіл (73а-78в)
Доказ третій: само тотожність ейдоса душі
Окремі речі (люди, коні, предмети одягу) завжди є різними, змінними, перебувають у становленні. Тому вони завжди складні, перебувають у взаємному внутрішньому протиріччі з собою. Але становлення передбачає деякий субстрат – те, що стає, «не те ж саме» (нетотожність)обумовлює «те ж саме» (тотожність); складне виявляє просте, що його утворює. При цьому нетотожне, те, що стає, осягається відчуттями, а тотожне (само тотожна і проста сутність) – лише розумом. І хоч душа і тіло є чимось єдиним, вони складають одну істоту, а в тім душа уподібнюється тотожному, божественному, керуючому, невидимому, а тіло – змінному, земному, керованому, видимому.
Навіть тіло за допомогою мистецтва бальзамування або з причини сприятливих умов може зберігатися якийсь час без душі. Поготів може зберігатися душа по звільненні від тіла: - або у чистоті, красі і розумності, у спілкуванні з богами, одержуючи винагороду, у разі коли вона за життя утримувалася від тілесної хіті і прагнула осягнути істину через філософію; - або у стані важкості, нерозумності, порочності, неподалік від покинутого нею тіла, якщо вона за життя слухалась тіла, а не керувалася філософією; несучи на собі покарання і постійні переселення у грубі тіла тварин.
У співрозмовників Сократа виникають деякі сумніви. Сіммій запитує: якщо душа є такою, то чи не має вона бути подібною до гармонії звуків, що їх створює ліра; і до того ж після руйнування ліри чи не гине й душа? Сократ відповідає Сіммію, що душа не є гармонією на кшталт гармонії, створюваної лірою. Вона існує вже перед існуванням тіла у виді сутності, що називається буттям. Раніше ніж бути гармонією тіла, вона вже є сама в собі душею. Будучи активною щодо тіла, вона є не гармонією тіла, а навпаки, сама встановлює цю гармонію, сама настроює тіло-ліру, або розстроює його.
Кебет запитує Сократа: якщо душа й існує перед тілом, то чи існуватиме вона по смерті тіла, а якщо так, і до того ж зазнає кілька перевтілень, то чи не виснажиться вона, чи не загине? (78в-96а)
Відповіддю Сократа Кебету є четвертий доказ безсмертя душі.