2 Україна в другій половині хvіі ст. Руїна: її соціально-політична сутність та наслідки.

Період у житті українського народу після смерті творця Української держави – гетьмана Б. Хмельницького (27 липня 1657 р.), характеризувався складною соціально-політичною ситуацією. З часом козацька старшина посилила наступ на права рядового козацтва, зростала залежність українських селян від землевласників. Окрім того, повернення до феодальних порядків загострило протиріччя між селянами, козацькими низами та українською шляхтою і козацькою старшиною, що привело до збройних виступів пригнічених.Боротьба за гетьманську булаву після смерті Б. Хмельницького відкинула принцип спадковості гетьманської влади, що привело до перемоги І. Виговського. Не дивлячись на досвідченість, він припустив ряд вагомих політичних прорахунків, які спричинили початок громадянської війни.

Причини

- відмова політичної еліти реалізувати

національну державну ідею;

- вихід на перший план регіональних

політичних інтересів

- орієнтація різних угрупувань України

на іноземні держави у вирішенні

внутрішніх проблем, а звідси

їх втручання.

Наслідки

- знівелювання влади гетьмана на українських землях;

- розчленування України на

Лівобережжя та равобережжя;

- призупинено намагання

прогресивних сил об’єднати

українські землі в одну ержаву.

Варіант 6

1. Ґенеза українського козацтва та його історична роль: передумови виникнення, джерела формування, основні функції українського козацтва.

Перші згадки про українських козаків відносяться до кінця ХV століття, хоча саме їхнє виникнення відбулося в більш ранній період. Ще за часів Київської Русі літописи згадують про існування на кордоні руських земель і кочового Степу бродників і берладників — вільних людей, котрі не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на половців і візантійські володіння.

Наприкінці ХV — у першій половині ХVІ століття на українсько-татарському прикордонні знаходилися й українські бояри-лицарі, які очолювали загони, що боролися з татарськими наїздами. До другої половини ХVІ століття існувала також аморфна прикордонна військово-промислова спільнота бояр-козаків і бояр-шляхтичів. До початку ХVІІ століття усі ті спільноти ввійшли до козацького стану.

Старости прикордонних земель використовували фортеці для захисту кордонів, формуючи з козаків бойові загони.

Козацтво, яке швидко перетворилося на значну військову силу, уже до початку ХVІІ століття стало найважливішим чинником захистуУкраїни від татаро-турецької і польсько-католицької загрози.

2. Соціально-економічний розвиток України у хvііі ст. Зміни в промисловому та сільськогосподарському виробництві. Юридичне запровадження кріпосного права (1783 р.).

У Росії на початку ХVІІІ століття Петро І запроваджував модернізаційні реформи в державному управлінні, фінансовій сфері, економіці, армії. Їх успішна реалізація сприяла формуванню сильної централізованої монархічної держави і автономних прав Гетьманщини. Гетьман же Іван Мазепа своїм ідеалом вбачав станову державу західноєвропейського типу при збереженні та функціонуванні традиційного козацького устрою. Головною умовою внутрішнього забезпечення своїх особистих планів він вважав формування української аристократичної верхівки. Щоб цього досягти, він надавав козацькій старшині значні земельні володіння, права і привілеї. Це в свою чергу викликало протест зі сторони простого люду. Тому у вирішальний момент селяни і широкі маси козацтва не підтримали план І. Мазепи. Наступні десятиліття характеризувались наступом російського царизму, результатом чого стало обмеження і знищення гетьманства та автономії українського народу.

Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо).

Система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, закріплювалася державною владою. На українських землях кріпацтво існувало з часів Київської Русі. У період польсько-литовської держави (XVI ст.) закріпаченими стали 20 % селян. На Закарпатті утверджується на початку ХVІ ст. Визвольна війна середини ХVІІ ст. спричинила фактичне зникнення кріпацтва на більшості території України. На Лівобережжі й Слобожанщині відновлюється за указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 р. Скасоване в Галичині та Буковині в 1848 р., а в Росії та Україні — у 1861 р. Фактично існувало за часів сталінської диктатури в СРСР, коли позбавленим паспортів колгоспникам було заборонено залишати земельні ділянки без дозволу влади.

Варіант 7