2 Проаналізуйте Переяславсько-Московський договір, «Березневі статті б.Хмельницького» 1654 р. Та їх наслідки.

Переяславська рада. Пізніше, 9 жовтня 1653 року, в Україну було направлено надзвичайну дипломатичну місію на чолі з В. Бутурліним для виконання рішення Земського собору. Під час переговорів мали місце непорозуміння та різниця в поглядах. 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький зібрав у Переяславі загальновійськову Генеральну раду і виголосив промову, в якій охарактеризував вкрай складні умови, які склались в українському суспільстві за шість років війни і вказав на єдиний вихід – це піддатися під захист сильної держави і отримати від неї військову допомогу. Але не всі прийняли рішення Переяславської ради. Так, присягу цареві відмовився дати Іван Богун, який після Б. Хмельницького вважався стратегом “номер один”, не було також уповноважених від Запорозької Січі.

На жаль, у Переяславі українська сторона не отримала ні одного офіційного документа, в якому б чітко визначались умови “об’єднання двох держав”. Остаточний договір було вкладено в Москві, в березні 1654 року – так звані Березневі статті.

Березневі статті. Проект договору складався з двадцяти трьох статей, які були підготовлені в Україні та передбачали зміст майбутніх міжнародних відносин між Україною і Московською державою, затвердження якого без змін означало б самостійність України і гарантувало зобов’язання зі сторони Росії забезпечити українському народу незалежність. Після обговорення 21 березня проекту договору було сформовано лише одинадцять статей. 27 березня 1654 року цар підтвердив їх жалуваною грамотою, визначав права, вольності Війська Запорозького та української шляхти, обрання гетьмана, визначав кількісний склад збройних сил України. Цар видав жалувану грамоту православному духовенству. Гетьман, перш за все, розглядав цей договір як угоду про військову допомогу в боротьбі проти польської шляхти і юридичний гарант закріплення прав і вольностей Української держави. Але, на жаль, як пише О. Апанович “…історія українсько-російських взаємин не пішла шляхом Переяславської угоди. Надто різні були національно-державні інтереси, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною”.

Варіант 5

1 Соціально-економічний розвиток Київської Русі. Формування аграрного суспільства: еволюція господарства та відносин власності.

Соціальна структура Київської Русі. Розвиток державності в Київській Русі тісно пов’язаний з динамікою державного управління та соціальною структурою Русі. В процесі формування феодальних відносин, внаслідок подальшого поділу праці виділилися окремі суспільні верстви та соціальні групи, які суттєво впливали на становлення та розвиток державності. З населенням від 3 до 10 млн., на території майже 800 тис. кв. км. Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи, яка швидко розвивалася в соціальному відношенні.

Основні групи населення Київської Русі:

- Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.

- Основна група – селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапляли в економічну залежність від князів і бояр: платили їм данину, виконували примусові роботи.

- “Холопи” – раби – використовувалися в домашньому господарстві.

-Міщанство – складало багаточисельну верству. За приблизними розрахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис. чоловік) і Новгород (до 30 тис. чоловік).

- Духовенство – формується з прийняттям християнства. У 988 р. Володимир оголосив на всіх теренах Київської Русі християнство державною релігією. Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників. Запровадження християнства мало велике значення для зміцнення Київської Русі:

З появою християнства розпочинається новий етап розвитку Київської Русі, який сприяв швидкому її зростанню;

Православна християнська церква освячувала князівську владу, зміцнювала її авторитет, сприяла розбудові державних інститутів. Вона посилила владу феодалів, прискорила розвиток феодальних відносин, оскільки монастирі поступово перетворювалися у великих феодальних власників;

Введення християнства сприяло розвиткові освіти, мови, літописання, мистецтва, утвердженню нових звичаїв, збагаченню давньоруської культури кращими надбаннями всього християнського світу;

Запровадження християнства дало можливість Київській Русі прилучитися до європейської цивілізації, античної спадщини, а також створювати рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією, Польщею та іншими державами;

Християнство створило єдину державну ідеологію, що об’єднала слов’янські та неслов’янські племена, кожне з яких мало до християнізації своїх богів, свої традиції. Немаловажним виявилася і наявність єдиної мови богослужіння.