Варіант 12.1.Охарактеризуйте суспільно-політичне та економічне становище українських земель у складі Російської імперії у хіх ст.

Історія України XIX ст. характеризується важливими подіями у всіх сферах соціально-економічного життя і суспільно-політичного руху. На протязі цього часу змінилося перетворення Росії із феодально-крепосницької в капіталістичну, сформувався промисловий пролетаріат, помітно розгорнувся визволювальний рух, почав поширюватись марксизм. Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально-кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин. Передували гостра боротьба між старими, кріпосницькими і новими, капіталістичними формами господарського питання. Ця боротьба проявлялась у повільному, але неухильному розвитку капіталістичного виробництва, в зростанні товарно-грошових відносин, котрі проникали у селянське господарство. В розшаруванні селянства і формуванні нових двох класів - наймитів і промислової буржуазії, в поширенні ринку та збільшення вивозу за кордон. В першій половині XIX ст. економіка України під впливом більш передової Росії переживала повільний, але неухильний розвиток. Всі три райони України - Лівоберіжна, Правоберіжна і Південна Україна були пов‘язані з центральною Росією. Окрім того, в укріпленні економічного зв‘язку велику роль відіграла спільність економічної політики, єдиний грошовий обіг, таможня служба. Капіталістичні відносини проникали також у селянське господарство, руйнували його замкнутий натуральний характер і посилювали процес соціального розшарування селянства. Земля все частіше ставала не тільки об‘єктом куплі-продажу, а і орендних відносин. Володарями ставали купці, заможні селяни.

Купля-продаж товарів здійснювалась через густу мережу торгів і ринків. На ярмарках України були в оберненні різноманітні товари, привезені з міст Росії, України, із-за кордону. Наявність великої чисельності ярмарок, торгів, ринків, збільшення їх товарооборотів і зріст товарно-грошових відносин, постійної торгівлі в містах - все це свідчить про збільшення процесу суспільного розділу праці. Розвиток товарного виробництва все більше і більше втягувало Україну, як складову частину Росії в світовий ринок. Таким чином, коренні зміни, які діялися в XIX ст. в економіці України, були наслідком гострої боротьби між старим, віджившим свій вік, феодально-кріпосницькими відносинами і новим капіталістичним укладом.

Варіант 12.2.Дисидентський рух в радянській Україні в 1965-1985 рр. Та його вплив на національно-культурні та політичні процеси.

В умовах наростання застійних явищ у суспільстві як реакція на всі ці кризові явища виникає дисидентський рух, у центрі уваги якого постають три основні проблеми: права людини, свобода совісті та національний суверенітет.

Опозиційний рух в УРСР та взагалі в СРСР, у 1965-1985 р. прийнято називати дисидентським.

В українському дисидентському русі можна виділити чотири основні напрями:

Самостійницький напрям. Найрадикальнішим, а тому й найбільш переслідуваним був самостійницький напрям. Його прихильники виступили за державну незалежність України, яку планували здобути мирними засобами.

Національно-культурницький напрям. Національно-культурницький напрям представлений насамперед такими шістдесятниками як літературні критики І. Дзюба та І. Світличний, літературознавець М.Коцюбинська, мовознавець З.Франко та інші, базувався на необхідності духовного культурного відродження українського народу. Поборники національно-культурних прав протестували проти цілеспрямованої русифікаторської політики, нищення пам’яток історії та культури, незаконних арештів, утисків національної інтелігенції тощо.

Релігійне дисидентство. Релігійне дисидентство мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті.

Правозахисний напрям.

Практично припинилися перевидання творів митців, репресованих у 30-тi роки. З культурного обігу старанно вилучалося все, що могло стимулювати національні почуття.

Наслідком стала поява альтернативної, підпільної "дисидентської" культури, зокрема - так званого "самвидаву". Дисидентами (а пізніше - політв’язнями) стала найрадикальніша частина "шiстдесятникiв". Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіозну поведінку їхніх гонителів, цей рух не набув широкої підтримки на Україні. Однією з причин цього стало те, що, крім засудження режиму й вимог дотримуватися законів, дисиденти не сформулювали виразної політичної програми.

Тому дисиденти мали вузьку соціальну базу, що складалася майже виключно з інтелігенції.Тому на початку 80-рр. Дисидентський рух на Україні було розгромлено.

Однак завдяки самовідданій боротьбі дисидентів у громадський свідомості поступово стверджувалася думка, що український народ є не просто придатком до "великого брата", що можливе створення незалежної держави. З середовища дисидентів вийшло багато видатних політиків.

Характерна риса усіх 4-ох напрямів дисидентства – відстоювання національних інтересів українського народу. Специфіка дисидентського руху полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об’єднань), ні цілісної загальної програми. У період перебудови і здобуття незалежності значною мірою були легалізовані та використані традиційні дисидентські лозунги: гласність демократизація суспільного життя, правова держава, відкрите суспільство та інші.

Варіант13,1 Проаналізуйте суспільно-політичне життя в Україні та український національний рух 2-гої половини ХІХ ст. Після реформи 1861  р. Націонал. Політ. Рос. уряду не змінилася. Він заперечував існування українського народу як окремої етнічної спільності. Соціал-економ. і політ. лад Російської імперії також викликав невдоволення широких мас. Громад. Тому суспіл-політ. життя Наддніпр Укр у 2 пол. XIX ст. характеризувалось складним переплетінням укр., рос. і пол. визвол. рухів. Рос. і пол. рухи були більш зрілими, ніж укр., оскільки відкрито ставили політичні цілі. УКР. Націон-ВИЗВОЛ. РУХ. Український рух переживав у другій половині XIX ст. період становлення. Українська еліта взяла курс на культурно-просвітницьку діяльність, на пробудження в українцях національної свідомості, а не на політичну боротьбу за відродження державності. Організац. формою руху були напівлегал. об'єднання інтелігенції, які увійшли в історію як громади. На ппочатку 1860-х рр., громади з'явилися в Києві, Чернігові та інших містах. Вони зосереджув. свої зусилля на видавничій справі, заснуванні недільних укр.мовних шкіл для доросл. населення, організов. публічні лекції, бібліот., поширюв. твори Т. Шевченка, П. Куліша та інших укр. письмен. Але царський уряд з великою підозрою ставився до громад. руху. В червні 1863 р. міністр внутр. справ Петро Валуєв видав циркуляр, що заборон. публікацію укр. мовою шкіл. Підруч. та реліг. видань на тій підставі, що такої мови не існує. Трохи раніше були закриті недільні школи. Наслідком циркуляру стало те, що націонал. рух завмер на 10 років. Але на початку 1870-х рр. поліцейський контроль над життям укр. суспільства дещо послабшав. Цим негайно скорист. інтелігенція, яка віднов. громади в Києві, Полтаві, Чернігові, залучаючи до роб. нових членів. 1873 р. громадівці заснув. Істор. товариство Нестора-літописця. Київська громада у 1874—1875 рр. випускала газету «Київський телеграф». Але й цього разу аполітичність і просвітництво не врятували громадівського руху. 1876 р. в місті Емс Олександр II видав указ про повну заборону укр. мови, згідно з яким не дозволявся будь-який друк укр. мовою, заборон. театрал. постановки і концерти з укр. піснями. Було заборонено також ввезення в межі Рос. імперії укр. видань з-за кордону. Це призвело до закриття багатьох громад. установ і переслідувань самих громадівців. Однак укр. рух не був знищ. Важливим його етапом стала закордонна діяльність Михайла Драгоманова, який за дорученням Київської громади у Відні (а згодом у Женеві) організував видання пропагандистської і наукової літератури укр. мовою. Тим часом серед громадівців посилювалося розмежування. Під впливом драгоманівських ідей почали виникати «Молоді громади», що сприяли політизації укр.. руху, які вперше в історії укр. націонал. руху висунули у своїй програмі вимогу повної державно-політичної незалеж. Укр. Свої ідеї поширюв. в літератур. творах і статтях, які друкув. в галицькій укр. пресі, а потім нелегально надходили на Наддніпр. Після викриття організац у 1893 р. її члени потрап. під нагляд поліції, але продовж. Займ. політ. діял. Варіант 13.2 Визначте сутність та наслідки нової економічної політики (НЕП) в Радянській Україні (1921- 1928 рр.). Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика «воєнного комунізму». Внаслідок цього економічна і політична криза ще більше поглибилася. Почуття самозбереження, намагання не допустити втрати своєї влади продиктували більшовикам удатися до інших методів подолання кризи. Йдеться про запровадження нової економічної політики (НЕП). Це рішення, прийняте під тиском тодішніх скрутних обставин, можливо, було чи не єдиним більш-менш серйозним кроком більшовицької влади за весь період її існування. Але більшовицька влада не була б такою, коли б вона дала змогу реалізувати цю політику в усіх її вимірах.

Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, про подолання інфляційних процесів тощо. Тепер замість реквізиції зерна, як це було за «воєнного комунізму», селянство обкладалося помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна на свій розсуд і за власними цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація.

Отже, були створені, хоча й дуже обмежені, умови для організації народного господарства на принципах ринкової системи. І це почало давати результати. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, зростала його продуктивність. У 1927 р. оброблялося на 10% землі більше, ніж у 1913 р. Виробництво предметів споживання сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, яка перебувала в руках держави.

Однак у 1928 р., як і можна було передбачити, НЕП закінчила свою недовгу історію.