2. Особливості організації обліку витрат виробництва.

 

Організація обліку витрат виробництва передбачає різноманітність прийомів обліку і калькулювання собівартості продукції і визначається рядом факторів, які можна звести в дві групи:

1)                 галузеві особливості;

2)                 організаційні передумови.

Галузеві особливості обліку витрат виробництва залежать від номенклатури виготовленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг; характеру виробництва; технології, яка застосовується.

Наведені фактори змінюються в залежності від конкретних умов та впливають на організацію обліку, вибір об'єктів витрат і об'єктів калькулювання собівартості продукції.    

Можна виділити наступні загальні принципи організації обліку витрат:

• показники обліку витрат і калькулювання собівартості продукції повинні бути погоджені з плановими і нормативними показниками;

• документування витрат в момент їх здійснення, різне відображення витрат за нормами і відхиленнями від норм витрат ресурсів І оплати праці;

• всі витрати, які відносяться до виробництва продукції даного періоду, повинні бути включені до її собівартості;

• всі витрати через систему рахунків бухгалтерського обліку повинні бути згруповані за об'єктами обліку витрат і статтями витрат;

• собівартість   продукції   калькулюється   на   основі   даних бухгалтерського обліку витрат, що потребує ідентифікації об'єктів обліку витрат з об'єктами калькулювання.

Виділяють наступні організаційні передумови:   .

1)     рівень розвитку виробничого обліку і діяльності структурних підрозділів підприємства. В залежності від деталізації обліку за місцями. виникнення витрат, центрами відповідальності, його .поглибленням (доведенням до бригад і робочих місць) змінюється і ступінь аналітичності обліку витрат;

2)     прийнятий спосіб оперативного контролю за собівартістю. На багатьох підприємствах застосовується прогресивний спосіб документування  відхилень від діючих норм в ході виробництва, що дозволяє оперативно виявити причини відхилень і впливати на них з метою попередження  негативних наслідків;     .                         

3)     ступінь забезпеченості адміністрації, .власників, засновників та акціонерів інформацією для прийняття рішень. Повнота цієї інформації, скорочення періоду її представлення, забезпечення інформацією необхідних рівнів управління розширюють можливості управлінського впливу на процес формування собівартості продукції. Але водночас зменшуються або підвищуються ступінь деталізації виробничого обліку та його трудомісткість. Це, як правило, погіршує контроль за витратами в процесі виробництва продукції і знижує вплив управління на собівартість продукції (робіт, послуг).

На організацію обліку виробничих витрат впливають різноманітні фактори, основними з яких є:

1)     види діяльності;

2)     характер виробництва і продукції, яка виробляється,

3)     структура управління підприємства;

4)     розміри підприємства,

5)     особливості технології та організації виробництва.

Розглянемо класифікацію виробництв з точки зору їх впливу на організацію обліку витрат виробництва. Всі виробництва в залежності від характеру технологічного процесу можна поділити на дві групи: видобувні і переробні.

До галузей видобувної промисловості відносять виробництва з видобутку з надр землі, з води і лісів мінеральних та органічних ресурсів для наступної їх переробки і використання. Найбільш характерними представниками цієї групи є підприємства по видобутку вугілля, нафти, газу, руди, лову риби, заготівлі лісу тощо. Вони характеризуються, як правило, масовістю виробництва і відносно простою технологією.

Галузі переробної промисловості являють собою групу виробництв, яка характеризується великою різноманітністю. За технологічною ознакою створення продукту вони, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи.

Перша з них охоплює виробництва, в яких кінцевий продукт утворюється   шляхом   послідовної  переробки   вихідної сировини. Технологічний процес в цих виробництвах характеризується рядом переділів, процесів (фаз). Продукт кожного переділу, який називається напівфабрикатом, передається на наступний переділ. В ряді випадків він може бути використаний і в інших виробництвах. Прикладом виробництва цієї підгрупи є металургійний завод з повним циклом виготовлення продукції, текстильна фабрика.

Другу підгрупу утворюють виробництва, в різних цехах яких створюються окремі деталі, які збираються в проміжні вузли, які в кінці з'єднуються в завершений виріб. Найбільш характерним прикладом такого типу виробництва є машинобудівний завод, швейна фабрика.

На організацію обліку витрат і калькулювання собівартості продукції істотно впливають ступінь спеціалізації підприємства і масовість випуску продукції. За цією ознакою виробництва поділяються на одиничні, серійні і масові.

Одиничним називається виробництво окремих видів продукції. Прикладом такого типу виробництв можуть бути кораблебудівні заводи, заводи важкого машинобудування, продукція яких, як правило, не повторюється. визначених партій (серій) продукції. Організація виробництва по цьому типу найбільш   часто  зустрічається  у   верстато- і   приладобудуванні, інструментальному виробництві.   

Масове виробництво являє собою найбільш досконалий тип організації виробництва, при якому в більшій мірі, ніж в інших виробництвах, забезпечується автоматизація і механізація багатьох процесів. В масовому виробництві випускається безперервно однотипна продукція при відносно обмеженій номенклатурі. До нього, як правило, відносяться видобувні виробництва. В оброблювальних галузях масове виробництво характерно для ряду галузей машинобудування (автомобільної, тракторної промисловості), легкої і харчової промисловості.

Великі і середні виробничі підприємства в свою чергу поділяються на цехи, ділянки або інші структурні підрозділи. На підприємстві, як правило, створюються дві групи таких підрозділів (виробництв), як: основні, призначені для виготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг, для випуску чи виконання яких створено підприємство, і допоміжні, що створюються для обслуговування основного      виробництва ( хоча частина їх продукції може реалізовуватись на сторону), і в промисловості до них відносять цехи з виробництва різних видів енергії, виготовлення інструментів, проведення   ремонтів. 

Використовуються також інші класифікації витрат виробництва, зокрема: по відношенню до виробничого процесу витрати поділяються на  основні і накладні витрати; за способом віднесення на собівартість окремих об’єктів витрат розрізняють  прямі і непрямі витрати, а за  єдністю складу – одноелементні та комплексні витрати. По відношенню до обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні, за доцільністю їх здійснення – на продуктивні і непродуктивні. Витрати групуються за їх видами - за економічними елементами та за статтями калькуляції, та за календарним періодом – поточні і одноразові.

Так, основні витрати – це ті, що безпосередньо пов'язані з технологією виготовлення продукції: на сировину, матеріали, паливо, енергію на технологічні цілі; витрати на основну і додаткову заробітну плату виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи; витрати на утримання та експлуатацію обладнання, освоєння нових видів продукції, а накладними є витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням виробництва, необхідні для його нормального функціонування. Останні поділяються на загальновиробничі (цехові) і адміністративні (збираються по підприємству в цілому). Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством

Одноелементні витрати  включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо), в той час, як комплексні витрати складаються з сукупності різнорідних витрат. Наприклад, витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання включають амортизацію обладнання і транспортних засобів, витрати на експлуатацію обладнання, внутрішньозаводські переміщення вантажів, знос малоцінних та швидкозношуваних інструментів і пристосувань, а також інші витрати.

За своєю цілісністю витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.  Продуктивні витрати залежать від характеру господарської діяльності підприємства і передбачаються кошторисом витрат на виробництво та планом економічного і соціального розвитку і до них відносять більшу частину витрат, які утворюють собівартість продукції. Непродуктивні ж витрати (втрати) утворюються через недоліки в технології та організації виробництва (втрати від браку, простоїв тощо).

Порядок організації обліку виробничих витрат наступний.

1.            Організація обліку витрат на виробництво передбачає:

а) облік формування елементів витрат за центрами первинного використання ресурсів;

б) облік розподілу та перерозподілу елементів витрат за напрямками відповідно до характеру технології та організації виробництва;

в) облік ведення витрат за центрами і відповідними особами;

г) облік сукупної собівартості продукції, випущеної з виробництва;

д) облік собівартості окремих видів продукції.

2.            Витрати на виробництво відображаються в групувальних відомостях (матеріальних витрат, витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи, амортизації, інших витрат) і здійснюється їх аналітичний облік за видами виробництва, за статтями витрат, за видами продукції.

3.            Групувальні відомості є основою для записів в регістри синтетичного обліку, а з останніх здійснюються записи в Головній книзі, що використовується для складання фінансової звітності.

4.            Аналітичний облік витрат виробництва є основою для оприбуткування готової продукції та подальшої її реалізації, реалізації наданих послуг, виконаних робіт.

Виробнича собівартість визначається за даними рахунка 23 "Виробництво", по дебету якого відображаються прямі виробничі витрати і розподілені загальновиробничі витрати, по кредиту - суми фактичної виробничої собівартості готової продукції. Сальдо цього рахунка показує суму витрат, що відно­сяться до не закінченої виробництвом готової продукції.

В центральній бухгалтерії підприємства облік витрат на виробництво в більшості випадків веде виробничий відділ, до складу якого входять не менше 2-х осіб. Лише на невеликих підприємствах облік виробничої діяльності може бути поєднано з обліком матеріальних цінностей (матеріальним відділом). У цьому випадку відділ може називатися матеріально-виробничим.

За умов, що виробничий відділ центральної бухгалтерії складається з однієї особи, індивідуальний графік роботи цього співробітника може бути одночасно і структурним графіком робіт цього відділу.

У встановлені графіком документообігу дні документи з обліку витрат надходять до бухгалтерії підприємства, де їх відображають в журналі 5. Підсумкові дані з журналу 5 переносять до Головної книги, а також у разі калькуляційних статей - до виробничого звіту.          

У виробничому звіті всі фактичні виробничі витрати порівнюють із нормативами, перерахованими на фактично вироблену продукцію, з визначенням економії та перевитрат по кожній статті нормативної калькуляції окремо за місяць і наростаючим підсумком з початку року. Дані виробничого звіту керівництво і спеціалісти підприємства використовують для аналізу роботи підприємства як щодо додержання ліміту витрат, так і щодо виконання плану виходу продукції.