Методичний посібник

Для самостійного оволодіння матеріалом в

позааудиторний час

з навчальної дисципліни «Історія України» для студентів другого курсу денної форми навчання усіх спеціальностей

Пояснювальна записка

На початку ХХІ століття людство являє собою спільноту народів яка налічує більш ніж 200 держав. Перш за все впадає в око відмінність країн між собою, що є цілком природним: кожний народ має свою неповторну долю свій шлях в історії. Не є виключення і Україна. У 1991 році на карті світу однією державою стало більше. Ім’я цій державі – Україна. Прагнення українського народу до волі знайшло знайшло своє історичне втілення в Акті проголошення незалежності прийнятого Верховною Радою України 24.08.1991 року. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цього наш народ.

Історія є важливим чинником національного самопізнання й самоврядування. Без самовизначення неможливо відокремити себе від інших, а відтак – зрозуміти своє місце і збагнути свою історичну сутність.

Навчальна дисципліна з Історії України передбачає вивчення матеріалу не тільки лекційно, але й самостійно, що допоможе студентам замислитися над минулим свого народу та народів, історія яких тісно пов’язана з його долею, роллю та місцем України в розвитку європейської цивілізації.

Теми самостійних робіт охоплюють різні періоди історії України.

Вивчаючи запропоновані теми студентами, повинні засвоїти, що зробило або робить те чи інше покоління, окремі діячі для того, щоб не переривався ланцюг буття народу, для прогресу суспільства, утвердження духовних та матеріальних цінностей – такі критерії повинні лежати в основі історичного мислення.

В процесі самостійного оволодіння навчальним матеріалом в поза аудиторний час студенти повинні знати:

• основні епохи в історії людства та їх хронологію;

• витоки української нації та її місце в загальнолюдських процесах;

• суспільно-економічні, політичні, культурні процеси історичного розвитку українського народу;

• хронологію та основні принципи періодизації історичного розвитку України;

• зародження та розвиток українського етносу, державності, національно державного відродження, процеси побудови суверенної держави;

• діяльність історичних осіб, політичних партій.

Студенти повинні вміти:

• аналізувати історичні процеси, події, факти;

• користуватися категорійно-понятійним апаратом історичної науки, історичними джерелами та довідковим матеріалом з історії України.

Тема № 1: Діяльність князів Київської Русі

Київська Русь – держава, існувала протягом ІХ-ХІІ ст.. Центр­ місто Київ. Утворилося внаслідок об’єднання слов’янських племінних союзів навколо полян. Займала територію від Балтійського до Чорного морів, від Карпатських гір до річок Ока та Волга. Київська Русь була однією з наймогутніших держав ранньофеодальної Європи. Утворення великої Давньоруської держави не тільки прискорило економічний, політичний та культурний розвиток східних слов’ян, а й дало їм можливість захистити свої землі від нападів іноземних держав і кочових народів. Русь мала політичні, торгівельні, культурні відносини з європейськими державами, підтримувала зв’язки з країнами Кавказу, Середньої Азії, а також арабським Сходом. У Київській Русі панувала віротерпимість та повага до інших народів. Майстри-ремісники Київської Русі своїми виробами славилися на весь світ. Іноземні мандрівники, купці, дипломати, які відвідували тодішній Київ, дивувалися швидкому розвитку міста, висловлювали у своїх мемуарах захоплення його казковою красою, сучасники відзначали велику роль Києва в міжнародній політиці. Монархи багатьох країн вважали за честь поріднитися з великим Київським князем. Всі князі стародавньої Русі ведуть походження від Рюрика, тому назва їх династії – Рюриковичі:

Олег – 882-912 (Віщий)

Ігор – 912-945

Ольга – 945-964

Святослав – 964-972 (Завойовник)

Володимир – т978-1015 (Великий)

Ярослав – 1019-1054 (Мудрий)

1054-1113 між князівські усобиці.

Володимир Всеволодович – 1113-1125 (Мономах)

Після смерті Володимир Мономаха на Русі – період Феодальної роздробленості.

При вивченні даної теми необхідно заповнити таблицю:

Князь	Роки князювання	Внутрішня політика	Зовнішня політика	Результат діяльності	Значення для історії України

Тема № 2: Селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст.

Загарбання Польщею майже всієї України призвело до посилення феодально-кріпосницького та національного гніту. На селі зросли розміри панщини, введено нові натуральні та грошові повинності, які і без того були непосильними. Не кращою була ситуація і в українських містах: від панських утисків потерпали міщани, передусім куці і ремісники. Українцям було найгірше за польського панування: магдебурзьке право поширювалося тільки на католиків, посади в органах міського самоврядування могли займатися тільки поляки чи німці. Посилення королівської влади призвело до повного свавілля феодальної знаті. Від національних феодальних, релігійних утисків селяни і городяни тікали на Запорізьку Січ , де їхніми надійними союзниками й захисниками були козаки. Утворення Запорізької Січі та формування управлінського козацтва активно сприяло піднесення боротьби проти національно-релігійного гніту та кріпосницьких порядків. Утікачі, які приносили та активізували на Січі антипольські настрої. Між козацтвом та іншими верствами населення України – селянами, городянами, православним духовенством – установилися міцні зв’язки. Боротьба козацтва в перших його виступах виявляла яскравий національно-визвольний характер і відразу же дістала відгку і гарячу підтримку широких народних мас.

При вивчені теми необхідно скласти та заповнити таблицю за рекомендованим планом:

1. Дати козацько-селянських повстань кінця XVI ст.. в Україні.

2. Ватажки повстань.

3. Причини повстань.

4. Хід повстань.

5. Наслідки козацьких повстань.

Особливу увагу звернути на діяльність козацьких ватажків: К. Косинського, С. Наливайко, Г. Лободи, М. Шаули, та польського полководця С. Жолкувського.

Вміти виділити причини поразки повстань та значення їх для українського народу.