2. Структура національного страхового ринку та основні проблеми його розвитку.

Страховий ринок — це особливе соціально-економічне середовище, частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист (страхова послуга) і формуються попит та пропозиція на неї, а також інфраструктура й конкуренція.

Організаційну структуру страхового ринку представлено на рис.1.

Державний регулюючий орган нагляду за страховою діяльністю

Структурні елементи Елементи інфраструктури:

страхового ринку:

1.Страховики 1. Страхові посередники (прямі, непрямі)

2. Страхувальники 2. Нестрахові посередники

Рис.1. Організаційна структура страхового ринку

Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, і страхувальники — споживачі цих послуг. Прямими посередниками у проведенні страхування є страхові агенти і страхові брокери, непрямими — оцінювачі ризику (актуарії та сюрвейєри) і оцінювачі збитку (аварійні комісари та диспашери).

Об'єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку зумовлена суспільними потребами у страхових послугах і наявністю страховиків, здатних їх забезпечити.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства (громадян) і суб'єктів господарювання.

Галузеву структуру страхового ринку представлено на рис.2.

Структура страхового ринку

1. Ризикове страхування 1.Страхування життя

2. Майнове страхування

(Страхування майна фізичних

та юридичних осіб)

3. Страхування відповідальності

4. Особисте страхування

(медичне страхування,

Страхування від нещасних випадків)

Рис. 2. Структура страхового ринку.

На сьогодні в Україні налічується 353 страхові компанії, 12 з яких мають ліцензії на операції зі страхування життя. Страховий ринок України характеризується значною концентрацією — на 50 найбільших компаній припадає близько 80 % статутного капіталу і 88 % зібраних страхових премій.

Страхові компанії становлять основу інституційної та територіальної структури страхового ринку.

В Україні періодом створення страхового ринку вважають початок 90-х років. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополії Держстраху. Серед них: „Омета-Інстер", „Ризик", „Скайд", „Саламандра", „Скайд-вест", „АСКО-Прометей", „Росток", „Славія" тощо. На страховий ринок України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через спільну страхову діяльність. Так з'явився альянс „Омета-Інстер" - „Ллойд" (Англія), Українсько-ізраїльське товариство страхова компанія "Система резервних фондів", пряме представництво відкрила австрійська фірма „Сейф Інвест".

Страхова компанія - це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, к-мандитного товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Усі компанії страхового ринку України можна поділити наступним чином:

1) за формою власності (приватні, акціонерні, взаємні, державні, урядові тощо);

2) за характером операцій (спеціалізовані, універсальні та перестраху вальні);

3) за територіальним критерієм (місцеві, регіональні, національні і транснаціональні);

4) за величиною статутного капіталу та обсягами нагро­мадження страхових платежів (великі, середні, малі).

В Україні Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю в 1997 р. було зареєстровано близько 700 страховиків, але за період з 1998-2003 рр. відкликано ліцензії майже у 250 з них. Найгрубіші порушення страхового законодавства ви­явлено в компаніях „Укар" (Харків), „Альбіна" (Львів), „Аспек" (Чернігів), „Херсон-Аско" (Херсон), „Укрін і К" (Київ) та ін. Основна причина - нездатність значної частини страховиків виконувати взяті на себе зобов'язання перед страхувальником.

Головною функцією національного страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби на страхові послуги та наявністю страховика, здатного їх задовольнити.

До внутрішньої структури страхового ринку нашої дер­жави відносять:

♦ страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

♦ систему організації продажу страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

♦ гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

♦ власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філії, представництва, канали комерційного зв'язку);

♦ матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;

♦ людські ресурси страхової компанії;

♦ фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;

♦ ліквідність страхового фонду.

Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен їх враховувати у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страхового ринку тощо.

До складових, на які страхові компанії впливати не можуть, входять: чисельність населення, його вікова та статева структури, сезон міграції, купівельна спроможність населення тощо.

Отже, страховий ринок - це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика,

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку України, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури.

Страхові компанії при формуванні своїх організаційних структур використовують такі принципи:

1) лінійного підпорядкування — вищі керівники мають право давати розпорядження нижчим співробітникам з усіх питань, що виникають;

2) функціонального підпорядкування — право давати розпорядження, пов'язане з виконанням конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує;

3) лінійно-штабного підпорядкування — виконання консультаційних функцій у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії.

Задля реалізації економічних і соціальних інтересів держави та дієвості механізму соціального гарантування виникає необхідність державного регулювання страхової діяльності.

Усі правові відносини, пов'язані з проведенням страхування, можна поділити на дві групи:

— правовідносини, які виникають у зв'язку з організацією страхової справи, що регулюють діяльність страховиків, їх взаємозв'язок з бюджетом, банками, органами державного управління;

— правовідносини, що регулюють процес формування та використання страхового фонду при особистому, майновому страхуванні та страхуванні відповідальності.

Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття законів та нормативних актів, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямами й питаннями взаємовідносин страховиків з клієнтами, суспільними та Державними інститутами України.

Система правового регулювання страхової діяльності включає норми, що визначені:

1) Конституцією України;

2) міжнародними угодами зі страхування, що були підписані та ратифіковані Україною;

3) Цивільним кодексом України;

4) законами та постановами Верховної Ради України, зокрема Законом "Про страхування";

5) указами та розпорядженнями Президента України;

6) декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету

Міністрів України;

7) нормативними актами (інструкціями, методиками, положеннями, наказами), що прийняті міністерствами, відомствами та центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України;

8) нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

9) нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішеннями Президента або Кабінету Міністрів України.

Поетапне входження України до міжнародного страхового ринку, передбачає вступ до міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана зі страхуванням; удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; визначення вимог до порядку створення та діяльності страхових організацій; роз­виток інфраструктури страхового ринку; розроблення системи поступової адаптації національного законодавства до вимог європейських директив із питань страхування.

Організаційна структура може бути представлена у вигляді страхових компаній, страхових спілок, асоціацій та стр-хових пулів, товариств взаємного страхування, страхових посередників, у вигляді Комітету в справах нагляду за страховою діяльшстю в Україні тощо.

Страховий посередник - це одна з трьох головних дійових oci6 на страховому ринку поряд зi страхувальником i страховиком.

Cтpaxoвi агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від iмeнi та за дорученням страховика i виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані iз здісненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Агенти є представниками страховика i діють в його iнтepecax за винагороду на підставі договору доручення iз страховиком.

Crpaxoвi брокери - це юридичні особи або громадяни, яю зареєстровані у встановленому порядку як суб'екти підприемницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страху вальник. Брокери не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Актуарій - це офіційно вповноважена особа, яка, маючи відповідну фахову підготовку, за допомогою методів математичної статистики обчислює страхові тарифи, i на яку покладаеться відповідальність за те, щоб сума страхових виплат, страхових ризиків i страхових премій не перевищувала страхові фонди на момент, коли компанії доведетъся виконувати свoї зобов'язання за виданими полісами.

Сюрвейер - це експерт, інспектор, агент страховика, який оглядає судна, вантажі та інше майно, що приймається на страхування.

Аварійний комісар - це особа, яка на прохання страховика з'ясовує причини настання страхового випадку та розмір збитків (у страхуванні переважно транспортних ризиків).

Диспашер (джастер) - це фахівець у галузі морського права, який здійснюе розрахунки з розподілу витрат за загальною аварією між судном, вантажем i фрахтом.