Тема 7. Державний кредит I державний борг План
1. Суть, поняття , функції та форми державного кредиту.
2. Державні запозичення, їх класифікація.
3. Державний борг, його економічні наслідки.
4. Обслуговування державного боргу.
5. Управління державним боргом.
Базові поняття: державний кредит, фіскальна функція, регулююча функція, суб’єкти кредитних відносин, державні запозичення, облігація, казначейські зобов’язання, класифікація запозичень, державний борг, методи управління державним боргом., позикова політика.
1. Суть, поняття , функції та форми державного кредиту.
Державний кредит — сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора та гаранта. З допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, які використовуються для задоволення державних потреб.
Причини існування державного кредиту:
1) потреби у виконанні державою своїх функцій;
2) постійно зростаючі потреби держави;
3) бюджетний дефіцит.
Державний кредит має певні спільні риси з банківським кредитом:
1) поверненість;
2) строковість;
3) платність.
Відмінність банківського та державного кредиту — перший призначений для задоволення виробничих потреб суб'єктів господарювання; другий — для задоволення потреб державних органів влади та управління.
Форми державного кредиту:
1) державні позики;
2) використання частини вкладів населення в ощадних установах. Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються до бюджету. Однак, комерційні банки, як правило, діють на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих коштів може спрямовуватися на придбання державних цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту;
3) грошово-речові лотереї;
4) використання коштів державного позикового фонду. Це означає заміщення грошових ресурсів кредитними. Наслідок — загострення фінансової кризи та посилення інфляції.
Державний кредит — це досить специфічна ланка державних фінансів. Він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мобілізуються з його допомогою, надходять, як правило, до бюджету), ні виокремленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.
Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) з приводу мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах поворотності, строковості та платності, у процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, у яких держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант.
За економічною суттю державний кредит — це форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.
Метою запозичення коштів може бути:
— покриття бюджетного дефіциту;
— регулювання грошового обігу;
— залучення коштів для інвестиційних програм тощо.
Отже, державний кредит безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії та поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.
У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції:
— фіскальну — сприяє акумуляції додаткових коштів до Централізованих та децентралізованих фондів держави;
— регулюючу — регулює грошовий обіг за допомогою операцій на відкритому ринку (купівля-продаж державних цінних паперів Національним банком України), що впливає на пропозицію грошей і відповідно на позичковий процент.
Кредитний метод суттєво відрізняється від податкового. За допомогою податків держава примусово акумулює частину вартості, яка втілена в доходах окремих соціальних верств. За кредитного методу держава переважно в добровільній формі, залучає частину вартості, яка втілена в позичковому капіталі, тобто частину суспільного капіталу, що відокремилася. Податковий метод держава використовує для акумуляції внутрішніх джерел, кредит дає їй змогу залучати не тільки внутрішні, а й зовнішні джерела.
У кредитних відносинах беруть участь кредитор і позичальник як юридично самостійні суб'єкти. Державний кредит є однією з форм руху позичкового капіталу, й передусім тимчасово вільних грошових коштів населення і підприємств (об'єднань), різних фондів, кредитних і страхових установ, для фінансування державних видатків на добровільній основі за умов державної гарантії повернення запозичених коштів, як правило, зі сплатою встановленого процента. При цьому в ролі позичальника звичайно виступає держава, а в ролі кредиторів — банки, страхові компанії, акціонерні товариства і населення, які надають кредит під певні державні зобов'язання.
З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути:
— Кабінет Міністрів України;
— органи влади Автономної Республіки Крим;
— органи місцевого самоврядування;
— Міністерство фінансів України (зокрема в особі Державного Казначейства);
— Національний банк України.
З другого боку в державно-кредитні відносини вступають громадяни та суб'єкти господарювання.
Забезпеченням державного кредиту є все майно, що перебуває у власності держави, але обсяг застави в кредитній угоді не вказується.
Державний кредит є таких видів:
— внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;
— зовнішній, коли держава робить запозичення на міжнародному рівні.