Тема 8. Державний кредит

Лекція 11

Питання

1. Сутність кредиту, його форми та види.

2. Економічна сутність державного кредиту, його форми.

3. Обслуговування та методи управління державним боргом.

1. Сутність кредиту, його форми та види.

Кредит — це економічні відносини, що виникають між суб’єктами приперерозподілі цінностей, які обов’язково повинні бути повернені.

Існують такі форми кредиту :

• товарна — проявляється при продажу товару з відстрочкою платежу;

• грошова — при наданні грошей у позику;

• змішана (грошово-товарна) — часткова оплата грошима, решта — з відстрочкою платежу.

Виділяють такі види кредиту :

• банківський — це кредитні відносини, де однією із сторін виступають комерційні банки, а іншою — суб’єкти господарювання, домогосподарства. В його сферу входять відносини з мобілізації комерційними банками тимчасово вільних коштів одних підприємств та населення та надання позик іншим. Як правило, приймає грошову форму;

• споживчий — кредит, який обслуговує сферу особистого споживання домогосподарств. Це надання домогосподарствам товарів «у кредит» через торгові організації (змішана та тована форми), банківські ссуди (грошова, змішана форми) на будівництво індивідуального житла тощо;

• міжгосподарський (комерційний) - з однієї сторони підприємство (1), з іншої сторони підприємство (2). Надається товар з відстрочкою платежу і оформлюється векселем. Форма, як правило — товарна;

• міждержавний — кредитні відносини, які виникають між представниками різних країн (надання державними чи приватними підприємствами однієї країни позики підприємствам іншої);

• державний — кредитні відносини, які мотивують мобілізацію тимчасово вільних коштів для покриття фінансових витрат держави. З однієї сторони виступає держава (в особі уряду), з іншої сторони — юридичні та фізичні особи (як резиденти, так і нерезиденти).

2. Економічна сутність державного кредиту, його форми.

Державний кредит — специфічна ланка державних фі­нансів; він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мо­білізуються з його допомогою, потрапляють, як правило, до бюджету), ні відокремленого органу управління; разом із тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держа­ви і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит — це сукупність економічних відно­син, що виникають між державою та фізичними або юридич­ними особами (фінансово-кредитними установами, корпора­ціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими ор­ганізаціями і приватними особами тощо) з приводу мобіліза­ції додаткових тимчасово вільних коштів на кредитній основі. Тобто: на умовах зворотності, строковості, платності, цільового використання та забезпечення. В цих відносинах держава може виступати у якості боржника (позичальника), кредитора та гаран­та.

За економічною сутністю державний кредит — форма вто­ринного перерозподілу ВВП. Його джерелом є тимчасово вільні кошти на­селення, підприємств і організацій.

Метою запозичення коштів може бути: покриття бюджетного дефіциту; регулювання грошового обігу; залучення коштів для інвестиційних програм тощо.

Тобто державний кредит безпосередньо пов'язаний із бю­джетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окре­мих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення або на цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії або для поповнення валют­них резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних фінансово-кредитних установ.

Державний кредит — одна з форм руху позикового капіта­лу, й передусім тимчасово вільних грошових коштів населення і підприємств (об'єднань), різних фондів, кредитних і страхо­вих установ, для фінансування державних видатків на доб­ровільній основі за умов державної гарантії повернення за­позичених коштів, і як правило, зі сплатою встановленого від­сотка.

У кредитних відносинах беруть участь кредитор і позичаль­ник (боржник) як юридично самостійні суб'єкти. При цьому (боржником) позичальником, як правило, є держава. З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути:

Кабінет Міністрів України; органи влади Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; Міністерство фінансів України (зокрема в особі Держав­ного казначейства) та Національний банк України.

З іншого боку, в державно-кредитні відносини як кредито­ри вступають громадяни та суб'єкти господарювання (банки, страхові компанії, акціонерні товариства), котрі надають кре­дит державі під певні державні зобов'язання. Надання державі кредиту з боку юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом купівлі останніми облігацій державних позик та інших цінних паперів, що випускає держава.

В ролі забезпечення державного кредиту виступає все май­но, що перебуває у власності держави, але обсяг застави в кре­дитній угоді між державою й підприємствами та населенням не вказується (Базилевич В.Д., Базилевич Л.О. Державні фінанси: Навч. посіб.-К.% Атака, 2002).

Державний кредит буває таких видів:

• внутрішній, коли держава запозичує кошти у підпри­ємств і населення власної країни;

• зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжна­родному рівні.

Внутрішній державний кредит може мати такі форми:

• державні запозичення у вигляді державних позик;

• мобілізація коштів через систему державних ощадних установ;

• використання коштів позикового фонду;

• казначейські позики та гарантовані запозичення.

Державні запозичення — основна форма державного кре­диту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень ха­рактерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування за­гальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації державних цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів — облігацій та казначейських зобов'язань (век­селів).