3.4. Комунікативні засади управління людьми

3.4.1. Комунікація як ключова функція управління людьми

3.4.2. Особистісно-психологічні основи комунікативної компетентності керівника

3.4.3. Етико-психололічні основи ділових взаємин керівника з підлеглими

3.4.4. Психологія ділового спілкування в керівництві

3.4.1. Комунікація як ключова функція управління людьми

Суть комунікативної функції керівництва по­лягає в тому, що поза спілкуванням з учасниками взає­модії неможливе розв’язання управлінських завдань, прийняття управлінських рішень, професійне зростан­ня керівника та його співробітників. Без спілкування керівника із співробітниками, без взаємного обміну ідеями, думка­ми та інформацією не може бути справжньої взаємодії, а отже й управління.

Управлінська діяльність керівника здійснюється в умовах спільної активності, взаємодії та діалогу і полягає у розв’язанні управлінських завдань засобами комунікації (спілкування), у передаванні знань і дос­віду учасникам взаємодії, способі організування систе­ми стосунків на рівнях “керівник – підлеглий”, “керівник – група”, “керівник – інші керівники” тощо, а також у створенні умов для розвитку осо­бистості [38].

Керівник здійснює комунікацію і коли розмовляє по телефону, і коли проводить оперативну нараду, співбесі­ду чи бере участь у ділових переговорах, і коли розв’язує конфліктну проблему тощо. В кожній ситуації успіх визначається якістю спілкування, умінням керівника слухати й передавати інформацію, здатністю зрозуміти співрозмовника. Йдеться про широкий діапазон комунікативних знань, умінь і навичок, необхідних керівни­ку для управлінської діяльності.

Змістом управлінського спілкування є обмін інфор­мацією, організація керівником взаємодії та взаєморозуміння, які неможливі без взаємного сприйняття, міжособистісних взаємовпливів. Спілкування в управлінні – важливий інструмент розв’язання основних управлін­ських функцій: організації, мотивації, планування і контролю.

Аналіз комунікативної природи управління людьми дає можливість визначити такі його особливості [38]:

• в управлінському процесі все перебуває у взаємодії та єдності – комунікації.

• комунікація як функція управління наділена інтегруючою здатністю, що забезпечує реалізацію інших функцій;

• спілкування є принципово соціальним і діалогічним феноменом;

• керівник і підлеглий у процесі обміну інформацією, взаємодії та взаємного сприйняття є активними учасниками спільної діяльності;

• управлінська діяльність здійснюється в конкретному соціально-психологічному просторі, охоплюючи відносини всередині організації та її зовнішні зв’язки;

• у процесі управління реалізується комунікативний потенціал учасників спільної діяльності та спілкування.

• ефективність комунікації зумовлюють характер управлінської діяльності, індивідуальні психологічні особливості учасників взаємодії, вибірковість відносин, рівень групової сумісності та ін.;

• керівник і підлеглий за комунікативного підходу до управління постійно перебувають у процесі комунікації;

• процес управління є не тільки контактом з людиною або групою людей, а й комплексом прихованих проблем, конфліктів, бар’єрів комунікативного процесу, який утворює смислову тканину згоди – незгоди, довіри – недовіри, поваги – неповаги та ін.

Неправильна форма управлінського спілкування по­роджує негативні реакції учасників взаємодії, серед яких:

• незадоволеність від належності до установи, в якій відбувається процес діяльності;

• незадоволеність від процесу роботи;

• виникнення інтриг та конфліктів;

• накопичення невисловлених образ;

• невизначеність стосунків тощо.

Основні поняття і ключові слова: комунікація, спілкування, діалог, взаємодія.