2.2.3. Методи професіографії та профвідбору

Метод вивчення і опису змістовних і структурних характеристик професій з метою встановлення особливостей взаємини суб'єкта праці з компонентами діяльності (її змістом, засобами, умовами, організацією) і її функціонального забезпечення отримав назву професіографії. Основним результатом професіографії як методу є складання професіограми. Конкретна професіограма розробляється за певною схемою і для вирішення певних завдань. В процесі розробки професіограми на основі описово-технологічних характеристик професії за певною схемою виділяються професійно важливі якості для даної професії.

Важливою частиною професіограми є психограмма, що розуміється як виділення і опис якостей людини, необхідних для успішного виконання цієї трудової діяльності або перешкоджають успішному її виконанню. Зміст і обсяг психограмми залежать від мети вивчення професії. У якості такого можуть виступати професійний відбір, професійна підготовка, раціоналізація праці і відпочинку, професійна орієнтація.

Розрізняють такі види психограмм (В. Є. Орел) [12].

1. Психограмма, складена для цілей профвідбору, включає дві групи вимог: а) вимоги, які визначають необхідні прфесійно важливі якості і повинні пред'являтися до будь середньому працівнику; б) бажані вимоги, що визначають можливість досягнення високого рівня професійної майстерності.

2. На противагу зазначеному типу психограмма з метою раціоналізації виробничого навчання передбачає акцентування уваги на тих професійно важливих якостях, які піддаються значному розвитку в процесі вправ по мірі оволодіння професією.

3. Специфіка психограмми з метою оптимізації режимів праці та відпочинку полягає у виявленні найбільш лабільних психічних функцій, динаміка яких служить індикатором слабких місць в організації праці.

4. Найбільш широкою за своїм змістом є професіограма (психограмма) з метою профорієнтації молоді, оскільки вона передбачає наявність найрізноманітніших знань про професію.

Зміст і структура професіограм

А.К. Маркова аналізує і виділяє такі основні підходи до змісту та структури професіограм [12].

Комплексна професіограма (К. К. Платонов, Ю. В. Котелова тощо) враховує широке коло характеристик (соціальних, технічних, економічних, медико-гігієнічних та ін), а також вказує предмет, цілі, спосіб, критерії оцінки результатів та т.п.

Аналітична професіограма (Е. М. Іванова) розкриває не окремі характеристики компонентів професії, а узагальнені нормативні показники професії і показники психологічної структури професійної діяльності. При цьому спеціально аналізуються об'єктивні характеристики праці та його психологічна характеристика, що в результаті і дозволяє виділяти професійно важливі якості, відповідні даним завданням.

Психологічно орієнтована професіограма (Е. І. Гарбер), де виділяються: а) опис зовнішньої картини праці, трудове поведінка (фотографія робочого дня, хронометраж робочого часу при виконанні конкретних завдань, тимчасова динаміка виробничої активності, типові помилки та ін), б) внутрішня картина праці (типові реакції особистості на певні професійні ситуації, інтегральні освіти особистості працівника (здібності, структури навчання й досвід, психічні стани), інтелектуальні та емоційні процеси, емоції, воля, увага, пам’ять, психомоторика).

Модульний підхід в профессіографірованія (В. Є. Гаврилов). Психологічний модуль являє собою “типовий елемент професійної діяльності, властивий ряду професій і виділяється на основі спільності вимог до людини”. Структура модуля складається з наступних елементів: 1) об’єктивні характеристики типового елемента (наприклад, для робітника – вимір об’єктів без допомоги інструментів та приладів – це ліва частина модуля), 2) психологічні характеристики вимог до людини, що пред’являються цим елементом (наприклад, для робітника – об’ємний і лінійний окомір, точність – це права частина модуля). Кожна професія складається з декількох модулів.

Принципи професіографування.

К. К. Платонов виділяє наступні основні принципи професіографування [12].

Принцип цілеспрямованості: психологічне вивчення професії повинно проводитися не саме по собі, а для вирішення дослідницьких або практичних завдань, які визначають рівень вивчення професій, предмет дослідження і методи.

Принцип особистісного підходу: слід враховувати можливі варіації індивідуального стилю діяльності та можливості компенсації одних індивідуально особистісних властивостей іншими. В даному випадку підкреслюється умовність, відносність псіхограмми успішного професіонала як моделі бажаного набору професійно важливих якостей.

Принцип допусків: у разі профвідбору необхідно вказувати не тільки набір ПВК і протипоказань, а й кількісні межі мінімуму і максимуму при їх вимірі.

Принцип надійності: не можна обмежуватися тільки сприятливими умовами праці, потрібно виявити, описати і врахувати також рідкісні, екстремальні ситуації. Це особливо важливо при вивченні небезпечних професій.

Принцип диференціації та типізації: необхідно враховувати внутрішньопрофесійних відмінності, а також об'єднувати в групи подібні по яких-небудь параметрами професії.

Принцип перспективності і реальності: рекомендується враховувати тенденції розвитку професії, розглядати професії в культурно-історичній перспективі.

До зазначених вище принципів О.Г. Носкова додає ще кілька [12].

Етичний принцип: важливо дотримуватися рівного поваги до представників різних професій, не допускати знецінення якихось видів праці заради реклами будь-якої професії.

Принцип конкретності: для аналізу професії недостатньо простого перерахування завдань, що виконуються працівником, важливо з’ясувати також ступінь значимості цих задач, частоту їх зустрічальності, розподіл у часі, послідовність;

Принцип цілісності: професійна діяльність людини повинна розглядатися як цілісна система, а не як механічна сума елементарних дій, операцій.

Принцип системної детермінації: необхідно враховувати залежність досліджуваної професійної діяльності від особливостей організації, в якій працює суб’єкт праці.

Принцип діяльнісного опосередкування: своєрідність предметного та функціонального змісту трудової діяльності визначає специфіку змісту свідомості, досвіду суб’єкта праці, професійні особливості його психічних процесів.